Отець митрат Степан Дзюбина народився 11 листопада 1913 у с. Гладишів Горлицького повіту в сім’ї Андрія й Іванни (з дому: Шмайда). Навчався в горлицькій гімназії ім. Марціна Кромера, а згодом у перемиській греко-католицькій семінарії. Священничі свячення прийняв з рук Владики Йосафата Коциловського 13 березня 1938 р.
Отець Степан Дзюбина почергово служив у парафіях: Ждиня (сотрудник), Явірки (сотрудник), Злоцьке (сотрудник), Криниця (завідатель), Нова Весь (завідатель). У 1943 р. заарештований ґестапо за підозрою у співпраці з ОУН і понад два місяці перебував у тюрмі в Новому Санчі.
Заарештований польською владою 11 червня 1947 р. на залізничній станції Заґужани б. Горлиць за підозрою співпраці з УПА. До табору Явожно прибув 27 червня 1947 р. Звільнений 10 грудня 1948 р. Після звільнення (від 1949 р.) о. Дзюбина виконував функцію капелана сестер латинського обряду Шариток (у Варшаві), а потім Урсулінок (у Слупську).
У 1953-1957 рр. допомагав у душпастирстві в греко-католицьких станицях заснованих о. М. Ріпецьким і о. В. Гриником. Від 1957 р. отець Степан Дзюбина був душпастирем у станицях: Квасово, Славно, Лемборк, Битів, М’ястко, Білий Бір, Перемишль (1977 – 1982, парох). У роках 1977 – 1981 виконував функцію генерального вікарія Примаса Польщі для вірних Греко-Католицької Церкви. 10 листопада 1965 р. Примас Польщі Стефан Вишинський іменував о. Ст. Дзюбину крилошанином Перемиської капітули, а 20 липня 1977 р. надав йому титул митрата-архипресвітера.
1 травня 1982 р. отець митрат вийшов на пенсію, жив у Перемишлі. Автор спогадів «І стверди діло рук наших». Помер 10 серпня 2004 року на 91-му році життя. Похоронений у капітульній гробниці на перемиському міському кладовищі (вул. Словацького).
До друку підготував – Богдан Тхір
за матеріалами:
«Духовенство Перемиської єпархії та
Апостольської адміністрації Лемківщини», Богдан Прах, Львів 1915.
У часописі Патріярхат, ч. 5 за 1994 р. про отця митрата Степана Дзюбину згадував Ярослав Стех, серед іншого, словами: «В такій атмосфері [антиукраїнській – ред.] живе о. Дзюбина, поширює Боже Слово і правду Євангелії, засвідчує свою стійкість і зрівноваження у вірі і відданості для свого народу. Часто повторює: „Для мене найбільшою і єдиною турботою є добро людських душ, єдність українського християнського стада і справжній, не зфалшований християнський мир”. Які це глибокі слова, їх не можна забувати, бо основою Христової Церкви були і будуть людські душі».
[світлини: отець Степан Дзюбина; греко-католицька церква Вознесіння Господнього в Ґладишові; після Служби Божої в Перемишлі з Владикою Мирославом Марусином; о. митрат Степан Дзюбина (2 фото); капітульна гробниця на перемиському міському кладовищі]
0
0
0
0
0