ПРОПОВІДЬ АРХИЄПИСКОПА ЄВГЕНА ПОПОВИЧА МИТРОПОЛИТА ПЕРЕМИСЬКО-ВАРШАВСЬКОГО В ЧЕНСТОХОВІ НА ЯСНІЙ ГОРІ В ЧАСІ ПРОЩІ ДО ІКОНИ МАТЕРІ БОЖОЇ.

Преосвященний владико Володимире,
Всечесні отці,
Дорогі в Христі браття й сестри,
Дорогі паломники,

«За всіх Ти молишся, благая, за тих, що прибігають з вірою під могутній Твій покров, бо іншого тривалого порятунку ми, грішні перед Богом, в бідах і скорботах не маємо (…)» (молебна стихира до Богородиці).

Слава Ісусу Христу!

–I-

З кінцем минулого року, ми увійшли в Ювілейний Рік, який папа Франциск проголосив ще в травні 2024 року, Буллою: «Spes non confundit – Надія не засоромить». Першим знаком Ювілейного Року було  відкриття в Навечір’я Різдва Христового  «святих дверей» в Соборі Святого Апостола Петра в Римі та сповіщення  цілому світові, що настав час милосердя і ласки.

Згідно з волею Вселенського Архієрея, в поодиноких єпархіях відкриття Ювілейного Року відбулося в неділю 29 грудня через прокламацію цього ж ювілею в катедральних та про – катедральних храмах.  Час Ювілейного Року є особливим часом Божої благодаті, в якому кожний вірний може отримати ласку повного відпусту та інші духовні добра. Ювілейний Рік триватиме до кінця поточного року.

Одним з аспектів Ювілейного Року, є відбуття прощі до відпустових місць, зокрема до чотирьох папських базилік у Римі, та інших святих місць визначених в кожній єпархії та дієцезії Католицької Церкви.

Також в наших єпархіях в Польщі, побіч кафедральних храмів призначено такі місця, в яких паломники можуть отримати ласку повного відпусту та інші духовні добра.  Такими відпустовими місцями, зокрема, є деякі санктуарії наших єпархії. Ми вже відбули таку прощу до Ярославської чудотворної Ікони «Милосердя Двері», а перед нами ще дві прощі; одна на Лемківщині, на Святу Гору Явір, де будемо молитися 18 липня та одночасно згадуватимемо 100 річницю «марійних об’явлень» на цьому місці, та друга до санктуарії Матері Скитальців, що в Білому Борі на Примор’ї, де будемо молитися в першу Неділю вересня.

А сьогодні, Боже провидіння, за благословенням єпарха Вроцлавсько – Кошалінського, Преосвященного владики Володимира,  та за згодою місцевого Ордену Отців Павлінів, молимося перед чудотворною іконою Матері Божої, яку називають «Чорною Мадонною».

Відвідуючи святі місця, паломники, у святій тайні покаяння просять про прощення своїх провин, моляться у власних наміреннях, та ми Українці зокрема просимо про справедливий мир для України та зупинення цієї божевільної війни, яка щоденно ранить наші серця.

-II-

Наша цьогорічна проща до «Чорної Мадонни», вписується в часі, поміж першою та другою Неділею від Зіслання Святого Духа. В першу Неділю після П’ятдесятниці, ми згадували всіх святих Вселенської Церкви, а завтра, в другу Неділю після П’ятдесятниці, будемо згадувати всіх святих українського народу.

Тим самим, провідною темою наших проповідей, у ці дві Неділі, є святість, та наше покликання до життя у святості. Кожний з нас мусить завдати собі труду, щоб відповісти на запитання, яким є моє життя, та що взагалі значить святість, та, як до цієї святості дійти, щоб «святим бути в очах Всевишнього».

Щоб відповісти собі на перше питання, відносно свого життя, яким воно є, та взагалі ким я, є, людина мусить стати в правді перед самим собою, щоб  пізнати та визначити напрямні дальшого розвитку та мети, яку хоче осягнути. Стати в правді перед самим собою, значить подивитися на минулі роки свого життя та плоди того життя, так ті добрі як і погані, з  прожитих літ. Коли ми стараємося про нову роботу, звичайно готуємо для майбутнього працедавці перелік необхідних документів, в тому числі подаємо досіє, або як це фахово називати „curiculum vitae”, в якому поетапно описуємо  нашу професійну активність та  набутий досвід. Щоб побачити та подивитися на своє духовне життя, потрібно скласти подібне досіє, таке моє духовне „curiculum vitae”, пам’ятаючи про тому, що пишу це досіє для Господа Бога, перед яким нічого не можу приховати, ні  скрити. Саме для  духовного пробудження та рефлексії над самим собою, в пригоді стають нам прощі, духовні вправи, або найчастіше наш щоденний іспит сумління. Людина, яка бажає великого в духовному житті, як вчив патріарх Любомир, не втікатиме від самої себе, але щоденно ставатиме в правді перед собою, вдивляючись в Ісуса Христа – засновника нашої віри, як вчив  апостол Павло у послані, яке ми читали на Літургії в Неділю Всіх святих.

Саме рефлексія над  собою, має мені допомогти в знайдені відповіді на питання, чи я бажаю святості, до якої покликав та щоденно кличе мене Ісус Христос, чи волію бути, таким яким я є, примирений зі своїми гріхами, немочами та такою невизначеністю в моєму духовному житті. Бо святість, до якої нас кличе  Ісус Христос, це невтомна праця над самим собою, щоб в кінцевому результаті, я став «новою людиною», на зразок первісного задуму мого Творця, який утворив мене на свою подобу, та дихнув в моє серце свій дух.

Думаю, що всі ми повинні бажати цього великого дару, яким є святість нашого життя, цього первісного покликання людини, завдаток якого ми отримали у  святих тайнах християнського втаємничення, якими є хрещення, миропомазання та пресвята євхаристія.  Прямуючи до святості, яка не має ніяких географічних ні культуральних  меж, ми можемо вдивлятися та брати приклад з життя  канонізованих  як й безіменних святих, яких так багато кругом нас.  Для багатьох сучасних християн зразком у духовному житті, став  святий отець Пій чи  святий Шарбель, для інших прикладом в дорозі до святості  є християни, які жили чи живуть побіч нас, ті прості чоловіки й жінки, які перевели нашу Церкву через море комуністичної неволі, чи наші батьки, зокрема мами, для яких святість життя вписувалася в чесній поведінці та совісному виконуванні їх щоденних обов’язків включно з вихованням у любові до Господа Бога своїх дітей.

–III-

Сьогодні, як паломники у вірі, стоячи біля чудотворної ікони Матері Божої, тут на Ясній Горі,  та вдивляючися у Її обличчя, можемо так багато навчитися, та наново відкрити, що Вона Мати Божа,  для всіх християн є справжньою та універсальною  іконою святості. Бо коли читаємо життя святих, чи споглядаємо на життя наших чесних батьків, чи, так би мовити, «старших у вірі», всі вони були наповненні великим культом та почитанням Пресвятої Богородиці, та в  Її житті, шукали зразків святості для свого життя. Тих прикмет, святості Марії, які наслідуючи можуть й нам допомогти в нашому духовному житті є дуже багато, вистачить вчитатися в молебні стихири чи поезію акафіста в честь Пресвятої Богородиці, щоб побачити безмежне море  Її святості.

Але щоб наші сьогоднішні розважання допомогли нам в нашому духовному зростанні, подивімся на деякі аспекти духовного життя Пресвятої Богородиці, записані в Книгах Святого Писання, щоб й ми, за Її прикладом йшли дорогою святості.

Про прикмети святості Пресвятої Богородиці найбільше говорить нам  подія Благовіщення та зустріч Марії з Єлисаветою. Там чуємо, що коли Ангел Гавриїл звертається до Марії вживає таких окреслень, як; «Радуйся Благодатна, Господь з Тобою», та  «Ти, бо знайшла ласку в Бога». З черги Єлисавета витаючи Марю, говорить до неї; «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа».

Тим самим можемо констатувати, що передумовою святості, є віра, яка родить в нас ласку, та тим самим чинить знаряддям в руках Господніх. У Святому писанні, та житті канонізованих святих та тих безіменних, передумовою зростання в Господній ласці, є віра. Я мушу повірити, що це, що роблю з моїм життям, має глибокий, так екзистенціальний як і трансцендентний вимір.

Повірити Богові, відкрити своє життя на Господа, дозволити діяти Йому в моєму житті,  вимагає від людин, щоб вона відмовилася  від свого «его», та сталася знаряддям в руках Господніх. Така постава, вимагає від людини, тобто від кожного  з нас, великої покори, позаяк це було  у випадку Марії, вона сталася покірною перед Богом, бо  «Господь зглянувся на покору слугині своєї», та тим самим була готовою, взяти на себе, це все, що Господь задумав здійснити  за посередництвом Її життя, тому, Марія, відповідаючи Гавриїлові, могла сказати; «Ось, я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твому слову».

Життя людина, яка віддається вповні Господеві, не є відірване від звичайних земських клопотань, ми не раз нарікаємо, що важко нам поєднати, наші сімейні, професійні чи інші обов’язки, з благочестивим життям. Однак, християнин, який повірив Господеві, та щоденно віддається в Господні руки, знайде внутрішню силу, щоб поєднати одне з одним. Подивімся, ще раз на Марію, яка через довгі роки, вперше разом з Йосифом Її чоловіком, опісля – за традицією Церкви – сама, виховувала дитя Ісуса. Пам’ятаємо  сцену зі свята пасхи, коли Ісусові  було дванадцять років, й в поворотній дорозі до дому, загубився в натовпі. Після трьох днів, батьки віднаходять Ісуса в єрусалимській святині, та тут чуємо, здавалося дивним слова, які падають з уст Марії в сторону Ісуса; «Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали»! Роздумуючи, над цією сценою, можемо дійти до висновку, що в дорозі до святості, на перешкоді не може  стояти моє подружнє чи сімейне життя, включно з завданням батьків, виховати по християнські дітей.  Саме, родина, яка в нас час є під загрозою існування через різні негативні фактори, такі як; гендерна політика чи в нашій дійсності, війна, яка поділила родини, часто відірвала дітей від батьків, а жінок від чоловіків, в цей час мусить бути в центрі нашої уваги, бо родина є тим простором, де ми не тільки взаємно помагаємо собі, творимо спільний дім, але також є «домашньою церквою», де має палати вогонь любові, спільна молитва та в якій один одному помагає в рості до святості «Божих дітей».

Бажання рости у святості, не повинно закривати людини перед проблемами довкілля,  негараздами суспільства які бачимо біля себе; такими як бідність, хвороби, зловживання влади  чи звичайні людські недостатки. Марія – взір нашої святості – бачила своїми духовними очима довкілля, та не була боязною на людські проблеми. Дуже вимовною, в тому плані, є сцена весілля в Кані Галілейській, де необачно забракло вина для весільних гостей, та слова Марії звернені до Ісуса; «Вина в них нема», та слова скеровані до весільної прислуги; «Що лиш, скаже вам, – робіть». Яке ж, хочеться, щоб кожний з нас, не був задивлений тільки на себе, але також дивився на довколишній світ з їхніми бідами, та бодай пробував, у міру своїх сил, допомогти змінити жорстоку реальність, в якій живемо. Особливо, цей аспект, нашого покликання до життя у святості через служіння ближнім, є дуже важний в контексті війни, яка щоденно завдає нам стільки горя.

-IV-

Дорогі в Христі браття і сестри, молімся сьогодні, тут в цьому санктуарії Божої Матері, не тільки про ласку святого життя для нас самих, але також про це, щоб Господь Бог оновив нашу землю, яка первісно мала бути раєм для людини, а яку людина перетворила на долину сліз та терпіння. Молімся, щоб настав день, в якому спомин про сучасну війну, терор, смерть невинних людей, змова «великих цього світу», був тільки епізодом у великій історії всесвіту та нашого українського народу, який – на жаль – платить найбільшу ціну, за це, що хоче бути вільним народом, та який  хоче у своїх храмах, споглядаючи обличчя Пресвятої Богородиці та святих української землі, зануритися у святість Триєдиного Бога. Амінь