Дорогі у Христі брати і сестри!

Всечесні отці, улюблені парафіяни та шановні гості!

Czcigodni Księża, Szanowni Goście!

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішній день є днем великої радості, глибокого зворушення і, перш за все, — безмежної подяки. Пророк Давид в одному зі своїх найпрекрасніших псалмів вигукує: «Це день, що його створив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (Пс. 118, 24). Ми стоїмо сьогодні у цьому храмі Успення Пресвятої Богородиці, щоб відсвяткувати 25-річчя відновлення нашої ряшівської парафії. Чверть століття тому, у 2001 році, на духовній карті Підкарпаття знову офіційно запалало світло греко-католицької молитви. Те, що людськими очима могло здаватися неможливим або безповоротно втраченим, Господь Бог Своєю благодаттю воскресив і примножив.

Dzisiejszy dzień jest dniem wielkiej radości, głębokiego wzruszenia i przede wszystkim – bezgranicznego dziękczynienia. Prorok Dawid w jednym ze swoich najpiękniejszych psalmów woła: „Oto dzień, który Pan uczynił: radujmy się zeń i weselmy!” (Ps 118, 24). Stoimy dziś w tej świątyni pod wezwaniem Zaśnięcia Najświętszej Bogurodzicy, aby świętować 25-lecie odnowienia naszej rzeszowskiej parafii. Ćwierć wieku temu, w 2001 roku, na mapie duchowej Podkarpacia na nowo oficjalnie zapłonęło światło greckokatolickiej modlitwy. To, co ludzkimi oczami mogło wydawać się niemożliwe lub bezpowrotnie utracone, Pan Bóg swoją łaską wskrzesił i pomnożył.

Дорогі в Христі брати і сестри!

Коли ми дивимося на ці минулі 25 років, наші серця природно звертаються до Слова Божого. У Книзі пророка Єзекіїла ми знаходимо зворушливе видіння джерела, яке витікає з-під порога храму і тече на схід, зцілюючи кожну воду і приносячи життя всюди, куди б воно не дійшло (пор. Єз. 47, 1-12). Наша  парафія є саме таким маленьким, прихованим джерелом Божої милості. Пророк нагадує нам, що Боже Провидіння здатне вчинити так, що жива вода починає бити навіть на найбільш висушеній землі.

Ісус Христос у Євангелії нагадує нам: «Камінь, що його відкинули будівничі, той став наріжним каменем» (Мт. 21, 42). Історія східного християнства на цих землях — це історія каменів, які намагалися відкинути, розкидати і приректи на забуття. Однак Церква не є будівлею, зведеною лише людськими руками. Її фундаментом є Христос — непохитний, вічний і живий. Це на Ньому 25 років тому ваші батьки, ваші душпастирі і ви самі почали наново укладати живе каміння цієї спільноти.

Дорогі брати і сестри!

Щоб повністю зрозуміти чудо цього 25-річчя, ми мусимо на мить повернутися в минуле і торкнутися ран історії. Наша пам’ять сягає далеко за межі 2001 року. Вона вкорінена глибоко в землю давнього Залісся, де вже з XV століття наші предки зводили церкви, а в 1889 році збудували мурований храм, що підносив до неба свій гордий купол. Потім настав морок виселень 1945–1947 років та акції «Вісла». Здавалося тоді, що греко-католицький спів-молитва у Ряшеві замовк назавжди.

Але Бог не забув про Свій народ. Рік 2001 став новим Пасхальним ранком. Саме тоді, з батьківською турботою та далекоглядністю, парафія була офіційно реактивована тогочасним митрополитом Перемисько-Варшавським архієпископом Іваном Мартиняком. Від цього моменту відбудова спільноти набула нового інституційного та духовного імпульсу. Вона була б неможливою без ревності та самопосвяти пастирів, яких Господь посилав на цю ниву. Ми згадуємо сьогодні з вдячністю о. Василя Стойку, пам’ятаємо про служіння о. Мирона Михалишина, який з любов’ю зміцнював ці перші, ще крихкі структури. З глибокою вдячністю дивимося на час служіння о. Ярослава Стороняка. Це за його стараннями та завдяки його витривалості парафія отримала від влади міста Ряшева ділянку під будівництво нового храму. Це історичний крок і водночас великий виклик, з яким у майбутньому наша парафіяльна спільнота буде змагатися. Дякуємо також за працю наступного душпастиря, о. Кшиштофа Блажеєвського, який з великою відданістю провадив вірних, дбаючи про їхній духовний розвиток.

У цьому історичному паломництві ключовим моментом було віднайдення постійного дому молитви. З величезною вдячністю ми згадуємо жест братерської любові, коли тогочасний римо-католицький ординарій єпископ Казімєж Гурний прийняв рішення передати греко-католикам у власність цей історичний храм по вулиці Тарговій. Цей акт християнської солідарності та відкритості став міцним фундаментом, на якому ми змогли вкорінитися в серці міста.

Від 2017 року цю естафету пастирської любові перейняв ваш теперішній настоятель о. Богдан Крик. Ці останні роки — це час інтенсивного забезпечення матеріальних та літургійних потреб парафії. За стараннями отця Богдана спільнота придбала парафіяльну квартиру, забезпечивши гідні умови для душпастирського служіння. Але те, що найпрекрасніше, сяє сьогодні перед нашими очима в цих стінах. У храмі постав іконостас, який передала нам греко-католицька парафія з Ельблонга. Цей іконостас, з любов’ю адаптований до інтер’єру вашої святині, є вікном у небо і брамою до вічності. І саме сьогодні, після завершення цієї урочистої Божественної літургії, цей адаптований для цього храму іконостас буде урочисто освячений, стаючи серцем нашої молитви на наступні роки.

Дорогі в Христі!

Двадцять п’ять років — це не лише розбудова структур і ремонт стін. Церква — це насамперед люди. Останні роки, а особливо трагічний 2022 рік — початок повномасштабної війни в Україні — поставив перед ряшівською парафією виклик, якого ніхто не очікував.

Ряшів став містом-рятівником, брамою до свободи для мільйонів біженців. А ця церква на вулиці Тарговій стала для тисяч наших братів і сестер з України маяком під час страшної бурі. Саме тут, біля ніг Пресвятої Богородиці, люди, втікаючи від бомб, знаходили і досі знаходять утіху, молитву рідною мовою, матеріальну підтримку, але перш за все — відчуття, що вони вдома. Ви склали, дорогі парафіяни, найпрекрасніший іспит з Євангелія. Ви перетворили свою парафію на справжній польовий шпиталь – як вчив папа Франциск, показуючи, що ваша віра є живою і приносить плоди любові.

Дорогі брати і сестри!

Ювілей 25-річчя — це не фініш. Це лише зупинка, на якій ми зупиняємося, щоб подякувати і набратися сил на подальший шлях. Які виклики стоять перед нами у майбутньому?

По-перше: Будування містків примирення. Наша парафія на підкарпатській землі має сповнити велику місію. Нашим святим обов’язком на майбутнє є невпинне будівництво та зміцнення містків примирення, взаєморозуміння та братерства між двома близькими народами — українським і польським. У світі, який так легко піддається поділам, ми мусимо свідчити, що майбутнє може будуватися виключно на правді, прощенні та християнській любові.

По-друге: Будівництво нового храму. Перед нами велике завдання зведення церкви на отриманій ділянці. Нехай цей план нас не лякає, а об’єднує. Будуючи матеріальні стіни, ми будемо ще міцніше сплітати наші серця.

По-третє: Передача віри молодому поколінню. Нашим великим обов’язком є те, щоб це живе джерело віри не висохло в серцях наших дітей та онуків. Ми повинні вчити молодь краси нашої східної літургії, традицій та цінності християнської ідентичності.

По-четверте: Спільнота, яка є домом для кожного. Ми є сьогодні різноманітною спільнотою. Майбутнє — це подальша розбудова єдності живої Церкви, в якій кожен почувається поміченим, захищеним і любленим.

Святий Павло у Листі до филип’ян написав слова, які нехай будуть нашою програмою на майбутнє: «Я можу все в Тому, Хто мене укріплює» (Флп. 4, 13). З Христом нам не слід боятися завтрашнього дня чи будь-яких історичних бурхливих вітрів.

Завершуючи цю подяку, піднесімо наші очі до Тієї, яка є покровителькою вашої спільноти — до Пресвятої Богородиці. Вона нехай опікується кожним із вас.

Дякуємо сьогодні Богові за 25 років відновленого парафіяльного життя, за архієпископа Івана, який цю парафію реактивував, за єпископа Казімєжа, який подарував нам цей храм, за кожного священника, який тут служив, за дар нового іконостасу і за кожного з вас. Минуле ввіримо Божому милосердю, теперішнє — Божій любові, а майбутнє — Божому провидінню.

Kończąc to dziękczynienie, wznieśmy nasze oczy ku Tej, która patronuje tej wspólnocie – ku Najświętszej Bogurodzicy w tajemnicy Jej Zaśnięcia. Ona niech ma w opiece każdego z Was.

Dziękujemy dziś Bogu za 25 lat odnowionego życia parafialnego, za arcybiskupa Jana, który tę parafię reaktywował, za biskupa Kazimierza, który ofiarował nam tę świątynię, za każdego kapłana, który tu służył, za dar nowego ikonostasu i za każdego z Was. Przeszłość powierzmy Bożemu Miłosierdziu, teraźniejszość Bożej Miłości, a przyszłość – Bożej Opatrzności.

Амінь.

† Євген Попович

Архиєпископ і Митрополит Перемисько-Варшавський

Ряшів, 10 жовтня 2026 року Божого