Празник Святого Отця Миколая

Празник Святого Отця Миколая

“Величаємо тебе, святителю Христовий, Миколаю,
і почитаємо пам’ять твою, бо ти молиш за нас Христа Бога нашого”
(Величання празника).

Серед різних празників на честь святих, що їх пам’ять відзна­чаємо в нашому церковному році, на окрему увагу заслуговує празник святого Миколая. Святого Отця Миколая з давніх-давен наш народ дуже поважав. Не було в нас ні однієї хати на Рідних Землях, у якій би не було ікони святого Миколая. Вона майже завжди видніється обіч намісних ікон у церквах. Наш народ по­читає його, наче свого національного святого.

І хоч від його смерти минуло понад півтори тисячі літ, та все-таки він через свою добродійну любов і щедре милосердя вічно живе в серцях мільйонів людей. А його любов до ближнього кожного разу символічно відживає у дні його празника по цілому світу, коли він тисячі й тисячі дітей обдаровує своїми дарунками. Таємниця його великого й постійного культу серед усіх християнських народів полягає у тому, що він для всіх став символом жертвенної любови ближнього та співчутливого милосердя. Про це свідчать історія його культу, наші богослуження та ревне почитання його ікон.

1. Культ святого Миколая

Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі мило­сердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широ­кого культу.

Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Цар-городі. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: “Пам’ять Миколая, єпископа одного великого города”. Усі грецькі місяце­слови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Ми­колая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.

На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Мико­лая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Тео­фано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.

На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Мико­лая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича († 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: “У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая… У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як “О хто, хто Миколая любить” (Т. 4, с. 1533).

2. Культ мощей святого Миколая

Дуже важливим чинником у поширенні культу святого Мико­лая, передусім в Італії і на Заході, а також і в нашого народу, було перенесення мощей святого Миколая у кінці XI ст. з Мир Лікійсь­ких до міста Барі в південній Італії.

У другій половині XI століття магометани зайняли Малу Азію, а при тому й місцевість, де спочивали мощі святого Миколая. Італійські купці з Барі вважали Миколая за великого святого й опікуна мореплавців. Ведучи торгівлю з Малою Азією, вони вирі­шили викрасти мощі святого Миколая і перевезти їх до Італії. Викрадені мощі святого Миколая прибули до Барі 9 травня 1087 року. Біля мощей відразу почали діятися великі чуда, тому папа Урбан II в 1089 році установив свято перенесення мощей святого Миколая на 9 травня. Три роки пізніше там побудовано величну церкву, у якій покладено його мощі. Місто Барі стало великим і славним місцем відпустів.

Після того, як мощі святого Миколая перенесли до Барі, і у нас на Русі-Україні установили празник перенесення мощей на 9 травня. Через це у нас є зимний і теплий Миколай. Запрова­дження цього празника в нас приписують переяславському митро­политові Єфремові. Йому також приписують опис події перенесення мощей, укладення служби перенесення та акафисту на честь свя­того Миколая.

Про встановлення цього свята на українських землях історик М. Чубатий пише: “Та найбільш дивне, що це свято, встановлене папою, свято радісне для Заходу, а сполучене із смутком для СходуІсторія Християнства на Руси-Україні, Т. 1, с. 416).

3. Культ ікон святого Миколая

З культом святого Миколая на Русі-Україні тісно пов’язане і почитання його ікон. Вони в нашого народу щодо кількости посі­дають перше місце після ікон Божої Матері. Деякі з тих ікон прославилися чудами. Тут варто згадати кілька чудотворних ікон святого Миколая з княжих часів нашої держави.

У соборі святої Софії в Києві знаходиться ікона святого Мико­лая, т. зв. Мокрого. Ця ікона стала відомою близько 1090-1100 років через особливе чудо. Чоловік і жінка з малим сином повер­талися з празника у Вишгороді і плили до Києва човном по Дніпрі. Несподівано зірвалася буря, хлопчик випав з човна у Дніпро. Через кілька днів його знайшли живим, здоровим, але тільки мокрим біля згаданої ікони святого Миколая, звідси й вона отримала свою назву.

У соборі святого Миколая в Новгороді є копія вищезгаданої ікони. Передання говорить, що її знайшли в Ільменському озері тоді, коли хворий новгородський князь Мстислав Володимирович у сні побачив видіння і вислав посланців до Києва за тамтешньою іконою святого Миколая Мокрого. Він хотів мати копію тієї ікони для собору, який збудував на честь святого Миколая 1113 року.

Іпатіївський літопис 1227 року говорить про чудотворну ікону святого Миколая в містечку Жидичині на Волині, до якої прихо­дили молитися наші князі.

Румунська Католицька Церква вирішила, щоб у кожній церкві була ікона святого Миколая.

КУЛЬТ СВЯТОГО МИКОЛАЯ В НАШИХ БОГОСЛУЖЕННЯХ

Святий Миколай має в нашій Церкві не тільки два окремі празники, йому ще присвячений кожний четвер у нашому богослу­женні. Як богослуження обидвох празників, так і щотижнева служ­ба його є справжнім віддзеркаленням культу святого Миколая у Східній Церкві та нашому народі. Тут оспівується його глибока віра, чесноти, його діла милосердя, різні чуда та його заступництво перед Богом. Він величається як “вселенський світильник”, “спів­чутливий і добролюбовий”, “ревний рятівник і справжній заступ­ник”, “окраса Церкви”, “доброта архиєреїв”, “монахів похвала”, “великий заступник”, “дуже милосердний, “всіх опікун і заступник і всіх терплячих потішитель”, “сиріт і вдовиць опікун”.

Він допомагає завжди. На хвалитних стихирах утрені 6 грудня співаємо: “Зійшовшися звеличаймо: хворі — лікаря; ті, що в бі­дах — рятівника, грішні — заступника, бідні — скарб, терплячі — потішителя, подорожні — супутника, плаваючі — керівника, і всіх всюди радо випереджаючого… ” У п’ятій пісні канону утрені на перенесення мощей сказано: “Усіх християн надіє, покривджених великий оборонче, хворих лікарю, зажурених потішителю, і від людей до Бога заступнику, випроси нам мир і спасай нас від находу поган”.

Він своїм заступництвом могутній перед Богом. На вечірні перенесення мощей співаємо: “Зібравшися, любителі празника, молебними піснями радісно звеличаймо святе перенесення нашого заступника, він бо всі краї просвічує чудами, терплячих божест­венно потішає, покривджених визволяє, він милостинею Бога собі задовжив і тому приняв стократну нагороду. До нього всі кличемо: помолися, святителю Миколаю, Спасителеві всіх, дати мир світові і спасти душі наші”. У восьмій пісні канону утрені перенесення мощей читаємо: “Тобі дана велика влада від Бога, Миколаю, море тобі повинується, повітря слухає, народи покоряються, бачучи твої преславні чуда”.

Святий Отець Миколай дає нам гарний приклад живої, діяльної та жертвенної любови до Бога і ближнього. Його любов до ближ­нього загальна, усіх обіймає, повна милосердя і готова допомогти кожній потребі душі й тіла.

Про значення милостині у святого Йоана Золотоустого чи­таємо: “Милостиня — цариця чеснот. Вона дуже скоро підносить людей у небесні двори. Вона найкраща заступниця. Велике діло милостиня… Вона пробиває повітря, минає місяць, зноситься понад промені сонця і досягає самих небес. Але й там вона не зупиня­ється, а щобільше, проходить небо, обходить збори ангелів і хори архангелів, і всі вищі сили, і стає перед самим царським престо­лом… Дай хліб і візьми рай, дай мале і візьми велике, дай смертне і візьми безсмертне, дай тлінне і візьми нетлінне” (Бесіда про покаяння).

Святий Миколай у кожному ближньому бачив самого Ісуса Христа, тому так скоро й жертвенно в кожній потребі спішив йому на поміч. Святе Євангеліє каже, що на страшному суді Господь Бог судитиме нас за діла любови й милосердя. Про це запевняє нас сам Ісус Христос, кажучи: “Істинно, кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили” (Мт. 25, 40).

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

Print this pageEmail this to someoneShare on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter0Pin on Pinterest0Share on LinkedIn0Share on VK