Урочисті святкування престольного празника проходили в перемишльській архикатедральній парафії 24 червня 2026 р. у свято Різдва пророка, Предтечі і Христителя Господнього Івана. Молитовне святкування розпочалося напередодні із Вечірні з Литією, а опісля продовжилося молитовними чуваннями, які очолили сестри служебниці НДМ та молодь з Кракова, Тарнова і Ряшева.

Центральною подією празника стала Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив місцевий ієрарх вл. Євген Попович, архиєпископ та митрополит Перемишльсько-Варшавський у співслужінні близько десяти священників з деканату і не тільки.

Після молінь всі вирушили на святкову зустріч на галявині при колишній семінарійнії, де всі насолоджувалися спілкуванням, чудовим співом та смачними ковбасками.

Пресслужба Архиєпархії

Проповідь вл. Євгена Поповича, архиєпископа та митрополита Перемишльсько-Варшавського в празник Різдва пророка, Предтечі і Христителя Господнього Івана

Всечесні отці,

Преподобні ченці,

Улюблені в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Серце нашого древнього Перемишля сьогодні б’ється у святковому ритмі. Під склепінням цього собору ми святкуємо Різдво святого Івана Хрестителя. Кожен храмовий празник — це день особливої Божої благодаті. Цього року наше свято сповнене історичного трепету та синівської вдячності.

Святе Євангеліє відкриває таємницю народження «голосу, що волає в пустелі». Народження Івана Хрестителя стало великим чудом Божим. Воно розв’язало неплідність Єлисавети та німоту батька Захарії. Ця подія доводить: коли людські сили вичерпуються, діє всемогутня правиця Господня. Пустеля розцвітає словом правди та надії.

Ця історія дивовижно перегукується з долею нашої Церкви. Наша єпархія святкує свій 35-річний ювілей виходу з підпілля та легалізації у світлі польського державного законодавства.

Сьогодні хочемо згадати, з якої глибокої «пустелі» піднялася наша Церква. Вісім десятиліть тому над нами пронеслася буря — трагедія акції «Вісла». Храми були закриті чи відібрані. Духовенство заарештували, а вірний народ розсіяли по чужих землях. Здавалося, що Греко-католицька Церква приречена на повне оніміння.

Проте Господь послав нам нових предтеч і мужів віри. Ми згадуємо о. Василя Гриника та духовенство того часу.  Ми згадуємо нашого першого митрополита Івана Мартиняка, який очолив відродження.

Але відродження нашої Церкви не здійснилося б без участі наших вірних. Сьогодні ми складаємо особливу шану світським діячам нашого церковного підпілля. Церква вистояла завдяки незламним мирянам, які ризикували свободою задля майбутнього своїх дітей.

Ми з глибокою повагою згадуємо ім’я пана Володимира Пайташа та багатьох інших відданих синів і дочок нашої Церкви. Ці мужні миряни переховували священників та писали петиції до влади, вимагаючи повернення храмів. Їх переслідували та залякували, але їхня віра була міцнішою за комуністичний режим. Вони сіяли в сльозах, щоб ми сьогодні жали в радості.

Дорогі брати і сестри!

Наше  свято — це не лише день урочистих піснеспівів та взаємних вітань. Це насамперед час для серйозної, глибокої рефлексії над тим, як ми будуємо наше спільне парафіяльне життя сьогодні. Ми живемо у непросту епоху, яка кидає нам виклики, про які наші предки навіть не здогадувалися. Ми живемо в часі кривавої та виснажливої війни на нашій рідній українській землі. Цей біль торкається кожного серця, руйнує родини, приносить трагічні звістки та змушує мільйони людей шукати прихистку.  Ми щодня відчуваємо тиск світової моди, секуляризації та сучасних трендів, які намагаються витіснити Бога на маргінес суспільного життя. Світ сьогодні пропагує культ егоїзму, матеріального збагачення та духовного релятивізму, де поняття гріха та праведності стають розмитими, а релігійність обмежується обрядовістю.

Як у цих умовах нам зберегти живу Церкву? Як протистояти цим викликам сьогодення? Христос через постать святого Івана Хрестителя залишає нам чіткі євангельські напрямні, які ми повинні втілювати через конкретні душпастирські ініціативи.

Євангеліє закликає нас перемагати зневіру живою солідарністю: «Носіть тягарі один одного». Ми маємо не просто співчувати, а діяти: підтримувати один одного, ділити хліб і надію. Справжня парафія — це ліки проти розпачу. Коли людина бачить любов у дії, зневіра відступає.

Святий Іван Хреститель готував серця людей до зустрічі з Христом і не боявся йти проти течії своєї епохи. Сьогодні наше завдання — не підлаштовуватися під мінливу моду віку цього, а триматися вічних цінностей. Тому нашим першим завданням є жива катехизація та підтримка молодіжних рухів. Ми покликані виховати нове покоління християн, які мають міцний духовний імунітет, не соромляться хресного знамення, пишаються своєю Церквою та своїм корінням.

Дорогі в Христі!

Ми повинні чітко усвідомити особливе покликання цієї святині та катедральної парафії. Наш архикатедральний собор і наша катедральна парафія покликані бути світлом і живим прикладом для всіх інших парафій нашої єпархії. Катедра — це не просто головна будівля, це духовне серце і першоджерело церковного життя. Саме тут, біля єпископського престолу, має зароджуватися найвища якість літургійного, душпастирського та спільнотного служіння. Як б’ється серце в катедрі, так пульсує життя в усій єпархії.

Тому на членів катедральної парафії  покладено подвійну відповідальність: бути взірцем у жертовності, прикладом у внутрішній злагоді, маяком у волонтерстві та зразком у розбудові живого сопричастя вірних і духовенства.

Але це високе покликання накладає ще більшу відповідальність на духовенство нашої катедри. Дорогі отці, ви першими стоїте біля престолу цієї матерньої святині! Ваше душпастирське служіння, ваша жертовність, ваша молитовна ревність та відкритість до людей мають бути бездоганним зразком як для всієї катедральної громади, так і для духовенства всієї нашої єпархії. Добрий пастир не просто вказує дорогу, він іде попереду свого стада. Будьте для вірних прикладом батьківської любові, терпеливості, мудрого проводу та невтомної праці. Нехай ваша ревність запалює серця мирян, а ваша єдність із парафіянами стане наочним свідченням живої, сопричасної Церкви, яка спільно розбудовує Боже Царство.

Нехай святий Іван Хреститель, небесний покровитель нашого собору, благословить нашу катедральну парафію.

Рушаймо у майбутнє з євангельською відвагою, тримаючись разом у любові, однодумності та вірі!

Амінь!