РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству,
возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

Слава на висотах Богу і на землі мир
людям Його благовоління!
(Лк. 2, 14).

Христос народився! Славімо Його!

Євангелист Лука оповідає нам, які слова промовив ангел, з’явившись пастирям: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Радість Різдва Христового, благовість про народження в людському тілі самого Божого Сина неначе могутній промінь вічного сяйва сходить сьогодні з небес на землю.
Христос народився! Це слова, якими небесні сили потішили пастирів, що вночі стояли на сторожі біля своїх отар. Христос народився! Це вістка, яка перемінила ніч на день, смуток на втіху, очікування на сповнення надії. Христос народився! Це радість, яка сходить із небес і спонукає людину діяти: шукати вічного Бога в новонародженій дитині, служити Йому, як ближньому, та ділитися цією радістю з іншими.
Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його благовоління!
Це слова небесної Літургії, в якій ангельські хори величають Бога за Його любов до людини. Стаючи учасниками та свідками цієї неземної дійсності, пастирі дізнаються про істинну причину різдвяної радості. Народився Спаситель, і в Ньому відкривається найглибша суть нашої віри, – віри в милосердну Божу любов до своїх творінь, яка робить нас людьми Його благовоління.
Тож у цьому небесному співі йдеться про кожного з нас! Ангели славлять во вишніх Бога за те, що Він вічно благоволить людям, тобто хоче людству добра. Він є нашим найвищим благодійником. Жива і вічна любов Бога Отця входить в історію всесвіту, втілюється в особі Його улюбленого Сина, що народився сьогодні у Вифлеємі. Євангелист Іван навчає про благовоління Боже так: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1 Ів. 4, 9-10).

Слава на висотах Богу і на землі мир…
Мир є одним із найсуттєвіших проявів любові Бога до людини. Недарма старозавітні пророки передвіщали, що прихід Месії на землю принесе із собою мир, подарує людям любов і справедливість, усуне всяке зло і ненависть, відновить вселенську гармонію та злагоду. І ось сьогодні ми чуємо, що Христос, Князь миру, Цар довічний, в якого на плечах влада і честь, саме той, про якого пророкував Ісая, нарешті народився. Мир, що його приносить Господь, не означає тимчасового перемир’я чи простої відсутності війни. Справжній мир людина отримує лише тоді, коли примириться з Богом і особисто поєднається з Ним. Новонароджений Ісус поєднує і примирює в собі Бога та людину. І внаслідок такого поєднання та примирення Христос стає джерелом миру на всій землі. Святий апостол Павло навчає нас, що Христос – це «наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши… ворожнечу, – своїм тілом» (Еф. 2, 14).
Як довго чекав Божий народ того миру, що його приніс у своєму Різдві Христос. З яким нетерпінням бігли пастирі до Вифлиєма і з якою настирливістю подорожували до вертепу царі зі Сходу. Але як вони, мабуть, здивувалися, знайшовши довгожданий мир не у владі земного володаря, не в хитрості вправного дипломата, не в силі добре озброєного війська, а в тендітній особі новонародженого безхатченка. Навіть більше, провіщений Князь миру в момент свого народження став переселенцем і вигнанцем, переслідуваним з боку царя Ірода втікачем. Дивна Божественна Премудрість в таїнстві Різдва вчить нас, що Божа любов, небесний мир і слава приходять тоді, коли ми схиляємося перед останнім серед нас, що саме в служінні потребуючій людині зустрічаємо Бога.
Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його благовоління!
З Божою допомогою ми пережили ще один рік,  ще один рік війни. Страждання нашого народу не закінчилися, випробування не добігли кінця. Проте ми вистояли і йдемо далі! На подив усього світу, ми вистояли серед незмірного болю втрат, крові та сліз. В умовах війни ми переосмислили цінність і значення слів «мир» та «милосердя», «відвага» та «людяність», «відданість» та «відповідальність». Ми досвідчили, що таке ревність у молитві. Відкривши силу молитви, разом з усім світом щиро і витривало надалі благаємо Бога про мир.
Дорога до миру стала для нас дорогою до ближнього. Ми вчимося бути солідарними. Ми вчимося відчувати потреби наших солдат на фронті як власні потреби. Ми вчимося перейматися болем тих, хто втратив рідних і близьких, болем поранених і полонених як своїм болем. Серед щоразу більших нестатків, економічної скрути, усе ще всюди присутньої корупції та недостатньо ефективного політичного управління ми не втратили співчуття до ближнього, стали відповідальнішими і сміливішими в обстоюванні власної гідності, продовжуємо ділитися з потребуючими останнім: тим, що маємо, тим, що вміємо і знаємо, тим, у що віримо, – тим, ким ми є. Шляхом до нашої перемоги в Христі є те, що єднає, примирює та робить нас спільнотою. Солідарність, співчуття і довіра дають нам надію в Бозі та відкривають справжню дорогу до миру.
Саме в цій всенародній солідарності у вірі, надії та любові ми відчуваємо живу присутність Бога серед нас, Його справжнє народження на нашій землі. Дорога до ближнього стала для мільйонів українців дорогою до Божої любові. Можна сказати, що в цьому дивному благоволінні Божому до нас, у цій солідарності ми знайшли ключ до перемоги. Бо, як навчає апостол Павло, «коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31).
Відсвяткуймо це Різдво разом із переселенцями, тими, що втратили своїх рідних, майно та дім. Нехай у цей Святий рік Божого милосердя відчинені для потребуючих двері наших домівок, за словами Папи Франциска, перетворяться на двері Божого милосердя. Тоді на всіх, хто буде крізь них проходити, спливатиме Божа милосердна любов, яка прощає наші провини, гоїть рани душі й тіла, перетворює смуток на радість, усе немічне робить сильним і непереможним.
Приймаючи біженців, убогих і стражденних, ми приймемо в наш дім, у наші родини і нашу спільну хату самого Божого Сина – Джерело Божого миру. Не питаймо в них, якою мовою вони розмовляють, до якого храму ходять чи яких переконань дотримуються. Радше поцікавмося, що їм болить, де їхні рідні та як ми можемо їм послужити. Нашою молитвою та ділами милосердя приступімо разом із ними до ясел, в яких спочиває Христос. Саме в них ми можемо прийняти новонародженого Спасителя. Саме так пройдемо шлях примирення з Богом і нашими братами й сестрами, принесемо Божий мир на багатостраждальну українську землю.
У цей радісний день світлого свята Різдва Христового бажаю скласти всім вам, дорогі в Христі, сердечні вітання. Цю радість прагну занести до кожної оселі, до бліндажів на фронті, до госпіталів, де лікуються поранені, до помешкань сотень тисяч вимушено переселених братів і сестер, до тих, хто в Україні, і до тих, хто на поселеннях,  до всіх прагну сьогодні скерувати слово втіхи і надії, джерелом якої є народження Спасителя.
З благовістю про Різдво Ісуса Христа хочу відвідати тих із вас, хто відчинив двері своєї душі для Бога і ближнього, та переступити через Двері Божого милосердя разом із вами в цей Святий рік. Ділячись радісною звісткою про народження Христа-Господа, прагну потиснути мужню руку наших воїнів, котрі захищають наше Різдво, потішити засмучених, обтерти сльози заплаканих, покріпити у вірі в перемогу добра над злом усіх, хто сумнівається.
Стоячи сьогодні перед Божим престолом, відчуваю надзвичайну солідарність з усією великою родиною нашої помісної Церкви, яка зібралася довкола Господньої трапези тут, на землі, й у славі Божій на висотах. Нехай новонароджений Спаситель вислухає всі наші молитви, збереже наш народ і нашу державу в мирі й гаразді та обдарує своїм небесним благословенням.
Веселих свят Різдва Христового, смачної куті та щасливого нового року!
Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,
початок Ювілейного року Божого милосердя в УГКЦ,
13 грудня 2015 року Божого

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УГКЦ У ПОЛЬЩІ

Всесвітлим і Високопреподобним Отцям, Преподобним Монахам
і Монахиням, Дорогим Братам і Сестрам!

Неприступний Бог з милосердя
схотів стати для нас видимим
і приходить у тілі, щоб як людина,
родитися в місті Вифлеємі з Пречистої Діви.
Тож поспішаймо його побожно прийняти,
кличучи з острахом: Господи, слава Тобі!
Сідален на Утрені Передсвяття Різдва Христового

Христос Рождається!
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
Недавно, бо 8 грудня минулого року, вся Католицька Церква розпочала відзначати Ювілейний Святий Рік Божого Милосердя, проголошений та урочисто відкритий папою Франциском. Про потребу та про духовний сенс згаданого Ювілею Папа навчає у своїй буллі «Misericordiae vultus» («Обличчя милосердя»). Зараз у перших рядках цього документу читаємо: Коли настала «повнота часів» (пор. Гал 4, 4), коли все було готове згідно з Його планом спасіння, Він (Бог) зіслав свого Сина, народженого з Діви Марії, аби остаточним чином об’явити нам свою любов. Хто бачить Сина, той бачить і Отця (пор. Йо 14, 9). Ісус із Назарету своїми словами, жестами та цілою своєю особою об’явив нам милосердя Бога (MV, 1). Вище наведені речення чітко вказують, що у Божому милосерді міститься цілий сенс приходу на світ Христа Спасителя. Тут наново відкриваємо значення свят Христового Різдва, які наша Церква так радісно святкує сьогодні за юліянським календарем.
Прихід на світ у людському тілі Божого Сина є здійсненням Божого задуму, який, наче золота стрічка, в’ється впродовж цілої історії Вибраного Народу і який називаємо сьогодні історією спасіння. Бог задіяв у здійснення свого задуму старозавітних патріархів, пророків, царів але також і звичайних, нераз слабких, грішних та й не завжди вірних йому людей.
Незважаючи на частий спротив з людського боку, все ж таки наступила задумана Богом «повнота часів». Могла вона настати завдяки людям, які відповіли позитивно на Божий виклик, і серед яких головну роль відіграла Пресвята Богородиця, давши свою згоду стати Матір’ю Бога. Але Божий задум міг здійснитись насамперед тому, що Він сам так захотів, керуючись лише любов’ю до людини, яку створив і яка виявилась йому невірною, але яку все ж таки Він не перестав любити. Воплочення Божого Сина є виявом безмежної, постійної та вірної любови Бога до людини. Любов ця не міняється навіть тоді, коли людина відкидає Бога, коли заперечує його існування та зневажає Його своєю поведінкою. З подивом та великою надією говорить про це папа Франциск у згаданій буллі «Обличчя милосердя»: Нам треба невпинно споглядати цю таємницю милосердя. Вона для нас становить джерело радості, потіхи і миру. Вона — умова нашого спасіння. Милосердя: ось слово, яке об’являє Пресвяту Трійцю. Милосердя: це найвищий і остаточний акт, у якому Бог виходить нам назустріч (MV, 2).
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
Свята Христового Різдва найчастіше асоціюються нам з колядками, неповторною святковою атмосферою, з радісним настроєм, з можливістю провести святковий час серед близьких нам людей. Все це правда. Однак, найперше Різдво Христове – це свято об’явлення Божої любові та милосердя, які безупинно Бог виявляє всім нам та кожному з нас зокрема. Коли людина згрішила проти Бога, Він не залишив її самою з печаттю гріха, але послав свого Єдинородного Сина, щоб Той, прийнявши людське тіло, міг викупити нас ціною своєї крові. В час Різдва Христового радіємо тому, що ми особливо обдаровані Богом його безмежним милосердям. Знову споглядаємо у текст папської булли: Милосердя: це найвищий і остаточний акт, у якому Бог виходить нам назустріч.(…) Милосердя: ось шлях, що єднає Бога з людиною, оскільки відкриває серце на надію бути любленим навічно, попри обмеження нашого гріха (MV, 2).
Однак, милосердя не може залишитися лише як дар, який ми приймаємо, радіємо ним та затримуємо для себе. Милосердя хоче, щоб ділитись ним з іншими, помножувати його. Мабуть тому при нашому столі у Святвечір ми залишаємо порожнє місце і готові прийняти до свого гурту кожного, хто би залишився цього вечора сам. Мабуть й тому у Різдвяний Вечір ми з радістю ділимося просфорою з усіма присутніми, прощаючи собі взаємно всі кривди та жалі, які ми досі носили у своєму серці. Мабуть також і тому ми обдаровуємо один одного подарунками, щоб, бодай символічно, показати своє милосердя та любов до інших людей.
Під час Різдва Христового особливо варто усвідомити собі, як багато кожен з нас отримав у дарі від Милосердного Бога, який в людському тілі приходить на світ. Перш за все кожний з нас є викуплений Христовою кров’ю від гріха та вічної смерті. Перед кожною людиною відкрита дорога до спасіння. Всі ми також обдаровані особисто різними Божими ласками, про що лише самі можемо засвідчити. Але ми теж обдаровані як громада. Вже два роки Україна веде криваву війну за свою незалежність та державну цілісність. Ця боротьба дуже багато коштує людського життя, нещастя, горя. Але, вже від двох років ми є свідками як війна визволила в нашому народі велике почуття відповідальності, жертвенності та милосердя. Найперше мешканці Києва приймали до свої хат тих, які приїхали на Київський Майдан. Опісля ми бачили, як люди ділились всім що мали з протестуючими, пораненими, родинами погиблих, воюючими на фронті. Допомога ішла та іде до сьогоднішнього дня в Україну з різних частин світу з надією, що послужить вона найбільш потребуючим. Парадоксально, жорстока війна допомогла багатьом українцям, не лише громадянам України, усвідомити собі, як великою цінністю є Батьківщина, як легко можна її втратити та як потрібно її цінити та жертвувати за неї все інше, включно з життям.
Ми обдаровані також на церковній площині. В цьому році будемо відзначати 20-ліття існування митрополичих структур нашої Церкви у Польщі та 20-ліття існування Вроцлавсько-Ґданської Єпархії. Трошки старші наші вірні напевно пам’ятають часи, коли ми тужили та молили Бога, щоб у Польщі мати бодай одну свою єпархію, щоб мати свого єпископа. Бог не забув про нас. Тепер, завдяки Божому милосердю, тішимося свободою, можемо будувати свої церкви, розвивати єпархіяльні та митрополичі структури. Недавно урядування у Перемишлі розпочав другий Митрополит нашої Церкви у Польщі. Лише від нас самих буде залежати чи наша Церква й надалі буде живою спільнотою.
Ми також не голодуємо, як багато сьогодні людей на світі. Не мусимо залишати своїх домів та втікати в чужину перед лихоліттям та війною, як це на наших очах діється у світі. Ми справді щедро обдаровані Богом. Однак, ми зобов’язані не лише бути вдячними Богові, але також маємо моральний обов’язок пам’ятати про наших ближніх, котрі сьогодні є в потребі. Свята Христового Різдва тісно пов’язані з мандрівкою. Христос народився у Вифлеємі, де примандрував св. Йосиф з Пресвятою Богородицею, але Свята Родина на довго тут не залишилася. Вона мусіла знову втікати до Єгипту перед шаленим Іродом. Зазнала долі втікачів, емігрантів з усім горем та нещастям, яке з цією долею пов’язане.
Сьогодні посеред нас також маємо втікачів та емігрантів. Ці люди, які справді втікають перед війною, рятуючи своє життя, чи то зі сходу України, чи з Близького Сходу, мають право очікувати від нас допоміжної руки. Не можемо з байдужістю переходити біля їхньої долі. Біля нас маємо сьогодні також багато емігрантів – заробітчан з України. Вони тисячами прибувають до Польщі. Вони є в наших церквах. В деяких парафіях сьогодні навіть більше заробітчан і студентів з України ніж нас, місцевих нащадків виселенців акції «Вісла». Дякувати Богові, вони тут заробляють гроші на те, щоб утримати як себе, так і щоб допомогти рідним в Україні. Пропорційно рідко трапляються особи у дуже кризовій ситуації, які вимагали б особливого сприяння з боку громади. Але присутність наших братів з України вимагає з нашого боку відкритості та сердечності. Вони повинні почуватись в наших церквах, ніби в себе вдома. У нашій громаді вони не повинні бути чужими та анонімними. Потрібно зацікавитись ними, запросити до наших церковних і громадських приміщень, а також до наших домів. Вони повинні мати можливість зустрічатись при наших церквах та спільно, з нашою громадою та іншими емігрантами, переживати бодай такі надзвичайні хвилини як Святвечір чи Воскресіння Христове. Радіємо Вашою присутністю в наших церквах, дорогі Брати і Сестри з України, бо вони є теж і Вашими.
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
Переживаючи у радості великий дар милосердного Бога, який дається нам у вифлеємських яслах, гляньмо довкола себе, чи не знайдеться там хтось, хто залишається голодним, спраглим, нагим, подорожнім, ув’язненим, хворим, померлим? Гляньмо, чи хтось біля нас не потребує доброї поради, слова повчання, напоумлення, потіхи, молитви, підтримки у хвилинах, коли зазнає злоби та кривди від інших людей? Так, як Бог є сьогодні милосердним щодо нас, посилаючи на світ свого Єдинородного Сина, так і ми будьмо милосердними супроти наших ближніх.
Всім Вам, дорогі Брати і Сестри, бажаємо на час Свят Христового Різдва та на цілий Святий Рік Милосердя досвідчувати радості з отриманого від Бога та других людей дару милосердя та щоб всі ми вміли з радістю ділитися милосердям з другими та сповіщати у світі Божу доброту та любов.
Хай в наших домах, як у яслах, родиться Ісус, хай в Україні, в родинах буде добробут, мир і злагода. Пресвята Богородиця нехай благословить наші родини, молодь, дітей, хворих і похилих віком, нехай всіх покриє своїм омофором.
На Різдвяні Свята і Новий Рік із серця Вас благословимо!

Архиєпископ Євген (Попович)                                                                          Єпископ Володимир (Ющак)
Митрополит Перемисько-Варшавський                                                       Владика Вроцлавсько-Ґданський

Архиєпископ Іван (Мартиняк)
Перемишль – Вроцлав, Різдво Христове – 7.01.2015 р. Б.

00000