VATICAN NEWS

«“Прославляйте Бога” – такою є назва цього листа. Бо людина, яка претендує зайняти місце Бога, стає найбільшою загрозою для себе самої», – цими словами завершується Апостольське напоумлення «Laudate Deum» Папи Франциска, опубліковане 4 жовтня 2023 року. Текст, який починається словами святого Франциска: «Прославляйте Бога за всі Його створіння», що перегукуються також із псалмами, є продовженням енцикліки «Laudato si’», що побачила світ 2015 року. В 6 розділах, на які розподілені 73 пункти, Наступник святого Петра, маючи перед очима Кліматичну Конференцію ООН COP28, яка через два місяці відбудеться в Дубаї, хоче звернутися із закликом до співвідповідальності перед обличчям надзвичайної ситуації, пов’язаної з кліматичними змінами, оскільки світ «руйнується і, можливо, наближається до переломного моменту». Йдеться про один з «головних викликів, які стоять перед суспільствами та глобальною спільнотою», а від наслідків зміни клімату «страждають найуразливіші» (3).

Дедалі помітніші ознаки кліматичних змін

У першому розділі Папа пояснює, що як би ми не намагалися їх заперечувати, «ознаки зміни клімату є, і вони стають дедалі очевиднішими». Він згадує «екстремальні явища, часті періоди аномальної спеки, посухи та інші ламентації землі». Він стверджує, що «можна підтвердити, що певні кліматичні зміни, спричинені людиною, значно підвищують ймовірність більш частих та інтенсивних екстремальних явищ». А тим, хто применшує значення цього, він відповідає: «Те, що ми спостерігаємо зараз, є незвичайним прискоренням потепління». «Ймовірно, – зауважує він, – через кілька років багатьом людям доведеться змінити місце проживання через ці події» (6).

Це не провина вбогих

Тим, хто звинувачує бідних у багатодітності і, можливо, намагається вирішити проблему «шляхом калічення жінок у найменш розвинених країнах», Папа Франциск нагадує, «що невеликий відсоток найбагатшого населення світу забруднює більше, ніж 50% найбіднішого населення». Африка, в якій «проживає більше половини найбідніших людей світу, несе відповідальність лише за невелику частину викидів, що відбулися за всю історію» (9). Далі Папа ставить під сумнів тих, хто стверджує, що менше використання викопного палива призведе до «скорочення робочих місць». Насправді «мільйони людей втрачають роботу» через зміну клімату. У той час як перехід на відновлювані джерела енергії, за умови «правильного управління», здатен «створити незліченну кількість робочих місць у різних секторах. Ось чому політики і підприємці повинні негайно взятися за це» (10).

Безсумнівне людське походження

«Людське – „антропогенне” – походження зміни клімату більше не може викликати сумнівів», – стверджує Папа Франциск. «Концентрація парникових газів в атмосфері… за останні п’ятдесят років різко прискорилася» (11). У той же час температура «зросла з безпрецедентною швидкістю, небаченою за останні дві тисячі років» (12). Це призвело до закислення морів і танення льодовиків. Збіг між цими подіями і зростанням викидів парникових газів «неможливо приховати. Переважна більшість дослідників клімату підтримують цей взаємозв’язок, і лише дуже невеликий відсоток з них намагається заперечувати цю очевидність». На жаль, зазначає Папа, кліматична криза не є питанням, яке «цікавить великі економічні сили, які стурбовані отриманням максимального прибутку при найменших витратах і в найкоротші терміни» (13).

Ми ще якраз маємо час, щоби запобігти ще гіршій шкоді

«Я змушений, – веде далі Папа Франциск, – зробити ці роз’яснення, які можуть здатися очевидними, через певні зневажливі і нерозсудливі думки, які я зустрічаю навіть в Католицькій Церкві. Але ми більше не можемо сумніватися в тому, що причиною незвичайної швидкості таких небезпечних змін є незаперечний факт: величезний розвиток, пов’язаний з необмеженим втручанням людини в природу» (14). На жаль, деякі прояви цієї кліматичної кризи вже є незворотними щонайменше на сотні років. Тож «терміново потрібне ширше бачення». «Від нас не вимагається нічого більшого, ніж певної відповідальності за спадщину, яку ми залишимо по собі після нашого переходу через цей світ» (18).

Технократична парадигма

У другому розділі Папа Франциск пише про технократичну парадигму, яка «полягає в тому, щоб мислити так, ніби реальність, добро і істина спонтанно розквітають від самої ж потужності технології та економіки» (20), виходячи з ідеї про людину, яка не має жодних обмежень. «Ніколи ще людство не мало стільки влади над собою, і ніщо не гарантує, що воно буде добре нею користуватися, особливо якщо врахувати те, як воно нею користується… Страшенно ризикованим є те, що вона перебуває в руках невеликої частини людства» (23). Папа наголошує, що «навколишній світ не є об’єктом експлуатації, розгнузданого використання, необмежених амбіцій» (25). Він також нагадує про те, що ми включені в природу, і «це виключає ідею про те, що людина є сторонньою, зовнішнім фактором, здатним лише завдавати шкоди довкіллю» (26).

Маркетинг і фальшива інформація

Ми досягли «вражаючих і дивовижних технологічних досягнень, і не усвідомлюємо, що в той же час ми стали дуже небезпечними, здатними поставити під загрозу життя багатьох істот і наше власне виживання» (28). «Етичний занепад реальної влади маскується маркетингом і неправдивою інформацією, зручними механізмами в руках тих, хто має більше ресурсів, щоб через них впливати на громадську думку». «Захоплені обіцянками багатьох фальшивих пророків, бідні самі іноді потрапляють в оману світу, який будується не для них» (31). Існує «домінування тих, хто народився з кращими умовами розвитку» (32).

Слабкість міжнародної політики

У наступному розділі напоумлення Папа розглядає слабкість міжнародної політики, наполягаючи на необхідності сприяти «багатостороннім угодам між державами» (34). Він закликає, щоб «міжнародні організації були більш ефективними, наділеними повноваженнями для забезпечення світового загального блага». Такі організації «повинні бути наділені реальними повноваженнями для „забезпечення” реалізації певних невід’ємних цілей» (35). Папа Франциск шкодує, «що марнується шанс, який дають глобальні кризи», як це сталося з фінансовою кризою 2007-2009 років і з пандемією, які призвели до «більшого індивідуалізму, меншої інтеграції, більшої свободи для справді сильних світу цього, які завжди знаходять спосіб вийти неушкодженими» (36). Виклик сьогодення полягає у тому, щоб відбудувати нову багатосторонність «у світлі нової глобальної ситуації» (37), визнаючи, що багато об’єднань та організацій громадянського суспільства допомагають компенсувати слабкі сторони міжнародної спільноти.

Святіший Отець пропонує «багатосторонність „знизу”, а не просто погоджену владними елітами» (38). Він нагадує, що потрібні «інші рамки для ефективної співпраці», щоб «реагувати за допомогою глобальних механізмів» з «універсальними та ефективними правилами» (42). Тому нам потрібна «своєрідна більша „демократизація” в глобальній сфері… Немає більше сенсу підтримувати інституції, які захищають права найсильніших, не дбаючи про права всіх». (43)

Які очікування від Кліматичної конференції в Дубаї?

У наступному розділі, скеровуючи погляд на Кліматичну конференцію ООН в Дубаї, Папа Франциск пише: «Ми не можемо відмовитися від мрії про те, що СOP28 призведе до рішучого прискорення енергетичного переходу, з ефективними зобов’язаннями, які можна буде постійно відстежувати. Ця Конференція може стати поворотним моментом» (54). На жаль, «необхідний перехід до чистих джерел енергії… відбувається недостатньо швидко» (55).

Святіший Отець закликає покласти край «безвідповідальному глузуванню» тих, хто висміює екологічну проблему заради економічних інтересів: йдеться натомість про «загальнолюдську та соціальну проблему в широкому розумінні та на різних рівнях. Це вимагає залучення кожного». Щодо протестів радикально налаштованих груп, Папа стверджує, що «вони заповнюють порожнечу в суспільстві», тому що «кожна сім’я повинна би задуматися на тим, що на карту поставлено майбутнє її дітей» (58), і чинити здоровий тиск. Папа висловлює сподівання, що в результаті COP28 з’являться «зобов’язуючі форми енергетичного переходу», які будуть ефективними і «з легкістю контролюватимуться» (59). «Сподіваємо, що ті, хто виступатимуть, будуть стратегами, здатними думати про спільне благо і майбутнє своїх дітей, а не про корисливі інтереси якоїсь країни або компанії. Нехай вони таким чином покажуть благородство політики, а не її ганьбу» (60).

Зобов’язання, що випливає з християнської віри

Врешті, Папа нагадує, що причини цього зобов’язання випливають з християнської віри, заохочуючи «братів і сестер інших релігій чинити так само» (61). «Юдео-християнський світогляд відстоює особливу і центральну цінність людини посеред дивовижної гармонії всіх істот… ми складаємо своєрідну вселенську сім’ю, піднесену спільноту, що спонукає нас до священної, люблячої і смиренної пошани» (67). «Це не є продуктом нашої власної волі… тому що це Бог поєднав нас так тісно з навколишнім світом» (68). Важливо, як зазначає Святіший Отець, пам’ятати, що «не буває тривалих змін без культурних змін… і не буває культурних змін без зміни в людях» (70). «Зусилля сімей, спрямовані на те, щоб менше забруднювати довкілля, зменшувати відходи, споживати розумно, творять нову культуру» (71). І він стверджує, що «масштабна зміна безвідповідального способу життя, пов’язаного із західною моделлю, матиме значний довгостроковий вплив. Таким чином, за умови прийняття необхідних політичних рішень, ми станемо на шлях взаємного піклування» (72).

RADIO VATICANA