Празник Святого Обрізання

Празник Святого Обрізання

“Владика обрізується восьмого дня, як дитина,
приймаючи ім’я Ісуса, бо Він Спаситель і Господь світу”
(Восьма пісня канону утрені).

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Тож погляньмо на закон обрізання і його значення у Старому Завіті, на встановлення празника Обрізання та його значення для нас.

ОБРІЗАННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: “Сказав Бог до Авраама: “Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях”. (17, 9-12)

Припис обрізання мав для жидів далекосяжні наслідки. Обрізання насамперед було символом зарахування до членів жидівської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. “Свідчу знову кожному, що обрізується, — каже святий апостол Павло, — він мусить увесь закон чинити” (Гал. 5, 3). Через обрізання кожний жидовин ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його народові. Воно було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві. Укінці, невиконання закону обрізання потягало за собою виключення з членства народу. “А необрізаного чоловічої статі, — каже книга Буття, — що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз” (17, 14).

Слово “обрізання” вживається у Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Тому святий первомученик Степан робить закид членам синедріону: “Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому” (Ді. 7, 51).

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хре¬щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли” (Кол. 2, 11-12).

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

Давні погани вірили у таку прикмету: “Який перший день Нового року, такий буде і цілий рік”. Тож, очевидно, того дня справляли різні забави, гульби, пиятику та різного роду карнавали. Мужчини перебиралися за жінок, а жінки за мужчин. Надягали на себе шкіри звірів, напр., голову корови, оленя чи собаки. Перебиралися за богів і богинь та навіть віддавалися розпусті. Святий Йоан Золотоустий, виступаючи проти тієї поганської гульби з нагоди Нового року, сказав: “Вони думають, що коли перший день цього місяця проведуть у задоволенні й радості, то й цілий рік буде такий… Це велика крайність — після одного щасливого дня очікувати такого самого увесь рік… Щасливий для тебе буде рік у всьому тоді, коли ти не будеш пиячити першого дня, і коли першого й кожного дня робитимеш те, що вгодне Господеві” (Слово на Новий рік).

Свята Церква, щоб протидіяти тим мерзким поганським практикам, із настанням Нового року взивала своїх вірних не до радости, а до посту й покути за гріхи поган. Святий Августин у своїй проповіді на Новий рік, заохочуючи своїх вірних до посту, каже: “Щоб припинити тілесну й похітливу радість поган, будемо всі в день Обрізання при Божій помочі постити, крім тих, що задля слабого здоров’я не можуть постити, і будемо всенародньо молити Бога за тих жалюгідних, що ці дні Нового року по-своєму поганському звичаю переводять у розкоші й нездержливості”. Цей піст подекуди тривав навіть три дні, як це видно з 17 правила Другого Собору 567 року в Турі у Франції: “Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст”. Щойно в VI ст., коли під впливом християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, празник Обрізання набирає радісного характеру. Після Другого Ватіканського Собору празник Обрізання у Латинській Церкві знову отримав свою первісну назву: Октава Доміні, тобто восьмий день після Різдва.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VIII-ІX сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст. ) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імени Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа. У дев’ятій пісні канона утрені празника співаємо: “Прийдіть і торжествуймо у святині Владики славні Христові найменування: Ісус назвався сьогодні іменем достойним Бога”.

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різдва. Канон утрені празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст. ).

ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є перемогою своїх похотей, злих нахилів та своїх пристрастей. “Ми бо “обрізання”, — каже святий апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло” (Флп. З, 3).

Надання Христові імени Ісус вказує на святість і силу того імени та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім’я. “Вона породить сина, — говорить ангел Господній до святого Йосифа, — і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх” (Мт. 1, 21).

Перед вознесенням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: “Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане” (Мр. 16, 17-18). Про святість і силу святого імени Ісуса свідчить святий апостол Павло: “Тому й Бог вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося — на небі, на землі і під землею” (Флп. 2, 9-10).

Святий Йоан Золотоустий, пояснюючи слова псалмопівця: “Господи, яке предивне Твоє ім’я по всій землі” (Пс. 8, 2), каже: “Тим іменем знищена смерть, зв’язані біси, створене небо, відчинені брами раю, зісланий Святий Дух, раби стали вільними, вороги — синами, чужі — наслідниками, люди — ангелами”. А до слів псалма “святе і страшне ім’я Його” (110, 9) він говорить: “А як ім’я Його святе і страшне? Його страхаються біси, бояться хвороби; тим іменем апостоли навернули вселенну; його, замість зброї, ужив Давид і побив чужинця; ним доконано багатство великих діл; ним доконуємо священні таїнства” (Бесіди на Псалми).

Тож нашим святим обов’язком є прослава святого Христового імени, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім’я Христове — це запорука благословення, вислухання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасення. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.

На святому хрещенні ми дістали ім’я нашого святого. І це ім’я повинно бути для нас святе й дороге. З ним ми підемо у вічність. “Ніщо так не робить імени людини безсмертним, — каже святий Йоан Золотоустий, — як чеснота. Це доказують мученики, доказують останки апостолів, доказує пам’ять тих, що жили чеснотливо… А рибалка Петро не зробив нічого великого, але, віддавшися чесноті, заняв царський город і після смерти сяє ясніше від сонця” (Бесіди на Псалми).

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

 

Print this pageEmail this to someoneShare on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter0Pin on Pinterest0Share on LinkedIn0Share on VK