о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Усі надіються. В серці кожної людини є надія як прагнення і очікування добра, хоч і не знаючи, що принесе завтрашній день», – пише Папа Франциск на початку булли «Spes non confundit» (Надія не розчаровує), якою він проголосив Святий Рік 2025, тема якого «Паломники надії». Вручення та зачитування деяких уривків цього документа відбулося перед Святими Дверима базиліки Святого Петра у Ватикані в урочистість Вознесіння, 9 травня 2024 року.

Слово надії

Складаючи на початку булли побажання, щоб Ювілей став для всіх нагодою «наново оживити надію», Папа Франциск представляє повчання про надію, що містяться у Посланні святого Павла до Римлян, яке позначає поворотний момент у євагелізаційній місії апостола. Апостол проповідував у західній частині імперії, а тепер його чекає спільнота вірних у столиці. «Римська Церква не була заснована Павлом, і він відчуває палке бажання якнайшвидше прибути до неї, щоб нести всім Євангеліє Ісуса Христа, умерлого і воскреслого, як звіщення надії, яка сповняє обітниці, вводить у славу і, заснована на любові, не розчаровує», – пише Святіший Отець, зазначаючи в світлі повчань Апостола народів, що надія народжується з любові, яка випливає з пробитого на хресті Ісусового серця. Христове життя проявляється в нашому через Хрещення, розвивається через послух Божій благодаті та «надихається надією, яку завжди оновлює та чинить непохитною діяння Святого Духа». І саме Святий Дух «випромінює у віруючих світло надії».

Наступник святого Петра підкреслює, що святий Павло є реалістом, він знає, що життя складається з радощів і з болю. Але для нього випробування є «притаманними умовами для тих, хто звіщає Євангеліє». «Але в таких ситуаціях крізь темряву пробивається світло: ми бачимо, як євангелізація підтримується силою, що випливає з хреста і воскресіння Христа. А це веде до розвитку чесноти, тісно пов’язаної з надією: терпеливості», – пише Папа, зауваживши, що ми звикли «хотіти все й відразу» в світі, в якому поспіх став нормою. І тому великою користю, за його словами, є «наново відкривати терпеливість», бо вона, що також є плодом Святого Духа, «підтримує надію живою, зміцнює її як чесноту та стиль життя».

Подорож надії

«З цього поєднання надії і терпеливості стає зрозумілим, що християнське життя – це подорож, яка також потребує сильних моментів, щоб живити і зміцнювати надію, незамінну супутницю, яка дає змогу розгледіти мету: зустріч з Господом Ісусом», – зазначає Папа, перераховуючи в 5 пункті булли різні ініціативи відпустів, які Римські Архиєреї надавали при різних нагодах аж до проголошення першого Ювілею в 1300-му році.

Далі Святіший Отець ділиться думками про паломництво як «фундаментальний елемент кожного ювілейного заходу». «Пуститися в дорогу є притаманним для того, хто шукає сенс життя», – пише він, стверджуючи, що наступного року «паломники надії» ступатимуть давніми і новітніми дорогами, щоб «з більшою інтенсивністю пережити ювілейний досвід». «Мандрувати з однієї країни в іншу, немов би кордонів не існувало, іти з одного міста в інше в спогляданні створіння і витворів мистецтва, – це все дозволить збагатитися різним досвідом і культурами, щоб нести в собі красу, яка, гармонізована молитвою, спонукає до подяки Богові за чудеса, які Він творить», – зазначає він, закликаючи, щоб ювілейні храми вздовж маршрутів та в Римі ставали «оазами духовності», в яких можна «напитися з джерел надії», насамперед, приступаючи до сповіді, «незамінної відправної точки реального шляху навернення».

«З особливим запрошенням до цього паломництва я хотів би звернутися до вірних Східних Церков, особливо до тих, які вже перебувають у повному сопричасті з Наступником святого Петра. Вони, що багато вистраждали, часто аж до смерті, за свою вірність Христові та Церкві, повинні відчувати себе особливо бажаними в цьому Римі, який є Матір’ю також і для них, та зберігає чимало пам’яток про їхню присутність», – пише Єпископ Риму, скеровуючи запрошення до них і до їхніх православних братів і сестер, чимало з яких у наш час «вже переживають паломництво Хресної дороги», змушені залишати свою батьківщину в пошуках безпеки та стабільності.

Часові рамки Святого Року

Далі Папа зазначає, що Святий Рік 2025 вливається у ряд подій благодаті, якими був черговий Ювілей 2000 року та позачерговий Ювілей Милосердя 2016 року. Тепер прийшов час наступного Святого Року, який, у свою чергу, спрямує нас до ще однієї фундаментальної річниці: відзначення двотисячоліття відкуплення в 2033 році.

«Спираючись на таку давню традицію та будучи впевненим, що цей Ювілейний Рік стане для всієї Церкви насиченим досвідом благодаті та надії, я постановляю, що Святі Двері базиліки Святого Петра у Ватикані будуть відчинені 24 грудня цього 2024 року, розпочинаючи таким чином Звичайний Ювілей. У неділю, 29 грудня 2024 р., я відкрию Святі Двері моєї катедри святого Івана на Латерані, яка 9 листопада цього року відзначатиме 1700-ту річницю свого посвячення. Далі, 1 січня 2025 року, в урочистість Пресвятої Богородиці, будуть відкриті Святі Двері Папської базиліки Пресвятої Марії (Santa Maria Maggiore). Врешті, в неділю 5 січня, будуть відкриті Святі Двері Папської базиліки Святого Павла за мурами», – читаємо в буллі, яка зазначає, що в трьох останніх базиліках Святі Двері будуть зачинені 28 грудня 2025 року.

Святіший Отець визначає також, що в неділю, 29 грудня 2024 року, правлячі єпископи повинні відслужити Євхаристійне богослужіння як відкриття Ювілейного року в катедральних храмах, а в конкатедральних це можуть зробити їхні спеціально призначені делегати. Паломництво, здійснене від визначеного храму до катедри, буде «знаком подорожі надії, яка, будучи просвічена Божим словом, об’єднує вірних». У місцевих Церквах Святий Рік завершиться у неділю, 28 грудня 2025 року, натомість Звичайний Ювілей завершиться закриттям Святих Дверей базиліки Святого Петра, що відбудеться 6 січня 2026 року. «Нехай же світло християнської надії досягне кожну людину як послання Божої любові, звернене до всіх! І нехай же Церква буде вірним свідком цього звіщення в кожному куточку світу!» – складає побажання Папа.

Знаки надії

Далі документ зупиняється на знаках надії. Наступник святого Петра зазначає, що крім черпання надії з Божої благодаті, ми покликані відкривати її також у «знаках часу». Зокрема, потрібно звернути увагу на чимало добра, присутнього в світі, щоб «не піддатися спокусі думати, що зло та насильство взяли верх». Однак, додає він, «знаки часу, що містять прагнення людського серця, яке потребує спасенної присутності Бога, повинні бути перетворені в знаки надії».

І першим таким знаком, якого потребує наш світ, «знову занурений у трагедію війни», Папа Франциск називає мир. «Необхідність миру кидає виклик кожному і вимагає реалізації конкретних проектів. Нехай не забракне зусиль з боку дипломатії, щоб сміливо і креативно будувати простір для переговорів, спрямованих на досягнення тривалого миру», – пише він. Далі Святіший Отець звертає увагу на те, що дивитися в майбутнє з надією означає «мати бачення життя, наповнене ентузіазмом, який слід передавати». Однак, додає він, мусимо визнати, що «в багатьох ситуаціях такої перспективи не вистачає», першим наслідком чого є «втрата прагнення передавати життя». В цьому контексті Наступник святого Петра пише про необхідність як законодавчих ініціатив, так і підтримки з боку спільноти віруючих та всього громадянського суспільства для подруж, бо «прагнення молоді народжувати дітей як результат плідності їхньої любові приносить майбутнє кожному суспільству та є питанням надії: воно залежить від надії та породжує надію».

Вказуючи на те, що протягом Святого Року ми покликані «бути відчутними знаками надії для багатьох братів і сестер, які живуть у важких обставинах», Папа скеровує думку до в’язнів, закликаючи уряди впроваджувати з нагоди Ювілею «ініціативи, що повертають надію», між якими згадує амністію та програми ресоціалізації. «Щоб надати ув’язненим конкретний знак близькості, я сам прагну відкрити Святі Двері у в’язниці, щоб вони стали для них символом того, що вони можуть дивитися в майбутнє з надією і оновленим прагненням до життя», – пише він. Святіший Отець також закликає дарувати знаки надії хворим, підкреслюючи, що «діла милосердя – це також діла надії». Знаків надії, за словами Наступника святого Петра, потребують «ті, хто самі в собі її представляють», тобто молодь. Їх не повинно забракнути й для мігрантів, «які залишають свою батьківщину в пошуках кращого життя для себе та для своїх сімей». «Нехай же християнська спільнота завжди буде готова стати на захист прав найслабших. Нехай вона великодушно відчиняє двері гостинності, щоб нікому ніколи не забракло надії на краще життя», – закликає Папа, додаючи, що знаків надії заслуговують і похилі віком, які «часто страждають від самотності й почуття покинутості». Окрему думку він звертає до дідусів і бабусь, які уособлюють «передавання віри та життєвої мудрості молодшим поколінням», побажавши, щоби підтримкою для них була вдячність дітей і любов онуків.

«Щиро призиваю надію для мільярдів бідних, яким часто бракує найнеобхіднішого для життя. Зіткнувшись з новими хвилями зубожіння, існує небезпека звикнути і змиритися з цим», – пише Святіший Отець, підкреслюючи, що ми не можемо «відвертати погляд» від різних драматичних ситуацій, які зустрічаються практично всюди, а також не слід забувати, що «практично завжди бідні є жертвами, а не винуватцями».

Заклики надії

У наступній частині булли Папи Франциск звертається з деякими закликами, першим з яких є нагадування про те, що «блага землі призначені не для незначної кількості привілейованих, а для всіх». З цього випливає заклик до тих, хто має багатства, ділиться з потребуючими. Йдеться також про те, щоб долати голод, «скандальну рану на тілі нашого людства». «З нагоди Ювілейного року я хотів би зробити ще один сердечний заклик: він адресований найбагатшим країнам, щоб вони визнали серйозність багатьох прийнятих колись рішень та погодилися пробачити борги країнам, які ніколи не зможуть їх сплатити», – пише він, наголошуючи, що йдеться не про великодушність, а про справедливість, пам’ятаючи також про «екологічний борг».

Річниця Нікеї та спільне святкування Пасхи

Наступні заклики пов’язані з важливою річницею – 1700-річчям першого вселенського собору. Насамперед, за словами Святішого Отця, Ювілейний рік може стати «важливою нагодою, щоб надати конкретності» синодальній формі церковного життя. Завданням Собору в Нікеї було збереження єдності, якій несло загрозу заперечування божества Ісуса Христа та його рівності з Отцем. З цього випливає запрошення до всіх Церков і церковних спільнот «прямувати шляхом до видимої єдності», шукати шляхів для того, щоб сповнити молитву Ісуса: «Щоб усі були одно». Під час собору в Нікеї було визначено принципи датування Пасхи, але сьогодні є відмінні позиції в тому, щоб «святкувати того самого дня основоположний момент нашої віри». «За провидінним збігом обставин це станеться саме у 2025 році. Нехай це буде закликом для всіх християн Сходу і Заходу зробити рішучий крок до єдності навколо спільної дати Великодня», – читаємо в буллі про Святий Рік 2025.

Рації нашої надії

В наступній частині документа Папа Франциск представляє деякі богословські роздуми про надію, починаючи з визнання віри у вічне життя. Саме силою чесноти надії ми прагнемо вічного життя як нашого щастя, саме завдяки надії, «якою ми спасенні», дивлячись на час, який спливає, «ми маємо впевненість, що історія людства та історія кожного з нас не прямують до мертвої точки чи темної прірви, але спрямована до зустрічі з Господом слави». Центром цієї віри є «Ісус умерлий і воскреслий». «У Хрещенні, власне, поховані разом з Христом, ми отримуємо в Ньому воскреслому дар нового життя, що руйнує стіну смерті, роблячи її переходом до вічності», – пише Святіший Отець, зазначаючи, що Ювілей є нагодою «наново відкривати дар нового життя, отриманого в Хрещенні», спроможний перетворити трагедію смерті. Найпереконливіше свідчення такої надії ми отримуємо від мучеників, «свідчення яких ми повинні берегти, щоб зробити плідною нашу надію».

Прагнення щастя

Далі Папа роздумує про те, що буде з нами після смерті, в чому полягає це вічне життя. Насамперед, йдеться про «повне сопричастя з Богом», беручи участь в Його нескінченній любові. Це виражається в тому, щоб «бути щасливими», бо «щастя є покликанням людини». Але не йдеться про «скороминущу радість, ефемерне задоволення», а про щастя, «що остаточно сповняється в тому, що нас реалізує, тобто, в любові». Іншою дійсністю, пов’язаною з вічним життям, є Божий суд, на який також потрібно дивитися у вимірі надії, бо «суд Бога, Який є любов’ю, не може не базуватися на любові». «Тому йдеться про суд, який відрізняється від людського суду й від земних трибуналів; його слід розуміти як стосунки істини з Богом-любов’ю і з самим собою в незбагненній таємниці Божого милосердя», – читаємо в буллі, де зазначається, що оскільки в цьому контексті «неможливо думати, що скоєне зло залишитися прихованим», то зрозуміло, що воно повинно бути очищеним, щоб уможливити нам остаточний перехід в Божу любов.

Індульгенції та прощення

У цьому контексті Святіший Отець присвячує кілька думок індульгенціям (відпустам), зазначаючи, що ювілейний відпуст, силою молитви, «призначений особливим чином для тих, хто нас випередив, щоб отримати повне милосердя». Папа нагадує, що сповідь гарантує нам, що «Бог касує наші гріхи», а тому вона не є «гарною духовною нагодою», а представляє «вирішальний, суттєвий і незамінний крок на дорозі віри». З цього випливає заохочення не відмовлятися від сповіді та відкривати красу цього таїнства зцілення та радості, «красу прощення гріхів». Однак, з «особистого досвіду» ми знаємо, що гріх «залишає знак», несе за собою наслідки, також і внутрішні, а не лише зовнішні. Й ці шрами усуває відпуст, завжди «силою Христової благодаті».

Далі Папа наголошує, що «цей досвід, повний прощення», не може не відкрити наше серце і розум на те, щоб прощати. «Прощення не змінює минулого, воно не може змінити те, що вже сталося; і все ж, прощення може дати можливість змінити майбутнє і жити по-іншому, без злоби, образи і помсти», – пише він, згадуючи також про досвід служіння Місіонерів Милосердя, яких він установив під час попереднього позачергового Ювілею, які й надалі звершують свою важливу місію. Святіший Отець заохотив єпископів скеровувати цих місіонерів до місць, в яких «надія піддається важкому випробуванню», як в’язниці, лікарні та місця, де найбільше потоптана людська гідність, «щоб ніхто не був позбавлений можливості отримати прощення й розраду від Бога».

Найвидатніший свідок надії і роль санктуаріїв

В передостанньому пункті Папа Франциск вказує на те, що «надія знаходить свого найвидатнішого свідка в Божій Матері», в Якій бачимо, що надія – це не «порожній оптимізм», а «дар благодаті серед реалізму життя». Як кожна мама, «щоразу, коли дивилася на Сина, Вона думала про Його майбутнє», згадуючи слова, сказані Симеоном під час стрітення. Однак, бачачи, як невинний Ісус страждає і вмирає на Хресті, Вона повторювали своє «так», не втрачаючи надію та уповання на Господа, «і в терпіннях цього болю, жертвуваного з любові, Вона стала нашою Матір’ю, Матір’ю надії». У цьому контексті Святіший Отець згадує про роль Марійських санктуаріїв, у яких паломники в усіх частинах світу ввіряють Божій Матері свої тривоги, скорботи й очікування. «Нехай же в цьому Ювілейному Році санктуарії будуть святими місцями гостинності та привілейованим простором, що дарує надію. Заохочую паломників, які прибуватимуть до Риму, робити молитовні зупинки в марійських святинях міста, щоб вшанувати Діву Марію та взивати про Її заступництво», – пише він.

Надійний якір

Булла завершується цитатою з Послання до Євреїв, у якому автор називає надію «безпечним і міцним якорем» для душі тих, хто шукає притулок у Бозі. За словами Папи, образ якоря допомагає зрозуміти нам стабільність, яку можемо мати серед бурхливих життєвих вод, якщо довіримося Господу Ісусові. «Шторми ніколи не зможуть перемогти, бо ми заякорені в надії благодаті, що здатна дати нам життя у Христі, перемагаючи гріх, страх і смерть. Ця надія, набагато більша за щоденні задоволення та покращення умов життя, виводить нас за межі випробувань і спонукає прямувати, не втрачаючи з поля зору велич мети, до якої ми покликані – Небо», – пише Святіший Отець, підсумовуючи, що цей Ювілей буде Святим Роком, позначеним незахідною надією, якою є уповання на Бога.