Сьогодні  Велика П’ятниця, день в якому згадуємо страсті і смерть Божого Сина на дереві хреста.

Це день в якому також стаємося  свідками сумного похорону Ісуса, якого мертве тіло обгорнуто  в Плащаницю та покладено до гробу висіченого в скелі.

До духовних  переживань глибокого змісту Великої П’ятниці, ми готовилися протягом Великого Посту.

В центрі кожного нашого храму була виставлена Голгофа, біля якої ми роздумували над Страстями, служили акафісти до Страстей Господніх а  в деяких храмах вірні молилися розважаючи таємниці хресної дороги.

Беручи  участь у  богослужіннях Великого Посту, ми мали можливість  духовно переживати Тайну Страстей Господніх у безпосередньому зв’язку з власним життям, тому що наше життя влаштовано таким чином, що кожен із нас, що живе на цій землі, мусить  пройти  власною хресною дорогою, на якій  досвідчить  несправедливого осуду, зраду, іноді погорду до  власної гідності, щоби вкінці, усвідомити собі  крихкість свого життя, яке рано чи пізно згасне, і наше тіло буде покладено в могилу.

Тому наша особиста участь в Літургії Великого Посту й особливо сьогодні в Літургії Великої П’ятниці, вчить нас завірити ціле своє життя,  з добром і злом яке є в нас,  нашому Спасителю, який, будучи вповні  Богом і Людиною, першим перейшов тим шляхом, яким ми зараз йдемо.

Беручи участь у Літургії Великої П’ятниці, молімся сьогодні у наших особистих наміреннях, просім, щоб Господь дав нам силу гідно й достойно нести хрест нашого життя, хрест  в якому будемо бачити  не тільки  наші страждання,  але також перемогу над злом яке є в нас, та  у світі.

Сьогодні молімся також за перемогу миру Христового, який сіяє з розп’ятих рук Господніх, для цілого світу, а особливо  для нашої Батьківщини Україні, яка переживає свою Голгофу, яка є замучена та виснажена  несправедливою та жорстокою війною, яку розв’язала Росія супроти нас.  Ми бачимо, які рани завдала і завдає ця жорстока війна мільйонам людей, особливо найслабшим. Ми бачимо, як ця варварська війна руйнує цілі міста і села, в тому числі і місто Маріуполь – місто, присвячене Матері Ісуса Христа, яку саме Ісус – розп’ятий на хресті, на хвилину перед своєю агонією, віддав нам за нашу матір.

Йдучи слідами Господніх Страстей, ми бачимо не лише безглузді страждання, приниження та смерть. На цьому шляху ми також бачимо Симона з Киринеї,  який  разом з Христом несе хрест, на цій дорозі також бачимо Вероніку, яка витирає хусткою скорботне обличчя Христа.

Сьогодні український народ, несучи свій Хрест на Голгофу, на своєму тернистому шляху зустрічає не лише мучителів і катів ХХІ століття, а й нових Шимонів та нової Вероніки, які допомагають йому нести свій Хрест.

Споглядаючи на Розп’ятого Ісуса Христа, бачимо ще одне, Він останками своїх сил молиться за тих, що завдають Йому болю, промовляючи слова звернені до Отця Небесного: «Отче прости їм, бо не знають що роблять!»  Сьогодні й ми молімся за тих, хто за життя нас розпинає та не дозволім, щоб зло нас перемогло, але перемагаймо зло добром.

Споглядаючи на Розп’ятого Спасителя, бачимо,  що біля Нього розіп’яли  двох розбійників, одного ліворуч, другого праворуч. Один хулив Ісусові, другий просив прощення. Й цей, який у хвилині смерті просив прощення, отримав обіцянку від Ісуса, « Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раї»

Для нас, які ще йдемо своєю хресною дорогою, це знак, що ніколи не є за пізно на покаяння, що навіть у хвилині нашої смерті, коли висловимо жаль за гріхи, можемо приєднатися до біблійних Адама та Єви, яких з глибин аду, виводить своїми проколотими від цвяхів руками Ісус Христос.

Опісля, як читаємо в Євангеліях, Ісус закликав сильним голосом: « Отче, у твої руки віддаю духа мого! Сказавши це, він віддав духа».  Тіло Христа було знято з Хреста і поховано в гробі. Для Пілата, первосвящеників і всього натовпу, який виніс смертний вирок Христу, здавалося, що з його смертю проблема «Царя юдейського» була остаточно вирішена.

Цього не сталося, це був щойно початок  усього нового, про що говорить нам стихира сьогоднішньої Вечірні: «Коли в гробі поклався ти, всіх Визволителю, то ад – наруга всіх, побачивши тебе, жахнувся, кайдани порвалися, ворота поламалися, гроби відкрилися, мертві повставали. Тоді й Адам з подякою радісно кликнув до тебе: Слава приниженню твоєму, Чоловіколюбче!»

І ми сьогодні, як Божі Діти, станьмо навколішки  біля святої плащаниці, та з тремтінням й вірою чуваймо біля Того, що  своєю смертю всі наші гріхи умертвив, що дав нам прощення, визволення з аду та надію на нове життя у Його Царстві.

00000