Проповідь Митрополита Перемисько-Варшавського Архиєпископа Євгена Поповича у свято Собору Пресвятої Богородиці .  Підчас Святої Літургії  у Перемиському Соборі Архиєпископ Євген Попович уділив диякону Богдану Кравчуку ієрейськіх свячень (26 грудня 2025 року).

Преосвященні владики,
Всечесні отці, преподобні сестри,
Дорогі у Христі браття і сестри, 

Христос Рождаєтья!

«Христос Рождається, на землю сходить в ту хвилину,
Коли твій дух перемагає плоть звірину (…)

Христос Рождається, коли ти радісно, як Божа Мати,
Мов немовля, вгортаєш тих, кому потрібні теплі шати (…)

Христос Рождається, коли ти, як Йосиф – патріарх родини –
Стаєш на захист роду, ближніх: жінки й дитини (…)»

Ті слова взяти з різдвяної поезії невідомого автора друковані в часописі «Голос Христа Чоловіколюбця» з 1968 році,  віддають глибокий зміст Різдвяних свят. Бо ті свята несуть в собі великий духовний потенціал, який має визначати духовне життя кожного з нас.  В часі  Різдва Христового, чуємо заохоту, щоб наші серця ставалися «вифлеємською оселею» Ісуса Христа, що Різдвяні свята матимуть сенс, коли Ісус насправді народиться в моєму житті.

Наведені строфи невідомого автора, немов  відповідають нам, як це мало б статися. А саме,  Христос Родиться в моєму  житті, коли я перемагаю «плоть звірину», та уподібнюся до Божої Дитини. Христос Родиться в моєму житті, коли я вдягаю тих що є в потребі в теплі шати; якими є моя любов, ласка, добро. Христос Родиться в моєму житті, коли я стаю на захист незахищених, як це чинив святий Йосиф.

Саме сьогодні, Церква вшановує пам’ять святого Йосифа, чоловіка Марії та опікуна Ісуса Христа. На жаль постать святого Йосифа є дещо призабутою в нашій Літургії та духовному житті. Про Нього говориться тільки при нагоді Різдва  Христового. Ми багато більше знаємо про різних святих,  почитуємо їх, молимося до них, та за їх посередництвом просимо про різні ласки для нас, забуваючи про того, який стоїть у витоках приходу Божого Сина на Землю.

Образом свято Йосифа, є старозавітний патріарх Йосиф, син Якова, якого брати продали у неволю до Єгипту. Про патріарха Йосифа знаємо дуже багато, цілу його історію – від неволі, упокорення, до вивищення фараоном. Бачимо його, як прощає братам, захищає свій народ та стає потіхою для свого старенького батька Якова.

Святий Йосиф – чоловік Пречистої Діви Марії та опікун Дитяти Ісус, – це спадкоємець роду Давида, про нього говориться в родоводі Ісуса Христа як того, хто  замикає цей  родовід, та приймає під свою покрівлю Марію, яка вже під своїм серцем носить відвічного Боже Слово.

Святе Писання називає Йосифа Праведним Мужем. Він не слухає голосу людського шепотіння, але є послушний Божому голосові, який наказує йому прийняти Марію та народжене від неї Дитя. Він захищає незахищених, рятуючи свою дружинну та дитину від вбивчих рук Ірода, а коли небезпека минає, повертається з Марією та Ісусом до Назарету, де піклується та просто виховує свою дитину.

Про праведного Йосифа згадується ще два рази в Євангелії від святого Луки; при обрізанні в єрусалимській святині, де  зустрів їх старець Симеон і пророчиця Анна. Вдруге говориться про Йосифа, коли Ісус мав вже 12 років; бачимо їх спільну прощу до Єрусалиму на свято Пасхи. Після повернення з Єрусалиму, Ісус залишається у святині, Йосиф з Марією три дні  шукають його, та коли знайшли, Марія сказала: «Дитино, чому ти так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали».  Ось і це всі біблійні сліди, в яких йде мова про того, без якого не будо б Різдва Ісуса Христа.

Йосиф – спадкоємець славного роду Давида – живе у смиренні та з праці рук своїх, приймає під свій дім Марію та стається для неї опікуном, чоловіком та батьком й вихователем  для Ісуса Христа.

Христова Церква щойно по довгих століттях похиляється над праведним Йосифом та за понтифікату папи Пія IX в ХІХ столітті проголошує Його покровителем Католицької Церкви.  Згадаймо і те, що святий Йосиф є також покровителем нашої перемишльської єпархії та Згромадження Сестер святого Йосифа Обручника. Він сьогодні стає прикладом для всіх нас, що дорога праведного, є Божою Дорогою, та що в житті краще йти за Божим голосом ніж людським шепотінням.

Сьогодні в нашому храмі ієрейські свячення прийме диякон Богдан, син Ігоря й Тетяни, чоловік Софії, випускник Митрополичої Греко-католицької  Духовної Семінарії, актуально студент відділу філософії в Католицькому Люблінському Університеті. Диякона Богдана, ми вже мали нагоду пізнати, бо від понад року практикує в нашому Соборі, готуючись до священничого служіння. Брате Богдане, священство  це не життєва пригода, ні атракціон на деякий час, це покликання до служіння в Церкві Христовій на ціле життя. Віримо, що ти є готовий до цього служіння, сьогодні молимося за посередництвом святого Йосифа, щоб твоє священство було бездоганним та праведним, щоб ти, за прикладом  святого Йосифа, стояв на сторожі «вифлеємського вертепу», яким сьогодні є  наша Помісна Церква. Твої свячення сьогодні є святом нашої Церкви, бо кожні свячення це дар для Церкви та знак Божого благословення.