Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі отці, брати і сестри!

Дорогі наші підлітки!

Цього року Синод Єпископів нашої Церкви, який у липні зібрався в Зарваниці, встановив в Українській Греко-Католицькій Церкві День підлітка, що відзначатиметься щороку 17 вересня. Я хотів би, щоб ми побачили в цьому рішенні більше, ніж ще одну дату в календарі. Підлітковий вік довго залишався в наших спільнотах наче між двома берегами: для дитячих заходів ці юнаки й дівчата вже завеликі, а до молодіжних спільнот ще не доросли. Саме тоді чимало з них тихо відходять від храму, і ми нерідко помічаємо це запізно. Встановлюючи День підлітка, Церква каже вам, дорогі підлітки, просту річ: ми вас бачимо, ви нам потрібні, і ви маєте своє місце в Божому домі вже тепер.

Не випадково обрано саме день пам’яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. За переказом, у Римі за часів імператора Адріяна дівчат привели на суд і вимагали зректися Христа. Віра мала тоді дванадцять років, Надія — десять, Любов  —  дев’ять. Жодна не відступила, і всі три прийняли мученицьку смерть на очах у матері, яка через три дні сама відійшла до Господа при їхньому гробі. Ця історія свідчить, що віра молодої людини не дитяча забавка і не щось відкладене на „потім”. Промовисті й самі імена: мудрість, Софія, народжує віру, надію і любов.

Біблійною основою Дня підлітка стала розповідь про дванадцятирічного Ісуса в Єрусалимському храмі (Лк 2, 41-52)  у тому ж віці, що й свята Віра. Марія та Йосиф три дні стривожено шукають Сина і знаходять Його серед учителів, де Він слухає їх і запитує. Ісус відповідає словами, які стали гаслом цього дня: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк 2, 49). Євангелист чесно пише, що батьки не зрозуміли сказаного, але Мати „зберігала всі ті слова в своїм серці”. Дорогі батьки, не розуміти свою дитину ще не означає її втратити, важливо не переставати її шукати. А ви, дорогі підлітки, пам’ятайте, що Ісус повернувся до Назарета, „був їм слухняний” і „зростав мудрістю, віком і ласкою в Бога й у людей” (Лк 2, 51-52).

Особливо думаю сьогодні про підлітків нашої Архиєпархії: і тих, чиї родини поколіннями зберігають тут віру та рідну мову, і тих, кого війна змусила залишити дім в Україні, хто вчиться в польській школі, сумує за друзями і чекає вісті від батька чи брата на фронті. Знайте: наш храм — це ваш дім, і тут вам завжди мають бути раді.

Сьогодні буває, що батьки шукають дитину, яка сидить у тій самій кімнаті, тільки серцем перебуває в телефоні. Соціальні мережі дають змогу почути голос рідних, розділених війною, ділитися добром і свідчити про віру. Водночас вподобайки легко стають мірилом власної вартості, чужі „ідеальні” світлини штовхають до порівнянь, алгоритми дбають про те, щоб затримати вас біля екрана, а не про ваше добро, а серед сотень віртуальних „друзів” буває дуже самотньо. Якщо вас хтось ображає чи цькує в мережі, не мовчіть, скажіть батькам, священникові чи комусь, кому довіряєте.

Новим викликом став і штучний інтелект. Це потужний інструмент, що може служити навчанню і праці, а Святіший Отець Лев XIV, пояснюючи вибір свого імені, говорив про нову промислову революцію та обов’язок Церкви обстоювати в ній гідність людини. Проте жодна програма не матиме за вас сумління і не полюбить вас. Будьте уважні, бо сьогодні легко підробити світлину і голос, і не дозволяйте чат-ботові заступити вам живого друга, батьків чи молитву. Бог не говорить із нами через алгоритм, Він кличе кожного на ім’я. А ми, дорослі, пам’ятаймо, що діти вчаться з нашого прикладу: почнімо з себе.

Добрим провідником у цифровому світі може стати святий Карло Акутіс, звичайний хлопець із Мілана, який любив футбол і комп’ютери. Він самотужки навчився програмувати і створив інтернет-сторінку про євхаристійні чуда, а водночас свідомо обмежував собі час за відеоіграми. Євхаристію називав своєю автострадою до неба. Карло помер у п’ятнадцять років, а 7 вересня 2025 року Папа Лев XIV проголосив його святим разом із П’єром Джорджо Фрассаті. Йому належать слова: усі народжуються оригіналами, але багато хто помирає копіями. Не бійтеся бути собою перед Богом і людьми, бо й пророкові Єремії Бог сказав: „Не кажи: Я ще молодий” (Єр 1, 7).

Прошу, щоб День підлітка не залишився в нашій Архиєпархії лише одним днем. Всечесних отців прошу поблагословити підлітків під час Божественної Літургії, знайти час для розмови з ними та запросити до прислуги, співу й волонтерства. Катехитів і вчителів, провести зустрічі про покликання, дружбу й відповідальність. Дорогі батьки, благословіть своїх дітей, помоліться разом і проведіть бодай один вечір без гаджетів. Усі ми відповідаємо перед Богом за те, щоб наші спільноти були безпечним середовищем для дітей і підлітків.

Святим мученицям Вірі, Надії, Любові та їхній матері Софії доручаю всіх підлітків нашої Архиєпархії, їхніх батьків і душпастирів. Нехай Пресвята Богородиця, яка шукала свого Сина і знайшла Його в храмі, допомагає нам шукати наших дітей і знаходити їх у Божому домі, а вас, дорогі юнаки і дівчата, нехай Господь провадить, щоб ви зростали мудрістю, віком і ласкою в Бога й у людей.

Благословення Господнє на вас!

 † Євген Попович

Архиєпископ і Митрополит Перемисько-Варшавський

Дано в Перемишлі,

15 вересня 2026 року Божого,

у день пам’яті святого великомученика Микити