«Появився світові ти, що світ створив, щоб просвітити тих, що в темряві перебувають, Людинолюбче – слава тобі!» (тропар вечірні свята)

Преосвященні владики,
Всечесні отці, преподобні сестри,
Дорогі у Христі, браття і сестри,

В час Різдвяних свят бачили ми Ісуса Христа сповитого пеленами та покладеного в яслах у вертепі, якому поклін віддають вбогі пастухи, царі та небесні сили, яких спів «Слава во вишніх Богові…» пролунав над вертепом. Думаю, що більшість мешканців Вифлеєму навіть не звернула уваги на цю подію, яка там відбулася. А що сказати про цілий Ізраїльський народ чи тогочасний світ? Всі продовжували займатися своїми справами, думали про щоденні проблеми, може тільки вчені в письмі дальше вивчали питання, де й коли прийде Месія!

А Месія вже був посеред них, провадив тихе та смиренне життя під опікою Праведного Йосифа й Пресвятої Богородиці. В часі від Різдва до Богоявлення, за Святим Письмом, бачимо Ісуса тільки один раз, було це на святі Пасхи, і як підкреслює євангелист Лука, було Йому тоді дванадцять років. Цей самий євангелист, завершуючи опис перебування Ісуса в єрусалимській святині, скаже нам, що: «Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк. 2, 52).

Паралельно з народженням Ісуса Христа, на світ приходить син священника Захарії та Єлисавети, якому при обрізанні надали ім’я Іван. Про це хлоп’ятко Лука скаже: «Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві» (Лк. 1, 80).

І цей день настав, було це за днів первосвященників Анни та Каяфи, тих самих, яких опісля побачимо в часі суду над Христом, коли «слово Боже було до Йоана, сина Захарії, в пустині. І він ходив по всій околиці йорданській, проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів (…)» (Лк. 3, 2-4).

З описів євангелистів знаємо, що до Йоана приходив  весь  народ, який каявся у своїх гріхах й приймав хрещення у Йордані. Місією пророка Йоана було приготувати дорогу для Месії, тому в церковній термінології називаємо його «предтечею». На питання священників, які приходили до нього від старшини Єрусалимського храму: «Хто ти?», Іван відповідав; «Я – не Христос», «Я голос вопіющого в пустині… я водою хрищу, Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі» (Ів. 1, 19-27).

Апостол Павло згодом напише, що: «Коли сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Галатів 4,4-5). І це сповнилося в час Іванового хрещення, Ісус приходить над Йордан й пророк, бачачи Його, дає свідчення: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1, 29).

Ісус Христос, бувши безгрішним, просить в Івана хрищення, не на це, щоб змити свій гріх, бо такого не має, але щоб своїм зшестям у води Йордану освятити воду, яка станеться для нас водою очищення та щоб очистити світ від ворожої омани, щоб обновити Адамову природу, знівечену неслухняністю, щоб відкрити небеса, які Адам замкнув собі й своїм нащадкам, та щоб здійснити наш висхід до Бога. (стихири Повечір’я та Утрені свята).

Дорогі в Христі!

В образі хрищення Ісуса Христа в Йордані бачимо ще щось більш вагомого, бачимо повноту Божого Об’явлення: «І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. І голос пролунав з Неба: це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3, 16-17). Сцена хрищення Ісуса Христа у Йордані з об’явленням Пресвятої Тройці дуже глибоко увійшла в духовість та літургію Східної Церкви, яка на завершення обряду «Великого Йорданського Водосвяття» визнає перед цілим світом, що «в Йордані Троїчне з’явилось поклоніння: голос Отця свідчив про тебе, називаючи тебе улюбленим сином, Дух же у вигляді голуба потверджував ці слова. Господи, що з’явився і світ просвітив, – слава Тобі» (тропар Водосвяття). А зовнішнім символом віри у наявність Пресвятої Тройці в обряді водохреща є трикратне занурення у воді на знак хреста запалених трисвічників, які у поході над наш Йордан – місце нашого водохрещ – звичайно несе трьох достойних парафіян.

З хвилиною завершення Іванового хрещення Ісус розпочинає свою  відкриту місію оголошення Божого Царства, до якого запрошує всіх. Кожний з нас може наново увійти в Царство Пресвятої Тройці, приймаючи святу Тайну Хрищення, яка відкриває нам двері втраченого раю.

Тому першим дорученням, яке дає Ісус Христос своїм учням після воскресіння це наказ: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав (…)» (Мт. 28,19-20).

Кожний з нас стався учнем Ісуса Христа, бо ж ми всі охрещені в ім’я Пресвятої Тройці, кожний з нас тим самим стався «улюбленою дитиною, в якій Отець Небесний має своє уподобання»! Але чи сьогодні, кожний з нас зберігає всі навчання Ісуса Христа, передані нам Його учнями, чи кожний з нас надалі є «улюбленою дитиною Небесного Отця»?  На жаль, дивлячись на наше довкілля й цілий християнський світ, можемо констатувати, що багато з нас, через особистий гріх, закрило собі двері до Божого Царства! Подібно, коли дивимося на деякі народи, які устами своїх очільників, заявляють, що є захисниками християнських цінностей у здеградованому світі й одночасно силами своєї армії нищать життя українського та інших народів, то постає в нас сумнів про «вірність Христовому навчанню», про яке згадує Христос, посилаючи своїх учнів у світ. Тут радше маємо до діла з ідеологією імперії, яка для здійснення своєї «Іродової» мети запрягає у своє служіння місцеву церкву, її служителів та вірних.

Дорогі в Христі, сестри й браття!

Ми, як діти Східної Католицької Церкви, яка є у повному причасті з наступником Апостола Петра, який з черги є Заступником Ісуса Христа на землі, з увагою слухаємо Його голосу та відповідаємо на Його заклик, щоб у цьому Ювілейному Році на ново пройти крізь відкриті для нас двері Божого милосердя.

Першим актом нашого повернення до Дому Отця був обряд «малого екзорцизму», якому ми всі піддалися на Літургії відкриття Ювілейного Року в наших катедральних храмах.

Другим актом нехай буде наше «життя згідно з навчанням Ісуса Христа», щоб над кожним з нас постійно лунав голос з Неба, «що ти є улюбленою Божою дитиною, в якій Отець Небесний має своє уподобання».

Третім актом нехай буде моя проща до відпустових місць, якими, окрім чотирьох ватиканських базилік, та трьох базилік у Святій Землі, є деякі храми визначені в кожній нашій єпархії, де також можемо перейти через «двері Святого Року», де на нас чекають священники готові послужити у святій Тайні Покаяння та зняти з нас всі прогрішення й беззаконня наші, якими було, чи надалі є, назначене  наше життя, в яких прийнявши до наших сердець Ісуса Христа у Святій Тайні Євхаристії та, сповнюючи молитву в наміреннях Святішого Отця, можемо отримати ласку повного ювілейного відпусту, який з черги можемо жертвувати за себе самих або також за наших померлих братів і сестер.

Вірні нашої Церкви, які не можуть самостійно добратися до відпустових місць, з огляду на хворобу або неміч свого тіла, згідно з постановою апостольської Пенітенціарії, нехай запросять священника у свій дім, де після сповіді та святого причастя, зможуть отримати ласку повного ювілейного відпусту.

Сьогодні з цього місця, звертаюся з гарячим проханням до всіх наших священників, які служать в парафіях Митрополії, самим поцікавитись долею своїх немічних парафіян, які не в силі подолати відстань до відпустових храмів визначених в наших єпархіях та вийти з ініціативою відвідати їх в домах або інших установах, де проживають, щоб й для них відкрилися «двері Божого милосердя», щоб над їх зболілим від терпіння й хвороби життям пролунав голос Отця Небесного: «Ти є мій улюблений син – дочка, в якому – в якій, моє уподобання».

Дорогі в Христі, браття і сестри!

З празником Господнього Богоявлення й обрядом «Великого Йорданського водосвяття» в нашій традиції є закорінений звичай відвідин наших домів через священників з «йорданським благословенням», з яким пов’язаний є літургійний обряд благословення дому йорданською водою. Тут на цьому місці, також хочу зазначити, що в нас, на відміну від інших християнських традиції, «йорданське благословення дому» не є колядою, хоча так ми привикли називати такі відвідини священника. Священник не приходить в наш дім, щоб колядувати й забирати нам час, його присутність в нашій хаті є доказом моєї християнської зрілости та бажанням, щоб «Божа благодать», яка спливає на нас в час «великого йорданського водосвяття» також сплинула на мій дім. Тому прошу Вас не закривайте ваших дверей перед священником, але подбайте, щоб також на вашу родинну оселю зійшла «Божа благодать», через освячення дому йорданською водою.

В цей святий великий день Господнього Богоявлення, всім вам бажаю на ново відкривати присутність Господа Бога у вашому житті та дорожити ласкою хрищення, яке нам відкрило двері до втраченого раю, та з вірою прийняти благословення йорданською водою, щоб: «(…) прохання нас грішних над цією водою, з твоєї доброти, було приємне та щоб  благословення твоє було дароване нам і всім вірним твоїм людям, на славу святого  і почитуваного імені твого» (з першої молитви великого водосвяття).

Амінь.