Іван Могильницький народився 19 серпня 1778 р. у селі Улюч Сяноцького повіту в сім’ї греко-католицького священника. Закінчив місцеву парафіяльну школу, потім гімназію у Перемишлі й, далі, богословський факультет Львівського університету. У 1800 р. одружився з Анною Марцінкевич. Після одруження і висвячення виконував душпастирську роботу парафіяльного священника у селі Дроздовичі упродовж 1801–1814 рр. та одночасно з 1807 р. нижанковицького декана (тепер Старосамбірський р-н, Львівська область). Вдало поєднував її з освітньою діяльністю: створював 410 народних парафіяльних однокласних шкіл з українською мовою навчання, заохочував сільських дітей до навчання, фінансово підтримував учнів із незаможних родин. І що не менш важливо, першим у галицькій греко-католицькій церковній провінції виголошував проповіді українською народною мовою.

Для шкіл о. Іван Могильницький підготував і опублікував багато підручників: “Граматика” (перша в Галичині, яка перевидавалася до 1910 року), “Буквар славено-руського язика”, “Наука християнська”, “Катехизм малий”, “Правила школьнії”, “Логіческія наставленія”. Причому вони були написані вперше зрозумілою на той час українською народною мовою. З метою вирішення гострої проблеми підготовки вчительських кадрів за ініціативою о. І. Могильницького в Перемишлі у 1817 р. був створений перший у Галичині дяко-вчительський інститут.

Першим ґрунтовим науковим дослідженням української мови в Галичині стали його праці “Грамматика язика славено-руського” і “Відомість о руськім язиці”. Вивчивши і проаналізувавши багато відповідних джерел, о. І. Могильницький прийшов до таких основних наукових висновків: українська мова – це окрема слов’янська мова як на заході, так і сході України. Нею розмовляють українці, які становлять один народ, одну націю із власною самобутньою історією та культурою.

У 1816 р. у Перемишлі створив першу офіційну українську громадську просвітню організацію – Товариство галицьких греко-католицьких священників. Написав статут цього товариства та домагався його затвердження австрійським урядом у Відні.

У 1817 р. був обраний послом Галицького крайового сейму. Цісарським дипломом від 30 липня 1818 р. за просвітницьку та духовну діяльність австрійський уряд відзначив його шляхетським званням із предикатом „Ritter von” і наданням герба „Mogilnicki II”.

Помер під час епідемії холери 24 червня 1831 р. Похований у Перемишлі.

Згідно з заповітом, свій маєток призначив на стипендії для учнів місцевої гімназії – священницьким синам з незаможних родин й сиротам, які призначалися щороку, поклавши початок фундації імені отця Івана Могильницького.

Могила о. Івана Могильницького, який був похоронений на перемиському кладовищі (вул. Ю. Словацького, поле 19), після виселення українців у 1947 р. на довгі роки попала у забуття. Відшукав її щойно на початку ХХІ ст., та зайнявся відреставруванням, директор Архиєпархіяльного архіву Перемисько-Варшавської митрополії п. Богдан Білий.

Сьогодні, 24 червня 2021 року на могилі о. Івана Могильницького —Провісника українського національного відродження у Галичині — відслужено Панахиду, яку очолив Високопреосвящений Владика Євген Попович, Митрополит Перемисько-Варшавський. У молитві взяли участь отці: о. Д-р Микола Костецький, о. Павло Шадий, о. Дмитро Федлюк, мешканці Перемишля і делегація місцевої української школи імені Маркіяна Шашкевича на чолі з вчителькою Історії України п. Уляною Боднар. У своєму слові Високопреосвящений Владика пригадав присутнім життєвий шлях “Предтечі Руської Трійці,” а також підкреслив його найголовніші заслуги для церковного і суспільного життя. Про особу о. Івана виголосив коротку промову п. Богдан Білий, а учениця перемиської шашкевичівки процитувала слова важливих діячів науки і культури про велич отця Івана Могильницького (між іншими Михайла Грушевського, Івана Франка і Дмитра Дорошенка).

Підготував: Богдан Тхір

00000