«Учителю привів я до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я твоїх учнів, щоб його вигнали, та не змогли».

Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі браття і сестри!

Сьогодні Церква наша, йдучи за літургійним календарем, відзначає вже четверту Неділю Великого Посту, в якій Євангеліє від святого Марка, яке ми перед хвилинкою почули, наводить нам образ батька дитини, який був стривожений недолею свого сина та шукав для нього порятунку.
Здається, немає нічого страшнішого в цьому житті, як бачити своїх дітей, що хворіють, страждають, та не рідко на руках батьків вмирають. Напевно кожне людське серце розслабиться, коли побачить в лікарні, на дитячому відділені, хворих дітей та біля них, затривожених батьків та всіх тих, хто несе їм допомогу.
Стривожені були й апостоли, коли вже побачили оздоровленого сина, якого батько привів вперше до них. Спитали Ісуса, чому їм не вдалося допомогти тій дитині, й тоді почули відповідь Ісуса: «що цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».
Тому, так багато батьків хворих дітей, крім шукання порятунку в медицині, просять також про зцілення для своєї дитини саме у молитві, яку заносять до святих, Пречистої Діви Марії та Господа нашого Ісуса Христа, або просять інших про молитву за свою дитину, та самі у закритті перед цілим світом, у пості та смиренні духа, жертвують собою, щоб тільки дитина повернулася здоровою до дому.
Таких ситуацій, які бачимо описані на сторінках Нового Завіту, а їх є багато, хоча б навести ще приклад сотника Яіра чи хананейки, є чимало в нашому житті. Кожна історія є іншою, але біль, терпіння і сльози батьків такі самі.
Роздумуючи над тим фрагментом Євангелія від святого Марка, яке сьогодні по всіх наших храмах читаємо, можемо поставити собі ще одне питання: чому в часі Великого Посту Церква подає під нашу застанову саме це євангелійне оповідання?
Відповідь є одна: в часі святої чотиридесятниці (у Великому Пості) ми всі, так старші як і молоді, є запрошені до переосмислення нашого життя. Оскільки старші самі відповідають за себе та несуть консеквенції своїх поступків, так за життя дитини, не тільки у сфері фізичній але також духовній, відповідають всі старші, тобто в першій мірі батьки дитини, відтак батьки хресні, ближча й дальша родина, в тому числі дідусі, відтак вчителі у школі й священники у церкві – одним словом всі ми відповідаємо за наших дітей.
Ця наша відповідальність стається більш наглою в часі, який ми зараз переживаємо – а це час пандемії, в якому також страждають наші діти. Може якраз вони є найменше виставлені на інфекцію цією проказою, тобто їх фізичне здоров’я не є аж в такій небезпеці як старших, але зате наші діти дошкульно відчувають час закриття, відсутність реального навчання, брак цієї дитячої свободи.
Пандемія також сіє спустошення у сфері духовного життя дитини, багато наших дітей вже від року не бачило свого священника, храму, а їх зв’язок зі своєю Церквою в найкращому випадку обмежується до уроків релігії, які також через пандемію можуть відбуватися тільки онлайн.
Очевидно, що за таку дійсність не несуть відповідальності ні діти, ні їх батьки, це все спричинене карантином та епідемією.
Родиться питання, чи наші діти, після пандемії – бо ж вона так як всі війни світу та всі епідемії колись закінчиться, – будуть ще розуміти, що значить рідна Церква, віра в Ісуса Христа, молитва, піст, святі Тайни тощо. Знаємо, що через інтернетову мережу ні молитви ні віри не защепимо онлайн у серці людини, а тим більше дитини, та й навіть через трансляцію Недільної Служби Божої, яку зараз дивляться тисячі наших вірних. Це все, що робимо, служить підтриманню віри та Божого духа у тому, хто вже збудував свій дім на тривалому фундаменті, яким є Ісус Христос.
А що нам робити з нашими дітьми? Тут зразу виринає одне з найважливіших завдань наших батьків, які прикладом свого життя, основаним на вірі, будуть в рідній хаті, щоденно, ставати разом з дітьми до спільної молитви, які будуть разом з дітьми вивчати уроки релігії, які будуть громадити дітей біля себе на Недільній Службі Божій – навіть у такому теле-форматі, який маємо сьогодні, щоб, коли прийде час, наші діти сказали нам, мамо – тато, дякую Вам, що ви, крім історії, математики, української, польської чи англійської мови, також в часі пандемії вчили мене правдивої любові до Ісуса Христа присутнього в нашій Церкві.
Чи не така була мета цьогорічної хресної дороги, яку у Велику п’ятницю за григорянським календарем служили діти в присутності папи Франциска на площі святого Петра в Римі?
Наші міркування закінчимо словами праведного митрополита Андрея Шептицького, який у послані «Не вбивай», яке написав до народу в часі великих випробувань, а подібні випробування також стоять сьогодні перед нами, просив: «Дорогі не дайте звести себе з дороги Божого закону через спокуси до гріха, не слухайте намови людей, які радять всякого роду беззаконня. Є між ними і такі, що намовляють до відступства від віри батьків. (…) Стійте сильно у вірі, держіться надії, любіть нашого Отця Небесного і нашого дорогого Спасителя, любіть ближніх як Божих дітей, (…) – а Всевишній нехай хоронить вас від усякого зла, нехай стереже ваші родини і ваших дітей». Амінь.

00000