Проповідь на 21-неділю по Зісланню Святого Духа – виголошена в Перемишлі і трансмітована на TVP Historia 6 листопада о год. 8.00.

Проповідь на 21-неділю по Зісланню Святого Духа – виголошена в Перемишлі і трансмітована на TVP Historia 6 листопада о год. 8.00.

Ісус почав проповідувати притчами у своїй улюбленій «лекційній залі» — на Галилейському морі. Коли велика кількість людей, яка зібралася, тиснулась до Нього, Ісус сів в один з човнів, наказав господареві трохи відплисти від берега, звідки Його бачили і чули всі, і ніби з кафедри, під відкритим небом, розповів притчу. Що відразу зауважуємо? По-перше, Ісус закликає зібраних людей бути спокійними і зосередитися: «Слухайте». Він просить своїх слухачів як прислухатися до його слів, так і побачити очима своєї уяви описану ним сцену.

«Ось сіяч вийшов сіяти». Ці слова були близькі для слухачів Ісуса, бо більшість з них були з Галілеї та сільських господарств. Посів проводився тоді вручну, після першої оранки, і перед глибокою оранкою, яка проходила в сезоні більших дощів. Родючий грунт в Палестині – це тонкий шар грунту, що лежить на вапняковому підложжі, під яким ховається скеля. Тоді для аграрських потреб використовувалися всі можливі місця. Сіяч дозволив насінню впасти на дорогу, на кам’янисті місця і між колючками. Насправді дорога,  про яку мова в притчі, являла собою шлях, протоптаний людьми і тваринами, що топчуть чужі врожаї або проходять туди після збору врожаю, або вузькою стежкою, яку позначив господар між полями. За часів Ісуса хлібороб не завжди спромігся очистити землю від каміння. Бідніші поселенці створювали невеликі сільськогосподарські угіддя в кам’янистих районах, де шанси на рясний урожай не були великими.

І ще. У притчі Сіяч не вибирає місцевість. Кидаючи зерно, не звертає уваги на те, в який грунт воно потрапить. При цьому не вирішується, який район підходить для посіву. Він ніби витрачає зерно, кидаючи його на дорогу, між скелями або колючками.

А тепер найважливіше! У нинішній притчі тим сівачем є Ісус. Насіння – це Його слово. Ісус є щедрим сівачем. Він не проводить розрахунків, не веде бухгалтерію, не займається розрахунком прибутків і збитків. Його місія – сіяти, проповідувати слово, він не боїться робити це рясно, навіть не турбується заздалегідь про наслідки. Такий підхід свідчить про великий оптимізм. Ісус вірить, що Його робота принесе велику винагороду. Він продовжує місію проповідування Слова, незважаючи на невдачі, нерозуміння з боку слухачів, незважаючи на неприйняття, ба, навіть на відкинення, робить це як фермер, який сіє насіння, незважаючи на безліч труднощів і негараздів природи. Ісус сіє всюди, він проповідує слово Боже всім – добрим і поганим, багатим і бідним, здоровим і хворим, дорослим і дітям. Він випробовує всі види земель.

Треба сказати, що якість зерна,  за всякими оцінками, вона була відмінна. Очевидно, це гарантує рясний урожай. Отож де буває проблема? Проблема не у зерніБ а в грунті. Існує дуже тісний зв’язок між врожайністю і родючістю грунту. Якщо грунт непридатний, кам’янистий або недостатньо підготовлений, а ще й зарослий бур’янами, чи витоптаний під ногами, то посіяне насіння приносить посередні плоди, або взагалі їх не принесе.  Якщо грунт родючий і має правильні зовнішні умови, світло, воду, то зерно принесе дуже рясний урожай.

Що це для нас означає? Означає те, що Слово Боже може розкрити всю свою силу, може перемінити   мислення і життя людини, але воно вимагає відкритості, діалогу і співпраці. Воно хоч і сильне, могутнє, всемогутнє, але поважає вільну волю людини.

Успіхи наполегливої праці фермера спочатку здаються невтішними. Багато зерен здаються витраченими даремно. „Одне [насіння] впало на дорогу; і прилетіли птахи, і викльовували його. Навіть сьогодні в Палестині можна побачити рої горобців та інших птахів, які слідують за сівачем і хапають насіння, перш ніж воно впаде в землю. Цей тип ґрунту ілюструє людей, які закриті для Христа (Бог не потрібен для життя): « слово сіється для них, і коли вони його чують, то тут же приходить сатана і забирає посіяне слово». Вони слухають Слово, але не розуміють його. Вони не можуть протистояти злому, який приходить і негайно викрадає насіння, посіяне в їхніх умах. Ісус порівнює дію знищування Слова через диявола з поведінкою птахів. Це непередбачено. Зло, як птаха, приходить і йде, з’являється раптово. Воно стримить  до того, щоб насіння зовсім не потрапило в землю, щоб Слово не дійшло до людського серця; і якщо навіть ввійде в людську душу, то негайно витягає його звідти, навіть за допомогою людських чинників, страхів або помилкових міркувань.

Трохи краще мається справа з насінням кинутим на кам’янисту землю: «ті, хто, почувши слово, відразу ж сприймають його з радістю, але не мають в собі кореня і є нестійкі. Потім, коли відбувається скорбота або переслідування через слово, вони негайно зриваються». Цей другий тип людей – це ті, які з ентузіазмом приймають добру новину,  але водночас приховують певну твердість серця, так що слово не може глибоко проникнути в їхнє життя. Як наслідок, прихильність таких слухачів  до Христа є не дуже близькою. Це люди нестійкого характеру,  які буває охоче і відразу приймають почуте слово, але не мають належної основи для того, щоб пережити різні життєві негаразди, такі як утиски або переслідування. Це люди з солом’яним ентузіазмом, що живуть моментом. Їхнє життя поверхневе, безрозсудне, марне. Вони постійно женуться за новими враженнями, у них є надмірні амбіції, але вони не можуть довести справу до кінця. Подібно до того, як насіння, яке погано вкорінюється, в’яне під впливом сильних сонячних променів, так і люди, які не мають потрібного фундаменту, стійких переконань і мотивацій, швидко знеохочуються і легко відмовляться від своїх зусиль. Такий тип ставлення можна зустріти в багатьох сьогодні. Йдуть до храму, але при цьому в них відсутність коренів, глибини. У кризові часи вони швидко руйнуються. На превеликий жаль, таку поведінку представляють навіть деякі учасники різних молитовних груп чи інституцій.

Третій тип грунту  означає людей, які слухають слово, але турботи світу цього, омана багатством та інші пристрасні бажання витискають або заглушують слово настільки , що воно залишається безплідним.  Турботи цього світу – це звичайно тривога, страх чи  перебільшене занепокоєння з приводу буденних справ.

Останній тип ґрунту дає вражаючі результати: Нарешті, ці, які слухають слово, приймають його і плодоносять: тридцятикратно, шістдесятикратно, а то і сторицею. За часів Ісуса нормальна врожайність на палестинських землях була в сім з половиною разів. Ісус, говорячи про родючий ґрунт серця, вказує на великі приховані і не приховані  можливості, які є в кожній людині. Родюча земля людського серця полягає в прийнятті Божого слова всерйоз, поглибленні його, бути наполегливим у вірності і дозволити перетворити все життя. Найкращим прикладом такого ґрунту було життя Матері Ісуса. Марія слухала слово зі смиренням і простотою і берегла його в своєму серці.

Притча про сіяча постійно запитує нас, що це за ґрунт є у нас?   Коли  слухаємо слово Боже, чи дозволяємо йому проростати, рости і приносити плоди, а можливо воно ось-ось загине, чи можливо воно втрачене, заглушене оманливими речами, які віддаляють нас від Бога, чи воно просто в’яне через відсутність міцної основи, щоб ходити шляхами Господніми?

Як би не звучала відповідь на запитання Ісуса у нинішній притчі, надія для нас – це Слово, могутнє і віковічне, яким Бог усе сотворив і постійно звертається до всіх нас і яке Церква сьогодні до нас скеровує. Отож слухаймо це Слово і приймаймо його. Воно нашим справжнім життям. Амінь

Print this pageEmail this to someoneShare on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter0Pin on Pinterest0Share on LinkedIn0Share on VK