В суботу, 14 листопада 2026 року в Розстайному на Лемківщині відбулося урочисте посвячення новозбудуваної греко-католицької каплиці на місці старої церкви в уже неіснуючому селі. Храм посвятив архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавский Євген Попович. Каплиця збудувана з ініціативи та стараннями Михайла Хомика, члена Президії Світової Федерації Україньських Лемківських Об’єднань. На урочистість прибуло духовенство з Ряшівського та Краківського деканатів та Словаччини, багато вірних, мешканців Лемківщини, гостей з різних сторін, а також представники влади та різних організацій. Особливу атмосферу свята своїм співом створив хор «Благовіст» з Криниці. Храм збудовано на території греко-католицької парафії в Полянах, парохом якої є о. Григорій Пацан.

Фото: о. Ігор Процик

ПРОПОВІДЬ З НАГОДИ ПОСВЯЧЕННЯ КАПЛИЦІ В СЕЛІ РОЗСТАЙНЕ НА ЛЕМКІВЩИНІ

«Істинно, істинно кажу вам, побачите небеса відкриті й ангелів Божих,

що восходять та сходять на Сина Людського» (Ів. 1, 51)

Всечесні отці!

Дорогі брати і сестри!

Шановний пане Михайле!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні особливий, благословенний, але водночас і глибоко зворушливий день для всієї Лемківщини. Ми зібралися на цьому святому місці в селі Розстайне, щоб вшанувати пам’ять святих безсрібників і чудотворців Косми і Дам’яна та освятити новозбудовану каплицю, яка постала як символ незламності нашої віри та пам’яті.

Сьогоднішня подія є унікальною. Тут, де густі карпатські ліси та тиша оберігають спокій минулого, відбулося справжнє диво відродження. Коли ми дивимося на цю нову каплицю, ми бачимо не просто стіни — ми бачимо живу історію, яка відмовляється згаснути.

Дорогі у Христі!

Село Розстайне має глибоке коріння. Було засноване в далекому 1581 році. Колись тут вирувало життя, лунала лемківська пісня, а в неділі та свята серцем громади була старовинна дерев’яна церква, освячена на честь святих Косми і Дам’яна. До насильного виселення наших братів і сестер у 1947 році в селі проживало 320 осіб, усі греко-католицького віросповідання. На жаль, історія не раз випробовувала це місце вогнем і мечем:

–          У 1914 році під час Першої світової війни угорські війська повністю спалили село, і тодішня давня церква згоріла дотла.

–          Але віра лемків була сильнішою за вогонь. Уже у 1921 році наші предки власними руками відбудували новий дерев’яний храм.

–          Найважчий удар приніс повоєнний час. Спочатку депортація на Радянську Україну, а у 1947 році — злочинна акція «Вісла», коли останніх лемків примусово вивезли з рідної землі. Село спорожніло. Покинута й осиротіла церква стояла пусткою, аж поки у 1953 році її остаточно не розібрали й не знищили працівники місцевого PGR (колгоспу).

Протягом десятиліть на цьому порожньому церквищі панувала пустка. Сьогодні тут майже немає наших вірних, та й з колишнього села залишився тільки цвинтар з кількома надгробними хрестами, придорожня капличка і фундаменти місцевої школи. Здавалося б, людська пам’ять мала згаснути, а трава — назавжди сховати сліди святині та духовної й матеріальної культури наших предків.

Але Бог не залишає Своїх святих місць без опіки. І сьогодні, коли ми освячуємо цю каплицю, ми дякуємо Господу за велике серце однієї людини. Ця каплиця постала на місці знищеної старовинної церкви завдяки жертовності та праці одного вірного — Михайла Хомика із сусіднього села Святкова Мала.

Подивіться, як символічно це перегукується з життям покровителів цього місця — святих Косми і Дам’яна!

Святі Косма і Дам’ян — це рідні брати та християнські мученики, які жили у III–IV століттях і прославилися як видатні лікарі та чудотворці. У християнській традиції їх вшановують за безкоштовне лікування людей, а також за незламну віру під час переслідувань за часів імператора Діоклетіана.

Святі брати були безсрібниками. Слово «безсрібник» походить від грецького терміна, що означає людину, яка не бере «срібла», тобто грошей. Брати суворо дотримувалися заповіді Христа: «Даром отримали — даром давайте».

Вони віддавали свій час, талант і сили безкорисливо, нічого не просячи натомість, лише задля Божої слави та допомоги ближнім.

Пан Михайло, натхненний їхнім прикладом, здійснив справжній християнський подвиг. Він не шукав власної вигоди чи земної слави. Він просто прийшов на пусте згарище історії й повернув Богові Його дім, увічнив пам’ять про знищену церкву. Це і є сучасне безсрібництво — віддати своє серце і працю для того, щоб святе місце знову жило.

Дорогі в Христі браття і сестри!

Хоч сьогодні в Розстайному немає парафії, ця каплиця є чимось набагато більшим, ніж просто спорудою:

–          Вона є пам’ятником нашої ідентичності: кожен, хто проходитиме цією лемківською долиною, знатиме — тут жили люди, які понад усе любили Бога і свою землю.

–          Вона є місцем молитви: навіть якщо двері каплиці зачинені, сам її хрест, спрямований у небо, є безперестанною молитвою за тих, хто тут колись народився, за тих, хто постраждав у часи переселень, і за мир у всьому світі.

–          Вона є закликом до кожного з нас: цей приклад показує, що навіть одна людина, яка має живу віру, здатна відбудувати святиню. Нам часто здається, що ми безсилі перед обличчям великих історичних змін чи життєвих негараздів. Але приклад пана Михайла вчить: май віру — і Бог діятиме через твої руки.

Дорогі брати і сестри!

Схилімо сьогодні голови в молитві за всіх колишніх мешканців Розстайного, які колись стояли на цьому самому місці, молилися до святих Косми і Дам’яна і плакали, залишаючи рідні хати. Нехай Господь упокоїть їхні душі в оселях праведних.

Піднесімо щиру молитву за здоров’я та Боже благословення для будівничого Михайла, його родини, всіх присутніх та тих, хто відтепер духовно опікується цим місцем.

Нехай святі безсрібники Косма і Дам’ян, які повернулися сьогодні у свій дім у Розстайному, вислухають кожну молитву, зцілять наші духовні й тілесні рани та дарують нам незламну віру, яку не здатні знищити жодні історичні бурі! Святі безсрібники Космо і Дам’яне, моліть Бога за нас, за нашу рідну Лемківщину й за нашу Україну, щоб Божий мир зацарював на нашій землі, а всі зруйновані храми були наново піднесені до неба, та щоб наші люди безкорисливо несли поміч один одному.

Амінь.

† Євген Попович

Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський

Розстайне, 14 листопада 2026 року Божого