З 30 серпня до 6 вересня 2026 р. у Перемишлі відбулися ігнатіянські реколекції, організовані люблінським осередком ТУСК “Обнова”. Цей тиждень став особливим часом тиші, молитви, внутрішнього зосередження та пошуку Божої присутності у власному житті.

Місцем проведення реколекцій став реколекційний дім «Еффата» Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в Перемишлі. Це справді особливе місце – тихе, затишне і гостинне, яке допомагає залишити позаду щоденний поспіх та відкритися на молитву, тишу і дію Бога в серці.

Цьогоріч реколекції об’єднали 18 учасників, які сьогодні живуть у різних країнах Європи: Польщі, Німеччині та Англії, а також ті, хто прибув безпосередньо з України. У кожного була своя історія, свої обставини, питання і переживання, проте протягом цього тижня всі опинилися в одному просторі, де не потрібно було поспішати, щось доводити чи відповідати чиїмось очікуванням.

Ігнатіянські реколекції — це особливий час, коли людина залишає звичний ритм життя, щоб уважніше придивитися до того, що відбувається всередині неї, і навчитися розпізнавати Божу присутність у своєму житті. Центральним місцем реколекцій стала особиста молитва, роздуми над Святим Письмом, тиша та духовні розмови.

Протягом реколекцій учасники проходили різні етапи духовних вправ. Брат Юрій Надра ТІ провадив Фундамент — час, який допомагає по-новому поглянути на сенс і напрямок власного життя, а також на стосунки людини з Богом. Перший та другий тижні духовних вправ провадив отець Бартоломей Пшепелюк ТІ, відкриваючи перед учасниками простір для глибшої молитви, розпізнавання та зустрічі з Богом.

Особливістю цих реколекцій була саме тиша. Вона давала можливість відійти від постійного потоку інформації, щоденних справ і зовнішнього шуму та звернути увагу на те, що часто залишається непоміченим у звичайному житті.

Для когось цей тиждень міг стати відповіддю на конкретне питання, з яким людина приїхала. Для когось можливістю просто побути з Богом. А для когось – початком нового етапу духовної дороги. І хоча досвід кожного учасника був різним, усіх об’єднувало одне: бажання глибше пізнати себе та дозволити Богові говорити до серця.

Нехай плоди цього часу не залишаться лише спогадом, але продовжують приносити свої плоди у щоденному житті кожного учасника –  у рішеннях, стосунках, молитві та здатності помічати Бога у звичайних речах.

Іноді, щоб зрозуміти, куди рухатися далі, потрібно просто зупинитися і дати Богові можливість промовити.

Учасниця