НЕДІЛЯ ПРО САМАРЯНКУ – Проповідь Архиєпископа Євгена Поповича Митрополита Перемисько-Варшавського у Перемишлі – трансмітована в TVP Historia  2 червня 2024 року.

«Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Аж ось, надходить жінка з Самарії води набрати. Ісус каже до неї: Дай мені напитися…»

Всечесні отці, преподобні сестри,
Дорогі в Христі сестри й браття,
Христос Воскрес!

Сьогодні – а це вже  п’ята неділя після Великодня – хочемо з особливою увагою прислухатися до слів діалогу між Ісусом та жінкою з Самарії, яка на прохання Месії покликати свого чоловіка чесно зізналася перед Ісусом : «У мене немає чоловіка».

Життя цієї жінки стає темою розмови біля колодязя Якова, де Ісус зупинився, щоб відпочити та втамувати спрагу. Ісус знає, хто вона, він знає її життя, її шлях, він знає, що ця жінка мала п’ятьох чоловіків, і чоловік, з яким вона зараз живе, не є її чоловіком.

Слухаючи цю історію, ми замислюємося: чому так сталося? Чи вона втратила своїх чоловіків, чи вони з нею розлучилися, а може вона їх покинула?  Коли ми починаємо думати про це, виникають в на стереотипи, і ми зачинаємо думати про це якнайгірше. Ми вважаємо її перелюбницею, маргіналом, людиною, негідною поваги. Напевно, мало хто з нас захотів би з нею поговорити. Але не Ісус! Ісус починає розмову з нею, тому що Ісус, як Він сам сказав, прийшов не до тих, кому добре, а до заблуканих людей, до людей, відкинутих суспільством, які зі своєї вини, або  не з власної провини, опинилися десь поза межами  суспільного життя.

Ісус своєю добротою та любов’ю руйнує тогочасні бар’єри та стереотипи. Ісус не відкидає цієї жінки, але продовжує з нею розмову на доволі складні релігійні питання.

І сьогодні він також каже нам, вдивляючися на життя  жінки з Самарії, щоб  ми не відкидали від себе другої людини, щоб ми з другою людиною – навіть про найважчі  та болючі проблеми – говорили в дусі та правді.

Щоб наш діалог був успішним,  ми маємо зустрітися біля криниці життя, яку Він Ісус –  уособлює Своєю любов’ю і повнотою об’явлення, яку ми пізнали, коли  переживали Пасхальні свята та з вірою ісповідували  Його воскресіння, співаючи пісню: «Воскресіння день! Просвітімся торжеством, і одні одних обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням (…)»

Дорогі в Христі! 

Тому ми повинні йти один до одного і говорити з собою, пізнавати один одного, намагатися зрозуміти той чи інший людський життєвий шлях.

Ісус завжди робив це, коли зустрічав когось на своєму шляху. Чи це був стурбований Закхей, чи Матвій, який сидів на митниці, чи хворі та біснуваті, чи вкінці сьогоднішня самарянка, яку в спекотну хвилину біля криниці Якова зустрічає Ісус!

Він відкрив своє серце на  її проблеми й не засудив її, а противно  вказав її шлях, яким має йти, а був це  шлях, який веде  до Бога.

Також наші зустрічі з іншими людьми, навіть якщо в них є  інше бачення світу, інше розуміння істини, навіть коли хтось є  ворожо наставлений до нас, мають проходити  в покорі та правді, щоб ми могли – долаючи упередження та стереотипи,  придбати брата – сестру для Божого Царства.

Дорогі браття і сестри!

Всім нам потрібен колодязь, щоб піти туди, залишитися і продовжувати вчитися, що справжні послідовники Бога повинні поклонятися Йому в дусі та правді, а не в суперечці.

Якщо ми дозволимо Христу,  який проходить через Самарію, стати справді джерелом нашого життя і Тим, Хто очищає нас від наших візій і стереотипів, тоді те, що досі здається неможливим у нашому житті, стане можливим, стане справжньою метою, до якої ми всі повинні прямувати. Тож  дозвольте Ісусові говорити з нами так, як Він говорив із цією самарянкою. Дозвольте Йому викликати в нас таку ж радість, яку Він викликав в серці самарянки. Дозволім Ісусові покерувати нашим життям і стати нам на  шлях істини, щоб життя наше стало зрілим та відповідальним.

Особиста зустріч самарянки з Ісусом біля криниці Якова, переображу цю жінку, яка з особи яка жила на маргінесі суспільного життя, сталася   апостолкою Божого милосердя.  Євангеліст Іван прямо говорить, що «Жінка покинула свій глечик, побігла в місто і сказала людям: Ходіть, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?» Ця жінка повірила, що Він — Месія, Христос, Спаситель світу, Спаситель самаритян і євреїв.

Дорогі в Христі!

Те, що Ісус приносить самарянці та всім нам, — це нова релігія в протилежності до старозавітного права : бо, «Надходить година, і вже настала, коли правдиві поклонники вклонятимуться Отцеві в дусі й правді». Ця нова релігія, це суть нашого християнства. Християнство – це не магія, це не якісь ритуали, які захищають від нещасть у цьому житті. Християнство – це не список незрозумілих наказів і завдань, які ми повинні виконувати. Християнство – це релігія в Дусі та Правді. Це зустріч із живим Богом, який дарує нам Себе в Ісусі Христі, бо Він є Любов’ю і хоче, щоб ми ділилися цією любов’ю з іншими.  В подружньому житті, з дітьми, з найближчими родичами, але також і з сусідами, з людьми, можливо, випадково зустрівшись на дорозі – з тими, хто дуже потребує цієї любові. Це справжня Добра Новина, це справжнє християнство. Правда – це Ісус Христос – «Я є правда» (Йо. 14, 6). Він прийшов, щоб відкрити Бога, який є любов’ю та даром для всіх нас.

Скористайтеся цим даром і не відкладайте зустрічі з люблячим Ісусом на останню хвилину. Амінь.

00000