«Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу…» (Лк. 1:39)

7 жовтня 2023 р. Б. на зустрічі молодіжних спільнот Перемисько-Варшавської архиєпархії в Кракові пролунала ідея, яка тоді здавалася лише недосяжною мрією. Проте молоді серця загорілися цим настільки, що неможливо було залишитися байдужим і першу цеглину було закладено. Покійний отець Григорій Назар напевно стримано радів на небесах споглядаючи, як молодь, якій він посвятив своє життя, продовжує його справу та розпочинає втілювати бажання, яким він марив ледь не найбільше –піша проща греко-католицької молоді на польських теренах.

1 листопада 2023 р. Б. набув чинності декрет, яким було встановлено третю суботу місяця травня днем щорічної митрополичої прощі до чудотворної ікони Ярославської Божої Матері «Милосердя Двері». Відлік розпочато.

17 травня 2024 року Божого, 6 година ранку, Архикатедральний Собор св. Івана Хрестителя в Перемишлі. Наша мандрівка до Ярослава розпочалася Молебнем до Пресвятої Богородиці. А далі…? А далі українська молодь, яка з’їхалася з різних куточків Польщі, власноруч почала творити історію. Перші кроки, які почали переростати в кілометри, перші ознаки невеликої втоми та ніхто цього й не помічав, бо очі кожного сяяли від піднесення та радості. Тут одразу пригадуються слова євангелиста Матея: «Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!» (Мт. 18:20)

Значний відрізок дороги залишився позаду і ми наблизилися до нашої першої зупинки – реколекційного дому Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії «Effata». Нам назустріч вийшли сестри, які прибули з різних країн світу: Україна, Польща, Словаччина, Італія, Сербія та ін. Усмішки на їхніх обличчях, відкриті серця та смачнющий почастунок зарядили нас енергією на подальшу подорож. Проте залишалася ще одна незвершена справа. На території цього монастиря, в саду, ми спільно посадили дерево – шовковицю, в пам’ять про о. Гриця, приятеля молоді. Кожен приходячи до цього дерева зможе пригадати приємні моменти із земної мандрівки о. Григорія, яка добігла кінця. А наша подорож триває за його небесним заступництвом.

В дорозі не було часу, щоб засумувати, з нашими то отцями – це щось з іншої реальності, за що ми їм дуже вдячні. Постійний позитив, молитви на вервиці, пісні прослави Богородиці та її Сина, а Бога нашого Ісуса Христа – все це було настільки атмосферно, що навіть пишучи ці рядки, думками та духом знову і знову переживаєш цю прощу. Непомітно, в лісі, серед густої зелені, нас велично зустрів костел, який став прихистком для втомлених прочан на деякий час. Божественне місце, яке дозволило усім відновити свої сили, бо дорога залишалася ще не близькою, але і це нікого з нас не лякало.

Втома починала накопичуватися і довелося робити незаплановану зупинку для короткого перепочинку. Та це було насправді Боже провидіння, що він так нами покерував. Дехто тільки присів, щоб дати ногам відпочити, як ми почули колону машин, яка наближалася до нас та безперервно сигналила. Одразу всім стало зрозуміло – їде весілля. Не розгубившись та довго не думаючи, за старими українськими звичаями ми перегородили дорогу та зробили імпровізовану браму для молодят. Наші старання були винагороджені. Вся колона машин зупинилася і наречений вийшов до нас, далеко не з порожніми руками. Читаючи цей уривок напевно кожен хто не пішов на цю прощу пожаліє ще більше. А ми з позитивними емоціями та солодощами в кишенях пустилися в дорогу, щоб надолужити витрачений час, хоч і не на даремне.

Остання зупинка, майже перед самим Ярославом і знову костел гостинно відкриває для нас свої двері. Варто виразити слова подяки нашим польським друзям за гостинність та можливість перевести подих на зелених галявинах біля обидвох прекрасних храмів. Хоч всі вже були втомлені через край, але пункт нашого призначення вже був зовсім поруч, залишалось зробити останній ривок.

Місто Ярослав зустріло нас допитливими поглядами перехожих та водіїв автівок, а згодом і простих жителів, які виходили зі своїх помешкань, щоб почути і побачити на власні очі процесію молодих людей, які невтомно продовжували крокувати наспівуючи щораз жвавіше пісні прослави нашій Владичиці. Спочатку було чутно дзвони, як попередження, що наше піше паломництво добігає кінця. І ось старовинна українська святиня зустрічає перших молодих прочан та гостинно відчиняє свої двері. Переступивши поріг та побачивши ікону Ярославської Божої Матері «Милосердя Двері» відчуваєш трепет та благоговіння. А в голові лише одна думка: «Матінко милосердна, прибігаємо до тебе, як діти твої та благаємо, випроси в свого Сина перемоги в цій жорстокій війні та справедливого миру для нашого багатостраждального українського народу».

Митрополит Євген Попович зі щирою радістю потиснув кожному з нас руку, втішаючись такій кількості молодих осіб, які прийшли вимолити ласки в Богородиці для своїх рідних та своєї Батьківщини. Теплі слова нашого владики дали нам зрозуміти, що ми це зробили, нам це вдалося і у нас за спиною залишилося 38 км дороги, а попереду на нас чекає майбутнє, будівниками якого є ми самі, але лише з Божою поміччю та заступництвом нашої Небесної Матері воно буде насправді довершеним та світлим.

«Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволи нас, єдина Чиста і Благословенна. Пресвята Богородице спаси нас».

Автор: Павло Гизюк, Спільнота молоді „Tempus”, Варшава

00000