Всечесні Отці,
Дорогі у Христі брати й сестри!
Слава Ісусу Христу!

« Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, у Мені перебуває і Я – в ньому, сказав Господь» (причасний свята)

– І –

В молитві Отче Наш, яку кожен з нас щоденно проказує, просимо Отця Небесного, щоб «дав нам хліб наш щоденний».

Хліб є основою нашої поживи. Важко уявити собі наше життя без хліба. Можна багатьох речей відмовитися, але коли б забракло хліба, тоді в наші очі загляне голод. З історії знаємо чим був великий голод в Україні, скільки людей померло голодною смертю. А також наше старше покоління пам’ятає часи війни та післявоєнний період, коли також не вистачало хліба на кожний день.

В історії вибраного народу також бачимо час нестачі хліба та голоду, мало це місце в часі мандрівки через синайську пустелю в дорозі до обіцяної землі. Тоді, коли народ страждав від голоду, Господь посилав йому манну з Неба, яка сталася поживою на весь час довгої сорокалітньої мандрівки. Так про це оповідає Книга Виходу: «Мойсей сказав (до народу): «Побачите славу Господню, як дасть вам Господь увечорі їсти  м’яса, а вранці досхочу хліба, бо чув Господь нарікання ваші на нього» (Вих. 16,8). Та коли ранком манна впала з неба на землю, народ питав Мойсея, що це таке, й Мойсей відповів їм: «Це хліб, що дав Господь вам на поживу» (Вих. 16,15).

В Новому Завіті, з черги, маємо приклади чудесної дії Ісуса Христа, який  п’ятьма хлібами та двома рибами, нагодував кілька тисяч народу зібраного біля Нього (Мт.14,14-21;15,32-39; Мр.6,35-44;8,1-10). Всі описи помноження хлібів, є подібні за змістом: Ісус милосердиться над народом, бере хліби та рибу у свої руки, споглядає в небо, благословить їх, роздрібнює хліби, роздає учням, а ті кладуть їх перед народом, так що всі їдять до сита, та ще залишається дванадцять кошів кусків хліба.

Сьогодні під словом хліб часто розуміємо наші засоби до життя. Тому переживаємо за нашу працю, за наших дітей, їх науку. Особливо тепер, коли живемо в часі війни, та політичної невизначеності в багатьох частинах світу, наші переживання стають ще більшими, бо не знаємо, що черговий день нам принесе.

Маючи приклади чудесної інтервенції Неба, описані в Книгах Старого та Нового Завітів, слід нам пам’ятати, щоби ніколи не переставати просити Господа про хліб наш щоденний. Бо кожний кусник хліба, який тримаємо в руках, є Його даром для людини. Тим даром треба нам ділитися з іншими, з тими що  є голодні та спраглі, яким на щодень бракує хліба і води. Особливо тоді, коли друга людина переживає горе у наслідок  природної стихії, війни чи  якогось іншого нещастя.

– II –

Кажучи нині про хліб наш щоденний, Церква запрошує нас до того, щоб ми принесли подяку Господеві за дар іншого хліба, який дає нам сам Господь Бог, – це хліб життя вічного – Пресвята Євхаристія.

Чим є Пресвята Євхаристія? Пресвята Євхаристія є Тілом і Кров’ю нашого Спасителя, принесеного за нас в жертві на хресті, на прощення гріхів наших і завдаток життя вічного. Апостол Павло, в першому листі до Коринтян, який прозвучав сьогодні в храмі, пригадує нам про цю таїнственну правду: «Браття, я, що прийняв від Господа, та передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши хвалу, розламав і сказав: Прийміть, їжте: Це є тіло моє, що за вас ламається. Робіть це на мій спомин. Так само й чашу по вечері кажучи: Ця чаша – новий завіт у моїй крові» (1 Кор. 11,23-25).

Євхаристія є справжнім Тілом Христовим, тим самим, яке Ісус дав своїм учням їсти в часі Останньої Вечері, є тим самим, яке Ісус Христос приніс в жертві за нас, є тим самим, яке досвідчило смерті, покладення до гробу і воскресіння.

За кожним разом, коли ми приходимо на Службу Божу, беремо участь в таємній жертві Божого Сина, який ще і ще раз вмирає за нас, і воскрешає та стає посеред нас, дозволяє себе доторкнутися, та перш за все запрошує нас до участі у своїй містичній вечері, яку сьогодні називаємо святим причастям.

Яким великим даром для нас є Пресвята Євхаристія, усвідомлюємо собі щойно тоді, коли не маємо до Неї доступу. Так було в катакомбній Церкві в часі комуністичних переслідувань. Першою забороною, яку вводили комуністи, було заказано прилюдного Богопочитання, та закриття всіх священників в концтаборах. Є знані історії, як в місцях відокремлення, в тюрмах, на засланнях, наші владики та священники підпільно служили Службу Божу, щоб дати тим, які цього бажали, корм душі – Пресвяту Євхаристію. В тих тюрмах, найбільшим злочином, який був жорстоко караний тюремними наглядачами, було саме підпільне служіння Служби Божої.

Тому сьогодні радіємо, що всюди, де ми проживаємо, є наші церкви та священники, які служать Божественну Літургію, в часі якої можемо «зі страхом Божим та вірою» приступати до престолу Бога Живого, та годувати наші безсмертні душі Хлібом Життя Вічного.

– III –

Служіння Євхаристійної Жерти Ісуса Христа є першим обов’язком священника, який випливає з влади свячень, яке отримав з рук єпископа, та яке є неначе вписане в його онтологію, тобто становить суть його життя.

На цьому місці хочу нагадати всім нашим священникам, про повагу та відповідальність перед Ісусом Христом, по відношенні до святої Євхаристії, священник який стає перед Престолом Всевишнього нехай пам’ятає:

• Про чистоту свого серця та євхаристійний піст, про тривання у стані благодаті;
• Щоб належним чином готуватися до служіння Служби Божої, що пов’язане є, зі своєчасним приходом до храму, вступними молитвами які відмовляємо перед іконостасом, з одяганням, приготуванням  проскомидії, та уважним служінням Літургії від самого початку до відпусту;
• Що служіння Літургії є пов’язане з молитовними наміреннями, про які просять вірні, та з важким обов’язком кожного пароха служити Святу Літургію за всіх своїх вірних у всі Неділі та свята, згідно з приписами церковного права;
• Що служіння Євхаристії це також моя особиста повага до святого престолу та літургійної посуди. Якщо священник служить на «брудному престолі» та вживає «зачерствілі просфори», а до того ще вживає «забруднені рушники», це може бути знаком, що він у своєму священстві  «загубився» і втратив сенс свого служіння, яке сталося рутиною, а не справжнім жертвоприношенням.

Дякувати Господеві, що серед наших священників, більшість ревно та достойно служить при святому Престолі, та «горить  любов’ю до свого храму». Сказав я більшість, а це значить, що є одиниці, яким ми,  повинні

допомогти, через братський докір, щоб пам’ятали, що храм та престіл, це «Дім Бога Живого».

– IV –

Служба Божа, у первісній формі мала характер молитовної зустрічі християн. На такій Літургії первісні християни просто перебували разом, співали псалми та інші молитви. Ділилися своїми дарами та спільно споживали євхаристійний хліб-завдаток життя вічного, та інші дари.

З часом, через поширення християнства та наплив великої кількості вірних, ця форма Літургії розвивається до такої, яку ми сьогодні знаємо. Сьогодні ми збираємося на спільну молитву, не в домах, але в храмах, в дарі приносимо не хліби, але складаємо до церковної скарбонки наші лепти, щоб відтак із зібраних грошей утримати Божий Дім, служителів, та помагати братам й сестрам в потребі. Сьогоднішня Літургія теж зберігає спільну трапезу – причастя та агапе, яка в нас прибирає форму після літургійної зустрічі. Це все робиться на подобу первісних  святкових зборів учнів Ісуса Христа. Позаяк колись, так і сьогодні двері до трапези-храму є відчинені для всіх та всі є запрошені, щоб творити Церкву – Божий Народ, який ще на землі, але вже духом бере участь у Небесній Вечері разом з Ісусом Христом.

Одинокою передумовою нашої спасенної участі в Господній Трапезі є наша віра та наше духовне наставлення та  любов до Господа й ближніх. Любов до Господа Бога, повинна спонукати нас до як найчастішого приймання причастя. На жаль, багато наших вірних, не користають з того дару, мовляв, що  не є гідним приступати до Євхаристії. Тим самим треба поставити собі питання; хто в такому разі є гідний причащатися? Щоб бути гідними причащатися, потрібно бути у стані освячуючої ласки та жалувати за свої щоденні гріхи. Ісус Христос  не вимагає від нас, щоб ми вже були досконалими, але щоб намагалися рости в любові до Бога і ближнього. Бувши грішними з натури, та коли  тяжко згрішимо, то треба висповідатися, виконати наложену покуту, тоді  з вірою й  страхом Божим приступати до Престолу Всевишнього, бо : «тіло й Кров Ісуса Христа проникає все моє тіло і духа, всі мої кості й мозок, гріхи мої палить душу мою просвічує, ум мій роз’яснює, тіло освячує, своє житло у мені творить, щоб я завжди перебував у Господі» (з молитви  по святім причастю святого Івана Дамаскина).

На Божественній Літургії, перед святим причастям, священник виголошує; «Будьмо уважні, Святе святим», а вірні відповідають; «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь». Тож, маючи свідомість нашої духовної немочі та свідомість, що єдиним святим, є, Господь наш Ісус Христос, а нас  запрошено, щоб через причастя святих Тайн Тіла і Крови Господньої, зануритися у святість Триєдиного Бога.  Амінь.

Архиєпископ Євген Попович – Митрополит Перемисько-Варшавський
Радошиці – 2025-06-19