СЛОВО ВЛ. ЄВГЕНА ПОПОВИЧА НА ПОХОРОННІЙ ЛІТУРГІЇ В ПАМ’ЯТЬ ОТЦЯ ОРЕСТА ПІДЛИПЧАКА ЧСВВ

«Це воля Пославшого мене, щоб кожний, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ів. 6, 40)

Преподобний отче ігумене,

Преподобні отці і сестри,

Всечесні отці,

Дорогі в Христі браття і сестри,

Слава Ісусу Христу!

Від самого початку існування Церкви деякі послідовники Христа об’єднувалися у спільноти, присвячуючи себе молитві, медитації та урочистому відправленню Літургії. Крім того, багато хто з них присвячував себе душпастирству, догляду за хворими, вихованню молоді чи місіонерській діяльності. Такі релігійні спільноти ми називаємо чернечими орденами.

Чернецтво — це особлива форма життя, в якій основний акцент ставиться на Богові та на всьому, що має безпосередній зв’язок із Ним. На практиці це полягає у відмові від багатьох земних речей, на які людина за своєю природою має право, таких як створення власної сім’ї, володіння матеріальними благами чи реалізація своїх здібностей за обраним професійним шляхом. У чернечому ордені монах чи черниця живуть у спільному домі, матеріальні речі не є їхньою власністю, а належать спільноті, а виконання чи реалізація певних завдань узгоджується з волею настоятелів.

До такої форми життя чернець зобов’язується через складання обітів убогості, чистоти та послуху, які в багатьох орденах називаються чернечою професією.

Христос Господь неодноразово закликає нас до зречення матеріальних благ, до залишення власного дому, до відмови від подружнього життя заради Царства Небесного. Ці заклики ми називаємо євангельськими радами. Їхня повна реалізація можлива у спеціальному середовищі, яке ми називаємо чернечим життям.

У Церкві є багато форм чернечого життя, які звертаються до своїх засновників і духовних вчителів, таких як, наприклад, св. Франциск, св. Августин чи св. Василій Великий.

У Східній Церкві чернече життя розвивалося згідно з чернечими правилами, встановленими двома вчителями духовного життя — святим Василієм Великим та св. Теодором Студитом, хоча на сьогодні ми маємо багато інших орденів і згромаджень, які у своїй духовності звертаються до сучасних святих, таких як св. Альфонс Ліґуорі (редемптористи), св. Ігнатій Лойола (єзуїти) та інші.

У нашій Церкві в Польщі присутній один чоловічий чин, який у своєму чернечому правилі звертається до св. Василія, і його повсякденно називають отцями василіанами.

Чин отців василіан став новою домівкою для світлої пам’яті отця Ореста Підлипчака, який відійшов до Господа кілька днів тому.

Родинний дім отця Ореста

Кожне покликання до чернечого чи священничого життя, яке народжується в серці людини, дозріває у родинному домі.

Так само й покликання отця Ореста дозрівало в атмосфері глибокої молитви його батьків, важкої праці та шляхетного життя.

Ієром. Орест, в миру Василь Підлипчак ЧСВВ, народився 20 лютого 1946 р. в селі Пантна на Лемківщині, в сім’ї Михайла і Петрини. Окрім нього в родині було ще 5 братів, один з яких також є ченцем Василіанського Чину – ієром. Мирослав Підлипчак, а також 6 сестер – четверо з яких також обрали богопосвячене життя в згромадженні Сестер Служебниць.

Під час акції «Вісла» разом з родиною був переселений в село Ярогнєвіце, пов. Нова Сіль, Зеленогурського воєв. Там у 1960 р. завершив навчання в початковій школі, а опісля розпочав навчання в українському ліцеї в Лігниці, яке завершив у 1964 р. Навчався в Політехнічному інституті у Вроцлаві.

Отець Орест прийшов на світ у селі Пантна на Лемківщині, де до сьогодні стоїть оновлений мурований храм, в якому прийняв святу Тайну Хрещення та в якому надалі процвітає релігійне життя на нашій чудовій Лемківщині. Саме лемківська земля, її неповторна краса, чудові храми, простота та шляхетність життя її мешканців були кузнею багатьох монаших і священничих покликань у нашій Церкві.

В атмосфері молитви, важкої та шляхетної праці жили батьки Ореста, які серце Лемківщини з її красою та духовністю перенесли на місце нового проживання після виселення в межах акції «Вісла».

Монаше покликання

Отець Орест після завершення навчання в українському загальноосвітньому ліцеї в Лігниці розпочав навчання в Політехнічному інституті у Вроцлаві; його професійна стежка могла бути зовсім іншою, він міг бути інженером, домогтися багатьох успіхів у особистому житті, але обрав монаше життя, щоб усі свої таланти та здібності віддати на служіння Господеві та монашій родині отців василіан, яка стала його новою домівкою.

10 жовтня 1969 року вступив на кандидатуру до Василіанського Чину у варшавський монастир, а також розпочав навчання у Вищій митрополичій семінарії у Варшаві.

1 січня 1970 р. розпочав новіціят під проводом магістра новіціяту – ієром. Павла Пушкарського ЧСВВ. 1 січня 1971 р. склав перші тимчасові обіти в Чині Святого Василія Великого та продовжив навчання у семінарії, яке закінчив у червні 1975 р.

24 серпня 1975 р. у Варшаві на руки делегата Протоархимандрита Василіанського Чину – ієром. Йосафата Романика ЧСВВ склав урочисту довічну професію монаших обітів.

8 вересня 1975 р. у варшавському храмі Успіння Пресвятої Богородиці з рук єпископа Владислава Мізьолка прийняв дияконські свячення.

27 вересня 1975 р. в Зеленій Гурі з рук єпископа Павла Сохи прийняв пресвітерські свячення.

Після свячень служив у латинській парафії свв. апп. Петра і Павла в Старому Курові.

Від жовтня 1977 р. до липня 1986 р. служив сотрудником при греко-католицьких душпастирствах у Байорах, Хшанові, Круклянках, Мілках, Венгожеві і Видмінах, Асунах, Ольштині, Бартошицях, Банях Мазурських, Колобжезі, Свідвіні, Тшеб’ятові та Познані.

Отець Орест був ревним монахом, який у монашому житті не шукав своєї слави ані якихось особистих привілеїв; монаший устав і любов до Господа Бога були його насолодою. Тому, думаю, що сміливо можемо до нього віднести слова 72-го псалма, в якому читаємо:

«Але я завжди з Тобою, Ти тримаєш мене за праву руку мою.

Ти порадою Твоєю провадиш мене, і до слави Твоєї Ти приймеш мене.

Хто бо для мене є на небі? І чого без Тебе бажати мені на землі?

Знемагають серце моє і тіло моє за Тобою, Боже серця мого і доле моя, Боже, навіки.

Бо ось ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть. Ти знищуєш кожного, хто відступає від Тебе.

А мені найкраще прихилятися до Бога, покладати на Господа надію мою, сповіщати про всі діла Твої в Церкві Твоїй». (Пс. 72, 23-28)

Отець Орест у своєму монашому покликанні та житті був також відкритий на потреби нашої Церкви та свого Чину поза межами нашої країни. У роках 1986–1997 служив нашим вірним у Чикаго та після повернення до материнського монастиря служив духівником і сповідником для монашої братії в Перемишлі та Брюховичах.

Саме Перемишль був для нього останньою земною пристанню, де він жив у простоті серця, стояв на молитві та служив сповідником для вірних, хто шукав духовної розради та утішення свого серця.

Святий Тома Кемпійський у своєму творі «Про наслідування Христа» пише: «Якщо хочеш увійти в життя, дотримуйся заповідей. Якщо хочеш пізнати істину, віруй у Мене. Якщо хочеш бути досконалим, продай усе. Якщо хочеш бути Моїм учнем, зречися самого себе. Якщо хочеш досягти щасливого життя, відвернися від життя теперішнього. Якщо хочеш бути звеличеним на небі, упокорюйся на землі. Якщо хочеш зі Мною царювати, неси зі Мною хрест. Бо тільки слуги хреста знайдуть дорогу до щастя і світла». (Ч. III, розділ LVI, п. 2)

З перспективи 81 року життя, 57 років чернечого та 51 року священничого життя, можемо сьогодні сказати, що наш брат у Христі, блаженної пам’яті Орест:

–         Жив за Божим законом та правилами монашого уставу Отців Василіан;

–         Для себе не залишив нічого, став убогим заради Христа;

–         Залишив життя у світі заради Божого Царства;

–         Жив покірно та смиренно;

–         Гідно ніс хрест свого монашого покликання, який простелив йому дорогу до вічного щастя і Божого світла.

Євангеліст Іван передав нам слова Ісуса Христа: «Це воля Пославшого мене, щоб кожний, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ів. 6, 40)

Покійний наш брат у Христі, блаженної пам’яті ієромонах Орест Підлипчак, ціле своє життя жив вірою й бачив воскреслого Христа на Престолі Його слави в час кожної Євхаристії, коли брав у свої священничі руки завдаток безсмертя, освяченого євхаристійного агнця, яким годував свою безсмертну душу, тож на цій прощальній Літургії просімо, щоб Воскреслий Христос дарував вічне життя для свого вірного слуги в Царстві Бога Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь