4 березня 1815 р. у селі Явірник Руський (Підкарпатського воєвідства) народився Михайло Вербицький, майбутній священник УГКЦ, композитор, хоровий диригент, громадський діяч, віртуоз-гітарист, автор музики гимну «Ще не вмерла Україна», хорових творів на слова Т. Шевченка.

Про о. М. Вербицького писав проф. Ст. Людкевич:  “Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині.— Його твори “Іже херувими”, “Отче наш”, світські пісні “Дай, дівчино”, “Поклін”, “Де Дніпро наш”, “Заповіт” є перлинами хорової нашої музики».

З десятого року життя, після смерті батька, Михайло  виховувався в Перемишлі під опікою Владики Івана Снігурського, який був його далеким родичем. У Перемишлі Михайло Вербицький закінчив гімназію та музичну школу, що діяла при греко-католицькій катедрі. Далі навчався в Духовній Семінарії Греко-Католицької Церкви у Львові. 1850-го року був висвячений на священника. 1856 р. став парохом у селі Млини на Яворівщині (недалеко Перемишля), де прослужив чотирнадцять років. Жив дуже скромно.

10 березня 1865 року у Перемишлі під час першого на Західній Україні шевченківського концерту відбулося перше публічне виконання гимну України «Ще не вмерла України…» на слова Павла Чубинського (музика Михайла Вербицького).

Михайло Вербицький двічі одружувався. Перша дружина померла коли їхньому синові Івану не було й року. До висвячення Вербицький обвінчався вдруге. У подружжя Вербицьких народилося двоє дітей, але старша дочка Марія померла, не доживши до двох років. Друга дружина також померла і отець Михайло сам виховував синів.

Наприкінці життя отець займався педагогічною діяльністю. Помер 7 грудня 1870 р. у віці 55 років. Похоронений в Млинах. У 2005 р. за президентури Віктора Ющенка в селі збудовано і посвячено пантеон над могилою о. Вербицького.

27 грудня 2015 року у Львові було відкрито й освячено пам’ятник о. М. Вербицькому. Монумент встановили на розі вулиць Бандери – Чупринки – Вербицького з ініціятиви Товариства «Надсяння». Автори пам’ятника Володимир і Андрій Сухорські.

(бт)

Фото і зображення надані автором статті