«16 kwietnia 1947 r. w Warszawie odbyło się 21 posiedzenie Państwowej Komisji Bezpieczeństwa, podczas którego omówiono Projekt organizacji akcji specjalnej „Wschód”, zawierający słynne zdanie o ostatecznym rozwiązaniu kwestii ukraińskiej w Polsce (…)».

[E. Misiło, „Akcja Wisła”, Warszawa, 2013]

28 kwietnia 1947 r. rozpoczęła się akcja wysiedleńcza (już o zmienionej nazwie: „Wisła”). W wyniku deportacji polska komunistyczna władza PRL-u pozbyła się ludności ukraińskiej w ilości 140 575 osób z południowo-wschodnich województw przesiedliwszy ją na tereny zachodniej i północnej Polski. W trakcie operacji zaaresztowano i skazano 315 osób, z których 173 zostały rozstrzelane.

* * *

28 квітня (був це понеділок) 1947 року почалася військово–політична депортаційна акція «Вісла». Як головну причину депортації українців на опорожнілі північні та західні землі післявоєнної Польщі Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії використало факт вбивства віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. В рішенні про депортацію українців було зазначено: “Переселення українців є наслідком вбивства популярного генерала сотнею “Хріна” і здійснюється в ім’я боротьби з українськими збройними силами…”.

В основному правлячим йшлося про «остаточне вирішення української квестії», тобто повну денаціоналізацію й асиміляцію українського населення в Польській Народній Республіці.

Депортація була спланована, зреалізована і стала фактом. Сьогодні кожна українська родина в Польщі (звичайно, коли говоримо про «закерзонців», тобто колишнє населення крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного польсько-українського кордону, що після Другої світової війни увійшли до складу сучасної Польщі) може про неї багато сказати й розповісти про загиблих родичів, про арешти й ув’язнення в концтаборі Явожно, про залишене майно, заодно, чи церковне, громадське, чи приватне, про ставлення до переселенців з боку нової місцевої адміністрації на нових місцях оселення, а також раніше прибулих на окреслені популяризованим тоді кодом: «ziemie odzyskane” поляків, називаних «репатріантами».

Унаслідок депортації польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєвідствах країни, переселивши на західні й північні землі Польщею 140 575 осіб. Було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно — 173.

«У понеділок 28 квітня [1947 р.] над ранком поляки обставили всі українські села, які були близько лісу, перекрили дороги і стежки. Людей не збирали, а ходили від хати до хати й наказували негайно збиратися в дорогу, хто як і з чим може. Того дня я знов опинився в лісі між Корманичами та Берендьовичами і з високого дуба через бінокль дивився, що робилося по селах.

На дорозі з Аксманич до Корманич пізнав своїх — тата з братами. Добре, що хоч мали свого коня і трохи майна могли покласти на воза. Кількадесят метрів перед ними йшла якась сім’я з малими дітьми і клунками на плечах. Із-за Микитової хати (Петра Шагали) — крайньої в кінці села — знову появився гурт людей і підвода. Чи думав хтось із них, що назавжди поки дає рідне село, оперезане квітучими черешнями, поля з зеленою озиминою.

29 квітня 1947 року поляки спалили дерев’яну церкву в Берендьовичах, збудовану ще на початку шіснадцятого століття, яку не знищили татарські навали впродовж кількох віків. Разом з нею згорів і її ровесник дуб (…). Старше покоління пережило Першу світову війну, другу; люди покидали хати при переході фронту, але через кілька днів чи тижнів повертались. А тут через два роки після закінчення війни в самому центрі цивілізованої Європи треба залишати рідний край, в якому жили діди та прадіди століттями (…).»

Наведений вище фрагмент із спогадів Івана Кривуцького («Де срібнолентий Сян пливе…» [Львів, 2003.]).

Мовою статистики

(дані від УГКЦ в Польщі)

1. У міжвоєнному періоді Перемиська єпархія (у 1934 р.) всього начислювала в 54 деканатах єпархії 1 244 191 вірян — 759 парафій і самостійних сотрудництв, 813 парафіяльних священників 1339 парафіяльних і дочерних церков (дерев’яних і мурованих). Було 8 монастирів Отців Василіян (монахів — 47), 4 монастирі Сестер Василіянок, 33 доми Сестер Служебниць (сестер — 148), 6 домів Сестер Йосифіток. У перемиській Духовній Семінарії вчилося 140 студентів, 5 було на студіях у Римі та 1 в Австрії (Фрибург).

2. У наслідку зміни кордонів у 1945 р. в післявоєнній Польщі з давньої Перемиської єпарії залишилось 22 деканати і 223 парафії. В кордонах Польщі Апостольська Адміністрація Лемківщини залишилася повністю, тобто: 9 деканатів, 129 парафій і 127 305 вірян (дані на 1936 р.). Після виселення і депортацій залишося в кордонах Польщі до 160 тис. греко-католиків, 650 тис. було переселених на Україну. В наслідку акції «Вісла» депортовано на північні та західні райони Польщі 143 тис. Українців у більшості греко-католиків.

3. Після зміни кордонів в Польщі залишилося 514 церковних об’єктів з давньої греко-католицької Перемиської єпархії (у Ряшівському воєвідстві). На Лемківщині, на теренах давньої Апостольської Адміністрації Лемківщини залишилося 203 об’єкти, у тому 121 матірна церква, 72 дочерних і 10 каплиць. За загальними підрахунками залишилося 717 церков і каплиць.

4. 247 церков перебрала Римо-Католицька Церква. Це число сьогодні зменшується, тому що латинники будують свої нові храми, а давні церкви покидають. 25 давніх греко-католицьких церков перейшло у володіння Польської Автокефальної Православної Церкви. З колишніх довоєнних церков Перемиської Єпархії актуально діючих в греко-католицькій Перемисько-Варшавській Архиєпархії маємо 30.

Від депортаційної операції «Вісла» минуло вже 75 років, а ще і сьогодні можна на землях, з яких вона була проведена, відшукати залишки храмів чи кладовища, якими вже давно зайнялася природа.

Сліди переселенських акцій видимі по оба боки кордону Польща – Україна [дивись: галерея фотографій].

Текст і фото: Богдан Тхір

00000