Публікуємо проповідь Архиєпископа Євгена Поповича – Митрополита Перемисько-Варшавського
на неділю про Закхея.
Перемишль, 2022-02-06

Христос Рождається!
Вже Різдвяні та Богоявленські свята за нами, ще тільки свято Господнього Стрітення, яке відзначимо 15 лютого й, здається, що все повернеться в своє нормальне русло!
Але так не є, тому, що в наше життя закладений постійних рух та своєрідний динамізм, який на нас вимушує постійний пошук відповідей на основні екзистенціальні питання: ким я є?, який є сенс моєї праці?, що робити, щоб серце моє знайшло внутрішній спокій?
На ці основні людські запитання, які ставиться собі людина у кожному поколінні, відповідь подає нам Свята Церква в Літургійному році, який наступає після пережитих свят, а який називаємо часом Великого Посту.
Саме від сьогодні та через наступні чотири Неділі, будемо готовитися до належного приготування, щоб цей виїмковий Літургійний період у нашому житті, мудро перейти.
Кожна з тих Неділь буде нам наводити різні історії людей, та на їх основі почуємо відповідь «неба» як «Божу педагогію спасіння».
Сьогоднішня Неділя, якою розпочинаємо цей підготовчий етап в нашій дорозі до розпізнання «сенсу нашого земського життя», називається Неділею про Закхея, від ім’я людини, яка стоїть в центрі сьогоднішньої Євангелії.
Після хрещення Ісуса Христа у Йордані, як пам’ятаємо, Ісус розпочинає свою місію та проповідує прихід «Божого Царства». Слід за ним ідуть його учні та багато інших людей; одні слухають Ісуса з вірою, інші очікують реальної помочі на свою людську біду, інші є цікаві новим ідеям, а ще інші йдуть, щоб «схопити його на слові» та доказати недостовірність його науки.
Здається, що не має нікого, хто не почув про «вчителя з Назарету», чого доказом є Євангелії, де читаємо, що за ним ішла «сила народу», та що «усі митарі й грішники приходили до нього, щоб його почути» (Лк. 15, 1).
Одним з тих, що чув про Ісуса й бажав його бачити, був Закхей з Єрихону, який був «головою над митарями й був багатий», але не міг бачити Ісуса через народ, «бо був малого росту». Євангеліст Лука говорить нам, що Закхей вибігає на перед, та влізає на дерево, щоб, коли буде туди проходити Ісус, зміг його побачити.
Вжиті євангелістом Лукою окреслення, якими описує поставу Закхея, багато нам дечого говорять про нього самого, а також про нас самих.
Закхей є людиною «мало росту», це символ людської обмеженості, яка свій світогляд формує на основі зачутих півправд та сенсацій. Чи подібного не має в нашому житті, де ми часто є невільниками всякого роду неперевірених сенсації, які нас заливають з усіх усюдин, та деформують нашу особистість.
Закхей вибігає наперед та влізає на дерево – сикомор, щоб бачити Ісуса. Одним словом, завдає собі труду, долає власні обмеження, робить щось, що могло бути причиною наруги над ним. Але залишає позаду всякий людський осуд – сьогодні можемо сказати, що не дивиться на людську опінію, та робить зусилля, щоб бачити того, який є носієм своєрідної «революції гідності людини». Це, що вчинив Закхей, нераз треба вчинити й нам, щоб, не дивлячись на те «що люди скажуть», віднайти свою втрачену «гідність», зробити у житті «малу революцію», щоб віднайти спокій духа та розпочати нове життя.
Бо коли це вчинимо станеться з нами те, що сталося з Закхеєм! Читаємо у Євангелії: «Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19, 5).
Тобто, коли ми зачнемо робити в нашому житті яке небуть зусилля, щоб це життя виправити, напевно, вживаючи метафори, «не втече це увазі нашого Господа». Він бачитиме наш труд, наші змагання, зупиниться біля нас, та увійде в наш дім, тобто в наше життя, так як увійшов в дім Закхея.
Доречним на цьому місті є ще пояснити значення ім’я Закхей – головного героя сьогоднішньої науки, яке в біблійній мові значить: «невинний, праведний, справедливий».
Так Закхей, голова над митарями, який до свого багатства дійшов нечесним шляхом, людина поважана в суспільстві не тому, що на це заслужив, але тільки тому, що мала гроші і владу, є носієм Божого знаку записаного в своєму імені, що кожний з нас, навіть коли «свої лікті забрудить болотом гріха», надалі є носієм «Божої подоби», яку Господь любить, та над якою спочине Його погляд, коли ця людина того бажатиме та зробить хоча маленьке зусилля, щоб виправити своє життя, так як цього бажав та що вчинив Закхей.
Зустріч Закхея з Ісусом, радикально міняє цю людину, можемо сказати, що Ісус, входячи в його дім, вносить у серце Закхея мир та духовний спокій, плодом чого є зміна у поставі Закхея, який на весь глос промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19, 8).
Така постава Закхея знаходить признання в очах Ісуса, який підсумовує цілу історію одним реченням: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9).
Як напуття на найближчі дні, візьмім сьогодні з собою оце єванелійне оповідання, та в поставі Закхея віднайдім себе, щоб зрозуміти найважливіше в нашому житті: що Господь також може увійти в моє життя та в цьому житті все поставити на своє місце, якщо я сам цього бажатиму.
Амінь.

00000