«Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя,

щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні;

і Отець твій що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6,17-18).

Всечесні Отці

Преподобні Отці й Сестри в чернецтві

Дорогі в Христі Брати і Сестри

Слава Ісусу Христу!

У Сиропусну неділю входимо в час святого Великого посту, який згідно з нашою традицією розпочинається в цей день після Вечірні.  Першим видимим актом Великого посту є обряд прощення, який за уставом богослужінь відбувається  після Вечірні, але в парафіяльних спільнотах, в яких зазвичай не звершується повне Церковне правило, це здійснюється після Божественної Літургії. Літургійний акт прощення є відповіддю на заклик  Спасителя, який сьогодні прозвучав в перших рядках Євангелія: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6,14-15).  Час Великого посту даровано нам на те, щоб ми отримали прощення провин наших від Отця Небесного. Але також задля того, щоб щирим серцем ми змогли заспівати на утрені в Неділю Пасхи: «Воскресіння день! Просвітімся торжеством, і одні одних обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням». Прощення провин, після особистого приготування, отримуємо звичайно у таїнстві Покаяння. Але, очікуючи на Господнє прощення, сам мушу бути готовим простити провини моїм ближнім, провини, які не раз мене глибоко зранили або вчинили мені велику духовну чи матеріальну шкоду. Хай сьогоднішній літургійний акт прощення буде проявом  нашої готовності до постійного діалогу та знаком простягнутої руки до другої людини, яка вчинила мені зло чи може постійно завдає мені біль.  Прощення не є простим жестом, бо простити значить бути готовим вийти назустріч людині, яка скривдила чи постійно кривдить нас.  Акт прощення це процес, який  вимагає від нас великої відваги та нашого смирення, процес, який є необхідним, щоб серце наше зазнало спокою, навіть  тоді, коли цей акт треба повторювати багато разів.  Апостол Петро поставив це запитання Ісусові: «Господи! Коли мій брат згрішить  супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?» (Мт 18, 21). Тоді Ісус дав йому відповідь, яка сталася взірцем християнської науки про прощення та милосердя: «Не кажу тобі до сімох разів, а до сімдесяти раз по сім» (Мт 18,22).  Вжите Ісусом Христом формулювання «сімдесять раз по сім», означає нескінченність, тобто наше прощення супроти ближніх не  може обмежуватися до поодиноких випадків, але має бути здатністю глибоко вкоріненою в наше серце.  Щоб уподібнюватись до серця Спасителя,  сповненого любові, серця, яке всіх огортає та огріває теплом своєї доброти, як засвідчив сам Ісус Христос: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені і я облегшу вас. (…) Бо я лагідний й сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11,28-30).

Прощення, про яке мовиться в цю неділю, повинно обіймати всі сфери нашого життя, але насамперед найближче середовище, яким є наша родина. Якщо хочемо, щоб родина була опорою нашого життя, його фундаментом, окрім подружньої та батьківської любові, мусить бути в ній прощення, дароване й прийняте. Як же ж хочеться, щоб наші родини були справжніми домашніми Церквами, в яких сонце ніколи не заходитиме над гнівом та іншими деструктивними почуттями, які дуже часто породжують недовіру та стаються «гробом» для сім’ї. Тому, як говорить Святе Писання: «Гнівайтеся, та не грішіть! Хай сонце не заходить над вашим гнівом; і не давайте приступу дияволові. (…) Будьте натомість добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4, 26-27. 32).

Дорогі в Христі!

Сорок днів Великого посту мають бути також періодом, в якому ревно  молимося, прибігаючи до Господа разом  з парафіяльною спільнотою, з родиною або на самоті.  Щодня ми є дуже заклопотані, нам не вистачає часу на багато речей, в тому числі на молитву, без якої, однак, завмирає в нас духовне життя. Наш Катехизм навчає, що «зріла молитва християнина має два виміри: літургійний і особистий» (668), і що «особиста, чи приватна, молитва завжди має церковний вимір»(669). В теперішньому драматичному воєнному часі винятково актуальними є ці слова з Катехизму: «Той, хто молиться в ім’я Христа, завжди молиться в Церкві, тілі Христовому, і для Церкви. Кожний християнин, коли славить Господа, чи благодарить Його чи чогось просить для себе або для інших, стає голосом свого ближнього» (669). Нехай однією з наших великопосних постанов буде ця про щоденну молитву, навіть якщо б це мало бути тільки декілька хвилин відведених на те, щоб станути перед Господом. Найважливіше, щоб ми молилися, молилися так,  як вміємо, а коли, наслідуючи учнів просимо «Господи, навчи нас молитися, як Іван навчив своїх учнів» (Лк 11,1), Церква дарує нам молитовники, апробовані мобільні аплікації, які допоможуть нам «відчалити на глибінь» (пор. Лк 5, 4) молитовності.

Особливим  днем молитви в часі цьогорічного Великого посту для кожного українця і українки нехай буде день 24 лютого, вівторок другого тижня Чотиридесятниці, коли припадає четверта річниця російської повномасштабної війни проти нашої батьківщини України.  Дуже прошу всіх душпастирів, щоб  в цей день провести в парафіях та душпастирських осередках день молитовного чування з поминанням жертв війни, наших полеглих захисників та захисниць, як і мирного населення, яке втратило життя внаслідок варварських обстрілів міст й селищ. Нехай цей день буде також часом молитви за справедливий мир для України та її перемогу у війні з відвічним ворогом. Пам’ятаймо в цей день і про покаяння та строгий піст в наміренні миру і свободи. Бо наша боротьба з видимим ворогом є також духовною боротьбою з «лукавим» цього світу, якого перемогти можна тільки «постом й молитвою», як вчить нас Ісус Христос, коли пояснює учням, що певні сили зла долаються лише особливим духовним зусиллям – поєднанням молитви та посту (Мр 9,29; Мт 17,21).

Дорогі Брати і Сестри!

Невід’ємним елементом християнського подвигу в часі Великого посту має бути також  милостиня, яку з серця дарується бідним, хворим, немічним, і взагалі братам й сестрам, які знаходяться в особливих потребах. Ми, як українці, особливо в час цієї війни, багато добра та християнської милостині отримали від інших народів та людей доброго серця. Самі також між собою ділимося тим, що маємо, і невпинно помагаємо тим з-поміж нас, які знаходяться в особливо важких життєвих ситуаціях. Тому сьогодні хочу подякувати всім Вам за солідарність з хворими. Дякую за кожний інший прояв Вашої солідарності, особливо з дітьми – сиротами війни, яким даруєте радість й привертаєте надію на життя. Дякую за постійну гуманітарну поміч братам й сестрам в Україні, які кожного дня змагаються з наслідками війни.  Коли пишу ці рядки, Україна наново зазнає холоду та дефіциту електроенергії, особливо у великих містах, таких як Київ, Харків, Дніпро. І знову бачимо оцю людську солідарність зі страждаючою Україною, коли так багато людей доброї волі в Польщі, з церковних та світських інституцій, фондів, несуть допомогу Україні.  Також ми, з тих засобів які маємо, передали через наш єпархіальний Карітас поміч Україні, посилаючи гроші на рахунок Патріаршої Фундації «Мудра Справа», яка від імені Української Греко-Католицької Церкви координує харитативну діяльність на місцях, щоб мінімізувати наслідки гуманітарної кризи, спричиненої Росією. Маємо свідомість, що наша  солідарність з Україною не може обмежуватися до однієї гуманітарної акції, бо війна триває надалі, люди гинуть, люди замерзають, люди в Україні страждають. Тому, в узгодженості з владиками Перемишльсько-Варшавської митрополії прийняли ми рішення про проведення двох додаткових збірок, першу з початком посту в Сиропусну Неділю і другу – в третю неділю Великого посту. Зібрані фонди будуть повністю передані до України через наш єпархіальний Карітас. Тому дуже прошу кожного вірянина Української Греко-Католицької Церкви скласти в ці дні свою великопісну милостиню з призначенням допомогти Україні.

Дорогі  Отці та Дорогі Віряни!

Прощення, молитва й милостиня нехай у цьому часі Великого посту супроводять нас кожного дня, щоб Отець наш Небесний, який бачить наше серце, благословив нам та дарував нам своє Батьківське прощення та милосердя.

З молитвою та пастирським благословенням,

+ Євген Попович

архиєп. і митрополит Перемишльсько-Варшавський