«Осліплені душевними очима, як сліпий від народження,
приходимо до тебе, Христе, і в покаянні кличемо до тебе,
Ти пресвітле світло для тих, що в темряві.»
(кондак свята)

Всечесні отці,
Дорогі в Христі браття і сестри,

Хритсос Воскрес!

Ісус Христос мандруючи через села і міста Юдеї, Самарії, Галілеї та Зайордання, бачив багато людського горя та терпіння.

Зворушений  великим   стражданнями, Христос не тільки дозволяє доторкнутися хворим, але й бере на Себе їхні страждання: «Він узяв на Себе наші слабкості й поніс наші хвороби» (Мт. 8, 17).  Його зцілення були ознаками приходу Царства Божого, вони сповіщали про більш радикальне зцілення: перемогу над гріхом і смертю через Його Пасху. На хресті Христос взяв на Себе весь тягар зла і забрав «гріх світу» (Йо. 1, 29), своїми страстями й смертю на хресті Христос надав стражданням нового значення.

Євангеліє на шосту Неділю після Пасхи розповідає нам про чергове зцілення хворої людини, як страждала сліпотою від свого народження.

«Проходячи, – говорить Євангеліє, – Ісус побачив чоловіка сліпого від народження. Побачив, значить, не пройшов мимо людської біди!  Дії Христа щодо повернення зору сліпому сповнені символізму. Спочатку він змішує землю зі слиною і наносить отриману грязь на очі сліпому. Цей жест нагадує фрагмент із Книги Буття, де розповідається про створення людини де Бог, створивши її з пороху земного, дав їй життя через Божий подих (пор. Бут. 2, 7). Зціливши цього чоловіка, Господь Ісус створює нове творіння. Цей чоловік, сліпий від народження, народиться знову і почне нове життя, тому що він почне бачити. А бачити, значить жити!

Потім Господь Ісус каже сліпому піти та вмитися в купелі Сілоам, і він йде туди, умивається і прозріває. Вода з цієї купелі, яка омиває його очі, є символом води хрещення, яка робить нас здатними бачити очима віри. Євангеліст вказує, беручи до уваги читачів, які не знають єврейської мови, що Сілоам означає «посланий», але перш за все він робить це для того, щоб підкреслити, що Господь Ісус є тим, кого посилає Бог, Який, коли ми приходимо до Нього, у водах хрищення, Він робить нас здатними бачити світло, «що приходить на просвічення поган», як визнав праведний Симеон у величані Господа Нашого Ісуса Христа, пісні , яку співаємо на завершення вечірньої молитви.

«Через це чудо, – навчав нас Папа Франциск, – Ісус об’являється і відкривається нам як світло світу; а сліпонароджений — це образ кожного з нас, створених, щоб пізнати Бога, але через гріх ми як сліпі, потребуємо нового світла; «Ми всі потребуємо нового світла: світла віри, яке дав нам Ісус».

Дорогі в Христі!

Зцілення, здійснене  Ісусом, викликає гостру полеміку між фарисеями, оскільки Господь Ісус здійснює його в суботу, порушуючи, на їхню думку, святу заборону. Перед обличчям світла, яке сяє на сліпого, вчені закону,  забарикадовані у своїй надмірній самовпевненості та нездатні відкритися на  правду, все глибше й глибше занурюються в темряву, прагнучи заперечувати все: вони сумніваються, чи справді ця людина була сліпою від народження! Це драма внутрішньої сліпоти, яка також сьогодні доторкає багатьох людей, у тому числі кожного з нас, коли ми стаємо надто прив’язаними до своїх особистих думок чи способів дій, не відкриваючись щиро правді, об’явленій в Ісусі Христі.

Подібно діється з нами у суспільному вимірі нашого життя, де під впливом пропаганди, ми не раз зачинаємо думати, позаяк бажають собі автори брехні! Бачимо це в часі теперішніх випробувань нашого народу, який за ціну великих жертв та життя своїх синів та дочок захищає волю перед московським терором. Але в тій війні чимало є тих, які засліплені ворожою нарацією, готові продати рідний край, за марні гроші купити собі свободу, мовляв, «це не моя війна»! Скільки, подібних лозунгів можна прочитати в медійному просторі, де обливається брудом наших командирів та захисників, де виливається бруд на всі святості українського народу!

Дорогі браття і сестри!

Євангельська сцена про зцілення сліпонародженого, яку ми сьогодні розглядаємо, спонукає нас подумати про наше ставлення до особи Ісуса Христа та довколишнього світу, в тому числі до нашого християнського життя: чи я, є подібними до  книжників, сповнених гордості, які судять інших, чи  радше в покорі приймаємо поставу сліпого, який, усвідомлюючи свої потреби й обмеження, відкривається на  Господа Ісус Христа та світло віри.

У сьогоднішньому євангельському тексті ми бачимо як народжується  і розвивається  віра сліпого, звільненого від хвороби. Цей процес не є легкий. Віра не народжується відразу, їй потрібен час, щоб дозріти й потребує ще більше часу, щоб принести плід. На дорозі віри появляються постійно небезпеки та засідки з боку ворога. Але відкритість зціленого від сліпоти та щире бажання пізнати правду, дозволяє йому побачити та зрозуміти ким є Христос. Його передчуття поступово перетворюються на глибоку віру, і нарешті він може вигукнути від щирого серця: «Вірую, Господи».

Сьогодні Господь  ставить перед кожним з нас серйозне завдання: я маю відкрити своє власне серце на світло Божої правди, бо я, бувши християнином, також можу бути «сліпими», можу звинувачувати тих, хто голосить і захищає правду. Через мою «сліпоту», та подібних мені,  у світі народжується багато зла, яке проявляється в релятивному розуміння правд Христової віри, яке з черги дає призволення на це, що ми вже не ходимо в «Божому законі», але у «законі цього світу», яке не має в пошані життя – найбільшого дару Триєдиного Бога, а проповідує культ сильнішого, де вже не має місця на емпатію, хворобу, старість, страждання дітей  та гідну смерть!

Підсумовуючи сьогоднішнє Євангеліє, нехай кожний з нас  відповість собі лише на одне запитання; в якому напрямку розвивається моя віра? Чи я бачу перед собою світло й надію, чи радше темряву й смерть!

Амінь.
Архиєпископ Євген Попович  – Митрополит Перемисько-Варшавський