Проповідь Митрополита Перемисько-Варшавського Архиєпископа Євгена Поповича виголошена у Василянській церкві в Перемишлі 1 січня 2026 року.

«Дитя ж росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю, і благодать Божа була на Ньому» (Лк.2,21)

Преосвященний владико,
Високпреподобний отче Протоігумене,
Всечесні отці, преподобні сестри в монашестві,
Дорогі у Христі браття і сестри,

Христос  Рождається!

Час в якому знаходимося, є найбільш радісним в Літургійному році, бо Різдвяні свята, Новий Рік та свято Господнього Богоявлення, до якого будемо готуватися, мають дуже радісний зміст, що випливає з духа нашої Літургії, народних звичаїв, колядування, та взагалі такого піднесеного настрою, який відчуваємо кругом себе, а який підкреслюють різдвяні прикраси наших вулиць, домів та взагалі нашого довкілля. Можемо сказати, що ціла вселенна, радується з приводу переживаних біблійних подій пов’язаних з приходом Спасителя на втомлену від людської злоби землю. Також і ми українці з цілим нашим народним фолклором, з нашою багатою за зміст й символіку Літургію, розділяємо цю всесвітню радість.

Сьогодні, неначе відзначаємо другу частину Різдвяних свят, бо в Літургії Церкви згадуємо перші дні та роки життя Ісуса Христа. Бо в перших днях, згідно зі старозавітним законом, батьки Ісуса приносять свою дитину до храму, щоб вчинити на ній все, що приписане законом, тобто, як читаємо в Книзі Буття, в описі  складання  союзу між Богом та Авраамом; «Ось мій союз, що його маєте берегти  між мною й вами, і між потомками по тобі (…), на восьмім дні життя мусить бути обрізане  в вас кожне ваше хлоп’я, у ваших поколіннях (…)» (Буття 17, 9-12).  З обрядом обрізання, пов’язаний був звичай надавати дитині ім’я, що діялося також при обрізанні сина Марії та Йосифа, про що говорить нам сьогоднішнє Боже Слово; «І як сповнилися вісім днів, щоб обрізати Його, то назвали ім’я Його Ісус, назване ангелом перше, поки не зачався в утробі» (Лк.2,21) Згодом апостол Павло у посланні до Филип’ян напише; «Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп. 2,9-11).

Старозавітне обрізання пов’язане з обрядом надання дитині ім’я, було знаком вибрання й приналежності до Бога. А сьогодні що є тим знаком, який вказує, що ми,  зібрані в цьому храмі, в ім’я Ісуса Христа, також приналежимо до Господа Бога? Тим знаком, як скаже Апостол Павло у сьогоднішньому посланні до Колосян, є наше нерукотворне обрізання, тобто хрещення; «У Ньому ви були обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви скинули з себе це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, ви разом із Ним також воскресли, вірою в силу Бога, який воскресив Йог з мертвих» (Кол. 2, 11-12) Тому, сьогоднішній празник, є нагодою пригадати нам всім, про це наше вибрання та приписання до дітей Божих, через нерукотворний знак – печать Дару Святого Духа – виритий  на нашому серці, в час нашого хрещення. Саме тому, на Різдвяній Літургії та згодом на Богоявленській будемо співати, що  «ви, що в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися», тим самим ми вже не належимо собі, але  Всевишньому. Свідомість належати до Бога, повинна вселяти в нас велику радість й надію, повинна бути поштовхом наших дій та життєвих рішень. Але, на жаль, багато християн, сьогодні залишаються сумними, й то не з приводу переслідувань чи гоніння за віру Христову, але тому, що одяг христового хрещення щільно закрили  одягом світових справ та людських бажань, які дуже часто не є сумісними з наукою Ісуса Христа.

Сьогодні в Літургії Церкви, згадуємо також пам’ять святого Василія Великого, людини, яка від хвилини свого хрещення, послідовно і безстрашно ішла за Ісусом Христом. Святий Василій Великий, пережив всього п’ять-десять років життя, але залишив по собі стільки діл, мудрих богословських трактатів, що коли б так подивитися на нашу активність у справи Церкви Христової, то треба з прикрістю сказати, що не один з нас, що живе набагато довше за святого Василія, навіть не прочитав  Нового Завіту – настільної Книги християнина, а що говорити про «великі Божі справи». Тому, нехай Святий Василій, який безстрашно свідчив про Ісуса, буде для нас натхненням, а особливо для своїх духовних синів та дочок, до посиленої праці для «Божих справ» й росту Божого Царства в нашому народі.

Сьогодні, в день Господнього Обрізання й спомину про святого Василія Великого, також вітаємо Новий Рік. Звичайно, з нагоди цього першого дня в році, всі складаємо собі побажання, серед яких першим є «щастя»! Що криється під отим словом «щастя», яке сьогодні собі всі бажаємо? Напевно, «щастя», це бажання жити у якомусь фізичному та психічному комфорті, без зайвої журби, в здоров’ю та мирі в наших родинах, напевно з тим словом «щастя», також асоціюється нам добростан для нашого народу, який вже чотири роки страждає від російської війни.

Але, одночасно  коли подивимося кругом себе, бачимо що між нами є багато людей, які мають гарні доми, працю, здоров’я, успіхи в різних ділянках життя, але не є вповні щасливим. Навіть в принагідній зустрічі чи якійсь розмові, можемо відчути, що за тим гарним фасадом людського добробуту, вкривається не до кінця  щаслива людина!  Це можемо побачити посеред звичайних простих людей, посеред так званих «зірок» з перших сторінок кольорових журналів, політиків, як і з посеред духовних осіб.  Бо, коли людина розраховує тільки на себе, думає тільки за себе, витісняє зі свого серця Ісуса Христа, то тоді, в цьому серці є порожнеча, яку ніщо не в силі заповнити.

Дорогі у Христі браття і сестри, на цей Новий Рік, з серця, бажаю всім вам справжнього щастя, яке у своєму житті віднайшов святий Василій Великий та багато інших святих жінок, чоловіків, дітей, матерій, які у своєму серці носили Ісуса Христа, якого так радісно та піднесено вітаємо у цьому Різдвяному часі. Отже, «старий рік минає, новий наступає, Христос ся Рождає»! Нехай Новонароджений буде у цьому Новому Році, нашим натхненням та  постійним бажанням.

Амінь