«Я світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8,12)

Преосвященні владики!

Czcigodni Księża Biskupi!
Всечесні отці, Преподобні сестри!
Дорогі у Христі браття і сестри!
Szanowni Państwo! 

Слава Ісусу Христу!
Введення в історю

Після депортації українського населення з корінних теренів перемишльської єпархії, вперше до Радянської України та опісля в рамах  «акції Вісла», на північні та західні землі Польщі, та після закриття в московських тюрмах наших владик Йосафата Коциловського та Григорія Лакоти, здавалося, що Церква з тисячолітньою  історією була приречена на смерть. Сумно було дивитися, як з останніми депортованими греко-католиками гаснуть світла в храмах Лемківщини, Надсяння, Бойківщини  та Любачівщини! Пастирі Церкви Христової з великим числом священників опинилися в тюрмі або були приречені на мовчання. Божий народ був залишений сам собі, щоб за думкою „власть імущих”, асимілюватися в чужому середовищі.

Хоча, світла в  Божих храмах на рідній землі загасли, але не загасла віра в серцях народу та ревних душпастирів, які залишилися  вірні своєму покликанню та не залишили своєї отари в час горя. Оті пастирі, разом з активними мирянами, які не побоялися переслідувань з боку комуністичної влади, робили все що можна було в цей час зробити, щоб зберегти «світло віри в серцях Божого народу». Їх праця була важкою та сповненою всяких негараздів, але вони не здавалися, в новій дійсності, в який опинилася наша Церква, продовжували сіяти зерно віри на ниві нашого народу.

В одному з листів отця Ріпецького з 1958 року, до о. д-ра Йосипа Кладочного, читаємо: «Богу дякувати, я дальше сповнюю душпастирські обов’язки в Марійській каплиці в Хшанові. Мій спір з Кардиналом, ще не закінчився, бо він  не хоче уділити мені повної,  потрібної мені, юрисдикції, однак я дальше користаю з надзвичайних повноважень з 1944 року, щоб заспокоїти духовні потреби вірних нашої Греко-католицької Церкви  в Польщі. (…) Однак положення Греко-католицької Церкви  не покращало, бо не маємо свого єпископа (…). Коли Апостольська Столиця не порішить цієї справи, не можемо надіятися покращання положення греко-католиків в Польщі»

В цьому короткому фрагменті листа  о. Ріпецького, дозріває думка, що тільки повне унезалежнення нашої  Церкви від юрисдикційної підпорядкованості, зможе дати  імпульс до життя у повноті віри, традиції та звичаїв цієї Церкви, яка, хоча знайшлася в новій дійсності, однак мала свідомість свого походження – своєї генеалогії  в східньому християнстві.

 Церква в юрисдикції  Примаса Польщі як Апостольського делегата

Процес дозрівання до самоуправи та творення еклезіального життя, згідно з принципами та традиціями Східної Церкви, був довгим й не простим. Але, через наполегливість наших душпастирів, таких як отець Ріпецький, Гриник, Денько, Дзюбина, Романик, та при підтримці патріарха Йосифа Сліпого, який після звільнення з московського заслання, опинився в Римі – йшов до переду.

Вже у  1964 році Апостольська Столиця призначила Примаса Польщі, кардинала Стефана Вишинського, делегатом  Апостольського Престолу для греко-католиків з усіма правами ординарія.  Тим самим, наша церковна спільнота, мала свого ординарія, до якого все-таки могла звертатися у всіх наболілих питаннях.

Примас Вишинські, з черги призначив отця мітрата Василя Гриника,  своїм Генеральним вікарієм, який свої обов’язки виконував з винятковою відданістю аж до смерті в 1977 році.

Наступним Генеральним вікарієм Примаса Польщі, після смерті о. Гриника, став  отець мітрат Степан Дзюбіна,  який виконував свої обов’язки до смерті кардинала Стефана Вишинського.

З черги новопризначений Примас Польщі, архієпископ Юзеф Ґлемп, в 1981 році призначив двох генеральних вікаріїв. Для північно-західної Польщі, отця Йосафата Романика ЧСВВ з Варшави, та для південно-східної Польщі, отця мітрата Івана Мартиняка з  Лігниці.

Північний вікаріат був поділений на два деканати: Кошалінський та Ольштинський. Він складався з 43 пастирських центрів при римо-католицьких парафіях, 18 з яких мали окремі місця служіння, та в яких  служило 22 священники. Південний вікаріат також був поділений на два деканати: Перемишльський та Вроцлавський. Він складався з 39 пастирських центрів, 11 з яких мали власні церкви. У ньому працювало 24 священники.

 Відродження структур греко-католицької ​​церкви

У 1989 році Греко-католицька Церква  у Польщі за волею папи Івана Павла II, вперше після арешту владики Йосафата Коциловського отримала власного єпископа. Цей уряд обійняв Преосвященний владика Іван Мартиняк, хіротонізований 16 вересня 1989 року в Ченстохові, спочатку як  помічник Примаса Польщі, та від 16 січня 1991 року  як повноправний ординарій Перемиської Греко-католицької єпархії. З цього моменту почалося нове життя нашої Церкви в Польщі.

 Метрополія

Прагнучи покращити пастирське служіння Греко-католицької Церкви в Польщі, 31 травня 1996 року Апостольський  Престол  заснував митрополію. Вона складалася з двох новостворених адміністративних одиниць: Перемишльсько-Варшавської архієпархії та Вроцлавсько-гданської єпархії.

Архієпископ Іван Мартиняк став главою митрополії, а владика Теодор Майкович, єпископом Вроцлавсько-Гданської єпархії.

Після смерті владики Теодора Майковича, єпископом Вроцлавсько-Гданської єпархії в 1999 році було призначено владику Володимира Романа Ющака ЧСВВ.

Єпархія Ольштинсько-Гданська

25 листопада 2020 року Святіший Отець папа Франциск, на прохання Синоду владик УГКЦ, заснував єпархію Ольштинсько-Гданську та призначив її єпископом, отця д-ра Аркадія Трохановського, колишнього пароха Валча та декана кошалінського.

Нова єпархія була створена шляхом приєднання частини території, з дотеперішньої Перемишлсько – Варшавської та Вроцлавсько – Гданської єпархії. Осідком єпископа призначено місто Ольштин та кафедральним храмом установлено дотеперішній парафіяльний храм Покрова Пресвятої Богородиці.

Сучасний стан та виклики

Таким чином по роках очікування, мрії наших священників та мирян здійснилися, бо в Польщі маємо, не тільки свого єпископа, але повну церковну провінцію, яку називаємо митрополією з п’ятьма єпископами, серед яких тут присутні владики Володимир, Аркадій, Марюш й наш митрополит сеньйор, преосвященний владика Іван Мартиняк.

Утворення третьої єпархії, якої ювілей п’ятиліття відзначаємо, дало нам можливість покликання до життя Митрополичого Синоду, який наділений правом приймати закони для цілої Української Греко-католицької Церкви в Польщі та чувати над її гармонійним розвитком, щоб «світло Христової віри», щораз ясніше горіло в серцях наших вірних.

Сьогодні, коли говоримо про ювілей  Ольштинсько – гданської єпархії, варто поставити собі запитання, чим взагалі є єпархія? Адже єпархія, згідно з догматичною конституцією про Церкву «Lumen gentium” Ватиканського Собору II, та церковного законодавства записаного в Кодексі Канонів Східних Церков є, «частиною Божого народу, довіреною пастирській опіці Єпископа, якому допомагає пресвітерій, так щоб вона, тримаючись свого Пастиря і згуртована ним у Святому Дусі, через Євангелію і Євхаристію, утворювала партикулярну Церкву, в якій справді присутня і діє єдина, свята, католицька й апостольська Христова Церква» (кан. 177 ККСЦ)

Єпископ в єпархії є гарантом її канонічності та євхаристійної та еклезіальної єдності з цілою Українською Греко-католицькою Церквою та її Главою Блаженнішим Патріархом Святославом, як також   з Вселенською Церквою, керманичем  якої є Вселенський Архієрей, сьогодні папа  Лев XIV.

Святий Ігнатій з Антіохії вчив, що «Ubi episcopus, ibi ecclesia», там де єпископ, там  є  Церква, маючи на увазі, що присутність єпископа є ґарантією істинної та  живої Церкви, що відображає його історичну роль як пастиря – наступника апостолів поставленого для місцевої – партикулярної Церкви. Тим самим існування єпархії без єпископа є немислимим, очевидно поза випадками sede vacantes.

Єпархія Ольштинсько-Гданська була утворена у часі пандемії, пам’ятаємо що на хіротонію владики Аркадія не могли прибути всі які бажали, а її розвиток припав на час війни Росії проти України. Це насправді був, і є, несприятливий час, який не дозволяє на звичайну пасторальну працю; ні для владики, ні для священників, ні для наших парафіяльних спільнот. Але мимо несприятливих обставин, в новоутвореній єпархії, не тільки вдалося підтримати різні добрі душпастирські  ініціативи, які тут вже мали місце, але  також їх підтримувати та вводити нові, відповідно до викликів й потреб часу, в якому прийшлося жити єпископові, священникам та вірним Ольштинсько-Гданської єпархії.

Сьогодні дякуємо Господеві за дар цієї єпархії для нашої Церкви,  за тих п’ять років спільної праці владики Аркадія з духовенством, чернецтвом та Божим Народом, та бажаємо Вам відваги дивитися з оптимізмом в майбуття, щоб не статися  заложниками минулого.

Бо в минулому часі, були інші виклики та інші завдання стали перед нашою Церквою, а сьогодні змагаємося з новою дійсністю, з новими викликами та проблемами. Але всі ті труднощі зможемо подолати, позаяк подолали наші батьки та священники, вигнанці з Рідної Землі, коли «світло Христової віри, буде просвічувати наші серця, наші думки й наші дії».

Нехай Господь Бог благословить Вам дорогий владико Аркадіє, нехай благословить вам дорогі брати у священстві, нехай благословить Вам дорогі монахи та монахині, нехай благословить кожному з Вас, дорогі в Христі, сестри й браття.

Амінь!

ФОТО: Posłaniec Warmiński