ПРАЗНИК РІЗДВА ХРИСТОВОГО
ПРОПОВІДЬ АРХИЄПИСКОПА і МИТРОПОЛИТА ПЕРЕМИСЬКО-ВАРШАВСЬКОГО ЄВГЕНА ПОПОВИЧА
(Перемишль, 7 січня 2022 р.)

«Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь, і утішив вся».

Слова цієї коляди прозвучали вчора в усіх наших домах та храмах, щоб нагадати нам зміст Різдвяних свят.

Різдво є особливим святом, бо переживаючи ті святкові дні, ми ще раз усвідомлюємо собі як великі речі вчинив для нас Господь. З покорою приймаємо цю незбагнену таємницю пришестя в наше життя відвічного Господа Бога. А він приходить до нас як мала дитина, народжена з жінки Марії. Бог віддається в руки людини!

Нестандартно про цей факт говорив святіший Отець папа Франциск у розважаннях на цьогорічні Різдвяні свята, неначе повторюючи молитву записану в нашому Часослові, якою молимося на дев’ятому царському часі в день Навечір’я Різдва Христового.

Сьогодні ми всі є запрошені, щоб в тій маленькій дитині побачити неосяжного Бога. Бог, який огортає собою весь світ, сьогодні хоче, щоб наші людські рамена його огорнули. Бог, який сотворив сонце хоче, щоб наше серце сьогодні загріло Його немічне дитяче тіло! Бог, який є неосяжною та повною любов’ю, сьогодні, як кожна маленька дитина, потребує нашого люблячого серця! Відвічне Боже Слово, яке собою наповнює всесвіт, сьогодні може тільки плакати дитячим голосом, та потребує нашого милого людського слова! Відвічний Бог, який є хлібом живим, сьогодні, щоб жити, потребує материнських грудей! Бог, якого престолом є небо а підніжком ніг земля, сьогодні потребує нашого дому, щоб в ньому знайти тихе пристановище! Бог, перед яким тремтять небесні сили, як безсильний віддається в наші руки!.

У Різдві Христовому, остаточно явиться нам новий образ Бога, який, в якійсь мірі, є запереченням нашої особистої уяви про Бога, якого часто уявляємо собі як того, що стоїть понад нами, як того, хто ставить нам нездійснимі вимоги, того, який нам погрожує та картає. Через своє воплочення та Різдво Ісуса Христа, образ книжкового та уявного Бога, радісної або сумної творчості нашої уяви, та не одного філософа чи богослова, Бога як «Деспоти», як в цьогорічному Різдвяному послані писав Варфоломій, патріарх Константинополя, остаточно паде в руїну – як дім збудований на піску.

У Різдві Христовому сталося те, чого ніхто у світі не сподівався! Щоправда сповнилися всі Старозавітні пророцтва про народження Месії, але навіть єврейські вчені, які досконало знали Старозавітні тексти, коли «мудреці з далеких країв» випитували їх про народження Месії, не завдали собі труду, щоб поспішити до Вифлеєму та перевірити достовірність писань, бо Вони чекали на інший прихід Месії, не на такий, який  бачимо, та про який нам розповідають євангелії!!!

Цей самий Ісус Христос, що народився у Вифлиємі Юдейському 2022 роки тому, сьогодні родиться в наших домах, парафіях, родиться в наших серцях. Він ще раз приходить до нас та входить у наше життя, життя таким яким воно є! Він не вибирає для себе тільки святих та праведних поклонників або кращих палат, чи золотом прикрашених храмів, він вибирає Твій Дім і Твоє серце й хоче в ньому знайти пристановище, так як колись знайшов у вифлеємській стайні та в обіймах Марії та Йосифа.

«Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна світло засіяла».

Це є особливі свята, в яких всі ми є запрошені до радісного переживання таємниці воплочення Божого Слова. Так як в пасхальному часі, в якому чуємо заклик святого Івана Золотоустого: «Ось увійдіть усі в радість Господа свого, і перші й останні прийміть однаково нагороду», так само сьогодні кличе нас Церква молитвою сьогоднішньої утрені: «Прийдіть, вірні, і подивімся, де народився Христос, та йдімо з мудрецями, східними царями, куди прямує зоря. Його там ангели оспівують безперестанно, пастухи ж на сопілках грають йому достойну пісню: Слава на небі тому, хто нині від Діви, Богородиці, народився у вертепі, у Вифлеємі юдейськім» (стихира на сідальному Утрені).

Нехай ця радість, яка пливе з вифлеємського вертепу, сьогодні заполонить наші втомлені від сирого життя та самітності серця, та холодні з браку любові наші доми, нехай радість Неба і землі сьогодні наповнить наші храми, щоб ми в них разом славили Бога за це, «Що сьогодні Діва Предвічного родить, земля вертеп неосяжному приносить, ангели з пастирями славословлять а мудреці за зорею подорожують, бо задля нас народилось Дитя – предвічний Бог» (кондак на першому часі в день Навечір’я Різдва).

Ця літургійна радість нашої Церкви перекладається на побутові звичаї нашого українського народу. Тому в нас так багато пречудесних колядок, вертепів та інших святочних звичаїв. Попри пандемію, яка обмежує наше щоденне життя, там де можна і якщо можна, прошу підтримуйте наші різдвяні звичаї, щоб не було так, що за якийсь час ми пробудимося і в нас за різдвяним столом не буде кому колядувати. Що в нашій громаді не буде вже колядників, що в нашій парафії, народному українському домі чи школі не буде вже спільної різдвяної просфори чи кутії! Бо тоді може появитися в нас питання про сенс таких святкувань без спільного переживання Різдва Христового, яке у свою натуру має вписаний спільний вимір переживання цього незбагненого таїнства нашої віри.

«Возвеселімся всі разом нині: Христос родився в бідній яскині! (….) Пісні співаймо согласно мило, і торжествуймо всі купно щиро. (…)».

Цей аспект спільного переживання Різдвяних свят є підкреслений майже в кожній нашій колядці, зокрема в тій, якої слова щойно процитував!  Можемо сказати, що Різдво є святом нашої родини, яка у ті дні повинна зібратися разом на зразок Пресвятої Родини. Безумовно іконою родинного переживання різдвяних свят є свята вечеря, яку споживаємо в навечір’я празника. Відтак спільна молитва у храмі, спільне колядування та родинні відвідини. Різдвяні свята хай будуть для нас нагодою відновлення наших родинних відносин, які нераз через нашу постійну зайнятість, відстороненість один від одного, можуть бути – вживаючи метафори – «заморожені».

Різдвяний час хай буде часом відновлення життя наших парафіяльних спільнот, в яких життя, чи через пандемію, чи наше діаспорне життя, також нераз уподібнюється до театральної картини Тадеуша Кантора «Мертвий клас» (inscenizacjа teatralnа Tadeusza Kantora: ‘Umarła klasa”) Незабаром, після Різдва та Богоявлення, буде час душпастирських відвідин, який можна використати на те, щоб наново запросити до парафіяльної спільноти зокрема тих, хто від довшого часу живе поза її обрієм.

Різдвяний час, це також добра нагода, щоб навідатися до тих, хто з причин хвороби чи похилого віку сьогодні не може бути з нами! Багато з них, слідкує за життям своєї Церкви через онлайн трансляції, але вони є тількі субститутом живих реляцій, які повинні творити наше парафіяльне життя.

Наша колядка, процитована кілька рядків вище, говорячи про спільне Різдвяне святкування вживає слів: согласно і купно. Це староукраїнські чи радше старослов’янські слова, які можна перекласти на сучасну українську мову як: спільно і разом. Тобто таємницю Різдвяної ночі маємо оспівувати одноголосно, перебуваючи у спільноті в наших домах чи церквах.

Нехай Божа Дитина всім нам Благословить у цьому Різдвяному часі, щоб ми повні непохитної віри у Її присутність між нами, разом в наших спільнотах у радості наших сердець Славу Богу заносили.

Христос Рождається! Славіте Його!

00000