Проща парафіян храму Покрови Пресвятої Богородиці у Варшаві на Празі до Риму в Ювілейний 2025 рік: Шлях віри, очищення та благословення.

З Благословення правлячого Архієпископа Митрополита Перемисько-Варшавського Євгена Поповича вірні нашої Єпархії мали можливість побувати з 9 по 15 березня в Ювілейний 2025 р. на прощі у Римі. Ця подорож була не просто переходом від одного святого місця до іншого. Це був шлях, що відкривав не лише міста та храми, а й глибини нашої душі. Кожен крок, кожен погляд, кожне доторкання до каменю чи ікони сповнювало нас новими відчуттями: благоговінням, внутрішнім зціленням, очищенням від земного тягаря.

Розпочалося наше паломництво із Венеції – міста, де віра витає в повітрі.

Венеція, як стародавня перлина, повна таємниць і молитов, зустріла нас своєю величною тишею. Ми відчули це навіть на вулицях, де камінь кожного храму нагадував про багатовікову святість цього міста. Базиліка святого Марка стала для нас не просто архітектурним шедевром, а місцем, де кожна молитва розчиняється в небі. Ми ставали частиною великої молитви, що лунала в цьому Соборі  і кожен з нас став мініатюрною іскрою, спільною з іншими, у світлі Божої благодаті. Молитва за Україну, за рідних, за Мир — це було єдине, що зв’язувало нас з Небом.

Кульмінацією прощі був другий день нашого перебування в Італії: Ватикан – Святі двері, святі моменти очищення…

Ось ми перед Святими дверима Ватикану — і перед нами не просто храм, а вхід у вічність. Кожен наш крок був актом покаяння і відновлення. Той момент, коли кожне прохання, кожна молитва ставали справжнім ритуалом очищення і відновлення. Стоячи там, ми молились за Мир для України, за зцілення нашої нації і кожна молитва зливалася в єдину пісню надії. Відчуття, що наші серця переплітаються з молитвою у всесвіті, було неймовірно глибоким.

День третій: Базиліка святого Павла — спів з небес.

У Базиліці святого Павла нас охопило відчуття святості, яке неможливо передати словами. Велич храму не просто вражала — вона змушувала замовкнути і слухати. Тільки спів хористів, що лився в просторі храму, та оркестр, який супроводжував його, ставали нашою молитвою. Ці звуки проникали в кожну клітину нашого тіла, зливаючись з тишею цього святого місця. В їхніх голосах ми чули відголоски небес, а наша молитва ставала частиною великої хвали, що підносить ім’я Господнє.

Четвертого дня ми відвідали Асиж — місто спокою і благодаті.

Асиж — це не просто місто. Це місце, де навіть повітря просочене молитвою. Вузькі кам’яні вулички ведуть угору, до храмів, що, здається, самі зросли зі скель. Тут не кричать — тут шепочуть молитви, тут не поспішають — тут йдуть назустріч вічності. Базиліка святого Франциска постала перед нами, наче ворота між небом і землею. Тут, біля гробниці святого Франциска, ми стояли в мовчанні і серце билося в унісон із віковічною молитвою цього місця. На площі перед храмом відкривався краєвид від якого перехоплювало подих. Ми вдихали цей мир, ніби прагнули забрати його із собою. І, здається, Бог відповідав нам тишею, яка була голоснішою за будь-які слова.

Падуя — благословення Святого Антонія.

На  п’ятий день нас зустріла Падуя…

Зустріла нас присутністю Святого Антонія.  Ця святиня стала місцем, де наша віра і надія на отримання благословення набувала чіткої форми. Ми мали честь побачити мощі святого і в той момент серце наповнилось вірою в те, що навіть найскладніші моменти нашого життя можуть бути подолані за допомогою Божої сили. Цей день був для нас чудом — чудом віри, що живе в кожному з нас.

Шостого дня, закінчував нашу прощу Відень…

Відень — храм, де молитва сяє.

Відень, з його величним Собором Святого Стефана – це ще одне святе місце нашої подорожі. Тут молитви звучали, як справжня мелодія душі, що наповнювала простір навколо нас. У цьому соборі кожен звук ставав чистим і святим, а молитва — органічною частиною нашого існування. Відчуття Бога було не просто у словах — воно ставало живим у кожному диханні, у кожному жесті. Ми відчули, як сила віри піднімає нас, робить міцнішими, надає наснаги для нового шляху.

Ми прийшли до цих святинь різними, але повертаємось оновленими. Віра стала глибшою, серця – чистішими, а душі – відкритішими до Божого промислу. Ми привезли додому не лише спогади, а й світло, що горітиме в нас і через нас. Ця проща не закінчилася – вона лише почалася, бо справжній шлях до Бога триває усе життя і дуже потребує такої молитовно – духовної підтримки, яку ми пережили у цьому Ювілейному паломництві.

Щиро дякуємо Богові за цей благословенний час, за кожен крок, кожну зустріч і кожну мить, що наповнили наші душі світлом.

Найбільша подяка нашому отцю Володимиру Рачковському – за його щиру турботу, невтомну працю і духовну підтримку. Його молитви, його натхненні слова, його лагідне, але впевнене провадження зробили цю прощу особливою. Ми не просто побачили Святі місця – ми їх відчули, ми молилися там, де молилися Святі, де звучала історія нашої віри. Нехай Господь дарує йому силу та натхнення ще багато років вести людей цим шляхом!

Велика вдячність нашому гіду, пану Володимиру Шутяку – за його глибокі знання, за любов до кожного місця, за те, що він відкривав перед нами не просто історію, а душу цих міст. Його слова змушували задуматися, зупинитися і відчути: тут колись ходили святі, тут молилися перші християни, тут Господь явив свої чудеса.

А найбільша подяка – усім паломникам, з якими ми розділили цю благословенну дорогу. Разом молилися, разом слухали Святе Письмо, разом ділилися теплом, підтримкою, вірою. Як добре знати, що навколо люди, з якими можна просто мовчки стояти в храмі – і відчувати єдність у Христі. Ця проща залишила у серці слід. Вона була не просто мандрівкою, а відповіддю на важливі питання, тихою розмовою з Богом і великою подякою за Дар Віри. Нехай ця духовна подорож триває в наших серцях. До нових зустрічей, на стежках Божої благодаті. Нехай Господь і Пречиста Діва ведуть нас далі!

Автор: учасниця прощі Любов Гулич