Одна з тем, які щороку розглядає Синод Єпископів УГКЦ, — канонічні питання та стан церковного судочинства. Цьогоріч владика Євген Попович, архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський, голова Канонічного відділу Патріаршої курії, представив на Синоді доповідь про стан церковних трибуналів, а також поділився результатами багаторічної праці над створенням власного Кодексу канонів УГКЦ.

Для Департаменту інформації УГКЦ владика Євген розповів про те, як функціонують трибунали в нашій Церкві, з якими справами найчастіше звертаються вірні, чому судочинство є невід’ємною частиною зрілої Церкви, а також чому Українська Греко-Католицька Церква творить власний Кодекс канонів.

— Владико Євгене, ви представляли звіт про стан судочинства в нашій Церкві. Якою є ситуація сьогодні?

— Щороку на Синоді ми представляємо звіт про стан церковного судочинства в Українській Греко-Католицькій Церкві. Цей звіт я, як керівник Управління справедливості Патріаршої курії, готую на основі анкет і звітів, які надсилають судові вікарії — очільники єпархіальних трибуналів.

Загалом, ситуація добра: майже всі єпархії УГКЦ уже мають свої церковні трибунали. Лише три єпархіальні структури ще користуються допомогою римо-католицьких трибуналів, але й вони перебувають у процесі створення власних судових органів. Це — дуже важливо. Адже коли ми говоримо, що є Церквою свого права, що прямуємо до патріархату, то повинні мати належний рівень власного судочинства, законодавства і канонічної культури.

У нашій Церкві сьогодні функціонують різні типи трибуналів: патріарші, митрополичі, міжєпархіальні та єпархіальні. Зокрема, єпархіальні створюють місцеві єпископи, і вони займаються справами в межах своїх єпархій. Основну частину справ складають подружні процеси щодо визнання подружжя недійсним. Також розглядаються карні чи спірні справи, хоча їх значно менше.

Є і міжєпархіальні трибунали — це коли кілька єпархій об’єднують ресурси для спільної судової діяльності. Для прикладу, у Перемишльсько-Варшавській митрополії в Польщі діє саме такий трибунал. Причини цього — брак кваліфікованих кадрів або обмежені можливості окремих єпархій. За згодою Апостольської сигнатури в Римі, вони можуть створювати такі спільні інституції. Загалом ж, суди працюють належно, хоч є окремі труднощі з кадровим забезпеченням.

— З чим звертаються вірні до церковних трибуналів?

— Я тішуся, що наші церковні трибунали справді допомагають людям. Адже основна їхня мета — не покарання, а служіння людині, допомога в упорядкуванні особистого, зокрема подружнього, життя.

Часто вірні цього не розуміють і сприймають церковний суд як місце осуду. Але насправді трибунали — це інструмент милосердя, у руках якого — турбота про добро людини. Ми нерідко зустрічаємося з дуже складними ситуаціями, які під силу вирішити лише Богові. Але навіть у таких випадках Церква намагається дати людині відповідь і супровід.

Упродовж 2024 року через церковні трибунали УГКЦ пройшло понад 2 500 справ. І це, з огляду на кількість вірних, — велике число. 99 % із них були вирішені позитивно для тих, хто звертався. Тож судочинство в нашій Церкві реально працює на благо людини.

— Ще одна тема, яку Ви представили на Синоді, — це розробка власного Кодексу канонів УГКЦ. Чому виникла потреба у створенні окремого кодексу, адже вже існує Кодекс канонів Східних Церков?

— Так, справді, маємо загальний Кодекс канонів Східних Церков — він є нормативною базою для понад 20 Східних Католицьких Церков. Але цей Кодекс часто відсилає до «партикулярного права» кожної Церкви, тобто того права, яке Церква сама виробила впродовж своєї історії.

Українська Греко-Католицька Церква має понад 1000-літню традицію та є в єдності з Вселенським архиєреєм. У нас є власні традиції, постанови Митрополичих соборів, рішення Синодів, які становлять основу нашого партикулярного права. Якщо ми хочемо бути Патріаршою Церквою, мусимо мати і власний, внутрішній, закон.

— Який шлях пройдено? Що зроблено за цей рік і які наступні кроки?

— Синод Єпископів ще у 2015 році скликав Робочу групу. Впродовж 10 років вона наполегливо працювала над підготовкою нашого кодексу. Ми опрацювали всі джерела партикулярного права УГКЦ, сформували базу канонів, структурували її у 19 титулах, а це понад 700 канонів. Це не просто збірка рішень — це велика, цілісна книга права нашої Церкви.

На цьогорічному Синоді Єпископів УГКЦ ми представили цей кодекс у другому читанні. Синод схвалив його й утворив нову синодальну робочу групу, до якої ввійшли єпископи, що спеціалізуються на канонічному праві. Їхнє завдання — доопрацювати текст із погляду церковної ієрархії, адаптувати його до реального життя Церкви.

Маємо надію, що вже на наступному Синоді, за рік, проєкт кодексу буде представлено на третє, фінальне, читання. Паралельно очікуємо на відгук від Дикастерії для Східних Церков, якій надіслано перекладену італійською мовою версію нашого кодексу.

— Як Кодекс канонів УГКЦ буде співвідноситися з Кодексом канонів Східних Церков?

— Цей кодекс не замінює загальний Кодекс канонів для Східних Церков, але доповнює його. Це — конкретне втілення євангельських принципів у житті нашої спільноти. Ми часто говоримо, що Церква дихає двома легенями — східною і західною. І ось, побіч кодексу, який отримали всі Східні Католицькі Церкви, ми творимо свій, український. Він стане важливим дороговказом для управління, дисципліни та пастирського служіння нашої Церкви. Це — ще один крок до зрілої, зрозумілої й сильної церковної самобутності.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело: ugcc.ua