Найбільше ми починаємо розуміти цінність людини тоді, коли її вже немає поруч. Щодня ми бачимо одне одного, вітаємось, ділимо клопоти, і здається, що це триватиме завжди. Але приходить мить, коли хтось відходить, і раптом у просторі серця з’являється тиша. І тоді розумієш: ніхто вже не заступить цієї людини. Бо кожна присутність — неповторна, кожне серце б’є у власному ритмі, кожна душа має свій відтінок любові, який не повториться більше ніколи.

У четвер, 2 жовтня 2025 року, на 81-му році життя і 66-му році чернечого покликання, відійшла у вічність сестра Мирослава Ірина Скіба зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

Прощання із сестрою Мирославою відбулося 4 жовтня 2025 року у храмі Екуменічного Дому Соціальної Допомоги в Пралківцях. На спільну молитву зібралася численна спільнота духовенства, сестер і мирян. Похоронні богослужіння відбулися під проводом Високопреосвященнішого Митрополита Євгена Поповича, у співслужінні Владики Петра Крика, канцлера о. Миколи Костецького, о. Севастіяна Дмитруха, о. Івана Тарапацького та ігумена о. Теодозія Янківа.

Прибули також: Генеральна Настоятелька с. Софія Лебедович, Провінційна Настоятелька с. Магдалина Ожанська, сестри зі Словаччини: с. Емануїла, с. Йосифа, с. Кляра, представниці Згромадження Сестер св. Йосифа, а також співсестри зі спільнот з Ольштина, Ґданська, Перемишля. Разом із ними участь у богослужінні взяли й родичі покійної, які з глибокою вдячністю дякували Богові за дар Її життя і покликання. Після Літургії тіло сестри Мирослави було поховане у гробниці Сестер Служебниць на вулиці Словацького в Перемишлі.

Сестра Мирослава — людина тиха, але сильна; скромна, але сповнена внутрішнього світла; безкорислива у служінні, вірна у молитві, ніжна у слові й дії. Вона не шукала визнання — лише способів чинити добро. Жила просто, молилася глибоко, служила віддано. Саме тому залишила по собі слід, який не зітреться — слід милосердя, лагідности й віри, розсипаний у серцях тих, кого зустріла.

Її відхід — це не кінець, а нагадування: добро, зроблене з любов’ю, не вмирає. Воно триває у тих, кого вона навчила бачити світ очима віри й серця.

Життєвий шлях посвячення і служіння

Сестра Мирослава народилася у важкі воєнні часи, у 1944 році, в селі Творильне. Мала лише п’ятнадцять років, коли з глибоким переконанням вирішила віддати своє життя на служіння. Повна енергії, здібна й ніжна, вона вступила до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії 25 червня 1959 року у Варшаві, де розпочала новіціят. Після його завершення, 30 грудня 1961 року, склала перші обіти, а вічні обіти — 15 серпня 1967 року. Вирізнялася щирою вірою, життєрадісністю та відкритістю серця.

Вона розуміла, що справжнє милосердя має йти поруч із мудрістю, тому закінчила студії з педагогіки, спеціалізуючись у праці з дітьми з особливими потребами. Знання сприймала як дар і обов’язок — щоб служити ще глибше і відповідальніше. Як провінційна настоятелька, дбала, щоб і сестри розвивалися, здобували освіту, готувалися професійно до свого покликання.

Її першим полем служіння став державний дім для глибоко упосліджених дітей у Матчині, де від липня 1966 до грудня 1983 року сестра Мирослава з материнською ніжністю, терпеливістю й великою відданістю опікувалася найслабшими. Це служіння стало для неї школою милосердя, де серце щораз глибше вкорінювалося в любов до Бога і людини.

У той час вона не обмежувалася лише своїми безпосередніми обов’язками. З особливою чуйністю й турботою підтримувала грекокатолицьких питомців семінарії в Любліні, майбутніх священників нашої Церкви. Сестра Мирослава допомагала їм матеріально і духовно, знаючи, наскільки важливе їхнє покликання. Її гостинність, щирість і материнська опіка залишили в серцях семінаристів вдячну пам’ять і теплі спогади.

Згодом короткий час працювала у спільноті сестер у Янові Любельському, допомагаючи хворим у Домі Соціальної Допомоги, після цього у вересні 1984 року була покликана до Варшави на уряд провінційної економки.

Сестра Мирослава сповняла у Згромадженні важливі та відповідальні служіння. Упродовж двадцяти семи років (1984–2011) вона безупинно служила Провінції, несучи тягар відповідальности за духовне і матеріальне добро спільнот. Це був час щоденного, часто непомітного, але глибоко відданого служіння. Вона жила турботами кожної спільноти, ділила їх радощі й труднощі, підтримувала в хвилинах випробувань, журилася про нові покликання та невтомно вимолювала дари Святого Духа для своїх співсестер.

Сестра Мирослава не шукала для себе визнання чи почестей. Її служіння було цілковито безінтересовним, сповненим простоти, жертовности і щирого бажання добра інших. Вона жила не для себе, а для Бога і людей, тихо віддаючи все, що мала: час, сили, талант, серце. Її лагідність і водночас рішучість поєднували в собі духовну зрілість і жіночу мудрість, які притягували довіру та пошану.

Період її урядування як Провінційної настоятельки став часом глибокого розвитку Провінції в Польщі. Саме тоді, завдяки Її далекоглядності, витривалості та глибокій довірі до Божого Провидіння, було придбано новий провінційний осідок у Варшаві, новіціятський дім у Перемишлі, який став осередком духовного життя і формації, де діє реколекційно-формаційний Центр «Еффата».

Найбільшим і найціннішим Її задумом стало будівництво Екуменічного Дому Соціальної Допомоги в Пралківцях. Сестра Мирослава бачила в ньому місце зустрічі, примирення та служіння любові — дім, де кожен, незалежно від походження чи віри, зможе знайти прийняття, розуміння й турботу.

Для неї цей дім, названий Домом Божого Милосердя, був не лише архітектурним проєктом, а втіленням євангельського ідеалу любові, що служить у тиші й смиренні. Вона брала участь у всіх етапах його зародження — від перших роздумів і молитов до конкретних рішень і кроків реалізації. Дім у Пралківцях був для неї особливо близьким, бо бачила в ньому символ Божої присутности серед людей, де кожний відчуває, що є люблений Богом.

Це були найплідніші роки її життя, сповнені молитви, жертовности та невтомного служіння. Вона відзначалася спокоєм, добротою і великою внутрішньою силою. Її життя стало прикладом безкорисливої любові, тиші, що творить добро, і вірности, що не зважає на втому. Вона була для багатьох підтримкою, натхненням і тихою присутністю, яка промовляла не словами, а ділами милосердя.

Останні місяці свого життя сестра Мирослава провела в Екуменічному Домі Соціальної Допомоги в Пралківцях — у місці, яке сама колись задумала як дім милосердя, прийняття і любові. Серед сестер і людей, яким віддала своє серце, спокійно несла свій хрест терпіння, з’єднана в молитві з Розп’ятим Христом.
Її дні були сповнені тиші, але це була тиша дозрілої віри, яка приймає, довіряє й дякує. Навіть у немочі вона залишалася лагідною і уважною до інших.

2 жовтня 2025 року, на 81-му році життя і 66-му році чернечого покликання, Господь покликав її до Себе, щоб увійшла у радість вічного життя.
Відійшла спокійно, так, як жила — в мирі, у молитві, у повній довірі до Бога.

Сестра Мирослава залишила після себе не лише діла — доми, спільноти, задуми — а передусім світло свого духу. Її життя — це тиха євангелізація любов’ю, приклад, що справжнє служіння не потребує гучних слів, а лише відкритого серця.

Співсестри дякують Богові за дар життя сестри Мирослави — за її молитву, мудрість, доброту, за кожен день, прожитий поруч. Вона залишила по собі пам’ять, що надихає, і спадщину, що зобов’язує — любити, як любила вона: тихо, щиро, до кінця.

Нехай Господь, прийме Її у Свої обійми і дарує вічний спокій у домі, де немає болю ані сліз, лише світло, мир і повнота Божої любові.

Автор: с. Анна Дрозд СНДМ