Протягом тижня, з 14 по 19 вересня 2026 р. у Новиці на Лемківщині відбулася студентська «Сарепта» на чолі з отцем Віталієм Бойком з Горлиць. Кілька днів серед гір, лемківських сіл, старих храмів, іконописних майстерень та тиші стали для молоді часом, у якому поєдналися молитва, розмова, відпочинок, пізнання історії та просто радість бути разом.

Упродовж табору молодь мала нагоду брати участь у Святій Літургії, біблійних колах, духовних розмовах, приступити до Сповіді та пережити час чування. Окремим моментом стала тиша – час, коли кожен міг залишитися наодинці із собою і Богом, відкласти щоденні справи, роздуми про те, що було і що буде, та просто побути в Божій присутності.

Учасники піднялися на оглядову вежу на горі Любань, що біля Чортинського озера, залишивши позаду шум доріг і щоденні турботи. Дорога вгору була нагодою побачити красу природи й трохи сповільнитися. Ліс, простір і свіже повітря створювали природне місце для молитви, Сповіді та роздумів.

Водночас молодь багато сміялася, знайомилася, проводила час разом і творила спільноту. Були інтеграції, настільні та спортивні ігри, спільні поїздки, вечори біля ватри. А дорога між місцями часто перетворювалася на окрему пригоду: в автомобілях звучали українські естрадні пісні, які співали разом, і навіть звичайна поїздка ставала частиною таборової історії.

Важливою частиною «Сарепти» стало знайомство з Лемківщиною – із красивим краєм, місцем пам’яті, культури та живої християнської традиції.

Учасники побували в Горлицях, де мали нагоду більше дізнатися про місто та його історію. Окремою подією стало відвідання монастиря сестер-василіянок. Сестри розповіли молоді про історію монастиря, його життя та служіння. Це була нагода побачити, як духовне життя церкви продовжується у великих подіях, у щоденній молитві, праці та посвяті.

Не менш цікавою була мандрівка світом сакрального мистецтва. У Новиці молодь відвідала «Дім ікон», де отець Іван Піпка розповів про іконопис, його значення та традицію. Саме тут особливо відчувається, що ікона – це не просто мистецький твір. За кожним образом стоїть молитва, традиція і особливий спосіб говорити про Бога через видимий образ. Отець Іван також показав учасникам свою галерею у Криниці, де молодь могла побачити більше творчості майстрів та познайомитися з особливостями сакрального мистецтва.

Ще однією зустріччю стало відвідання майстерні в Білянці, якою опікується літнє подружжя Обшарських, яке займається виготовленням дерев’яних скриньок. Там молодь могла побачити сам процес роботи, поговорити з майстрами та дізнатися більше про ремесло, яке передається через працю рук, терпіння і любов до своєї справи. Такі зустрічі особливо цінні тим, що дозволяють побачити культуру, яка живе у конкретних людях: у їхній праці, пам’яті, домівках і щоденній творчості.

Під час «Сарепти» було також багато простору для простого пізнання місцевості. Учасники гуляли Новицею та Білянкою, знайомилися з історією сіл, парафій, храмів і людей, які творили та продовжують творити життя цього краю. Кожне місце мало свою історію, а кожна розповідь допомагала краще зрозуміти культуру, непросту історію та духовну спадщину.

Сарепта дала молоді можливість на кілька днів вийти з повсякденного ритму і подивитися на своє життя трохи збоку. Бути серед людей і залишитися наодинці з Богом. Слухати про історію та культуру і торкнутися їх через конкретні місця та людей. І, можливо, саме в цьому полягає особливість таких зустрічей: Бог зустрічає людину не тільки у великих і урочистих моментах. Він приходить у молитві, у тиші на горі, у розмові дорогою, у спільному сміхові біля ватри, у старій майстерні, в історії монастиря, у погляді на ікону і навіть у пісні, яку всі разом співають в автомобілі.

Щоб краще відчути атмосферу цьогорічної Сарепти в Новиці, варто не тільки прочитати про неї, а й послухати пісні, які супроводжували ці дні:

Юрко Юрченко «Я йду»;

Наталія Могилевська «Доля моя (Місяць)»;

Андрій Князь «Чужа наречена»;

Павло Доскоч «Падала зірка»;

Ілля Найда «Золотава осінь», «Жаль не знала вона»

та ін.

Це була Сарепта 2026 – час бути з Богом, бути разом і просто побути собою.

Автор статті і фото: Вікторія Литвин