«Сказав Господь: Хто хоче за Мною іти, нехай відречеться себе, візьме хрест свій, і за мною іде» (Мр. 8,34).
Слава Ісусу Христу!
Всечесні Отці, Преподобні сестри,
Дорогі в Христі браття і сестри, присутні в нашому перемишльському Соборі, як також всі, які в даний час духовно єднаються у молитві з нами за посередництвом телебачення.
Життя християнина є вписане в життя Ісуса Христа. Кожний з нас слухаючи Його Слова, старається Їх прийняти та на Них будувати своє щоденне життя. Чуючи про Його великі діла, які чинив в час земського життя, ми є повні подиву та одночасно в глибині свого серця просимо, щоб Його цілюща благодать, так як колись піднесла хворих з недуги, сьогодні піднесла нас. В глибині нашого серця, просимо, щоб Його Слова сказані до прокажених, сліпих та грішників – «прощаються твої гріхи», сьогодні були направлені до кожного з нас.
Час Великого Посту є тим часом, в якому я запрошений наново відкрити в своєму житті Його – Ісуса Христа, та з новою наснагою доторкнутися Його ран та іти Його слідами.
А іти за Христом сьогодні, це не тільки слухання Його Слова та возношення нашої молитви до Нього в час нашої присутності у храмі, чи в нашій домашній церкві, якою на час пандемії стався мій дім.
Іти за Христом, згідно сьогоднішнього Євангелія, це наслідувати Його в несенні нашого власного хреста, яким обтяжене є наше життя.
Бо хрест є невід’ємною частинкою нашого буття, не зважаючи на те, чи ми є молоді і здорові, чи старші і немічні, чи в нашому житті все укладається по нашим планам, чи в цьому житті зустрічаємо багато труднощів та невдач.
Взяти свій хрест, це ніщо інше як моя відповідь на запрошення Ісуса Христа, якого одиноким бажанням є нам допомогти у несенні нашого хреста, щоб ми ідучи за ним, не проклинали своєї долі, але задивлені в Його хрест, зрозуміли, що в Ньому наш порятунок і спасіння.
Так як це було в часі мандрівки вибраного народу через Синайську пустелю, в дорозі до обіцяної землі. Народ гинув від змієвих укусів й тоді Мойсей, за Божим повелінням, споруджує паль з мідяним зображенням гадюки, та отримавши від Господа приказ передає його народові, що кожний, хто свої очі зверне в сторону цього зображення, буде зцілений від змієвих укусів.
Цей паль, це образ майбутнього хреста, а зображена на ньому гадюка – образ нашого гріха, якого Божа любов розпинає та говорить нам, що він вже більше не матиме сили завдавати нам смертельних ран, коли наші очі, наше серце, наш розум, в загальному ціле наше життя, буде вписане в Христовий Хрест.
Цей старозавітній образ хреста та сучасний Хрест нашої Голгофти є надто актуальні, особливо коли у світі шаліє смерть викликана епідемією, коли стільки невинних людей гине у наслідок різного роду несправедливих воєн, коли стільки людей терпить незаслужено всякого роду страждання, коли, здається, що не має ніякої надії на порятунок, цей Хрест Ісуса Христа, коли в Нього впишу свій хрест, явиться для нас одиноким порятунком.
Тими днями, в час великого тижня за григорянським календарем, так про це сказав святіший Отець папа Франциск:
«У багатьох ситуаціях страждання, зокрема, коли воно доторкається осіб, сімей та народів вже досвідчених убогістю, нещастям й конфліктом, Христовий хрест є неначе маяк, що вказує гавань кораблям, які ще пливуть по бурхливому морі. Це знак надії, який не підводить й каже нам, що навіть одна сльоза, навіть один зойк не згинуть безповоротно в Божому плані спасіння».
Сьогоднішня Неділя – третя Великого Посту, в якій наші очі наново задивлені в Христовий Хрест, називається також Неділею Хрестопоклонною, в часі якої наша літургійна молитва, наша адорація святого Хреста, переплітається співом молитви: «Хресту твоєму покланяємося Владико і святе воскресіння Твоє славимо».
Християнин є запрошений не тільки іти за Христом двигати свій хрест, але, і це може здаватися парадоксом нашої ври, покланятися Йому, символом чого є наші доземні поклони, які робимо перед розп’ятим Ісусом Христом. Так ми поклоняємося розп’ятому на хресті Ісусові, бо знаємо, що разом з ним є розп’ятий наш гріх. Він визначений у молитві святого Єфрема, яку щоденно в часі посту повторюємо, чим усвідомлюємо собі нашу неміч й те, що наш порятунок пливе з ран розіп’ятого Ісуса Христа на хресті.
Покланяємося чесному Хресту Христовому, бо знаємо, що на Ньому є розп’ята Божа Любов, яка є джерелом мого життя, моєї надії на краще завтра та моєї свідомості, що ні гріх, ні смерть, не є остатнім акордом мого життя.
Чи не вражають нас слова Тараса Шевченка, який закритий в тюрмі бачить Хрест Христовий:

«…Хрест високий
На кладовищі трохи з боку,
Златомальований, стоїть.
(….)
Сиджу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрми…
Дивлюсь, дивлюся, помолюся, –
І горе горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне … І тюрма
Неначе ширшая, співає
І плаче серце, оживає…»

Тож нехай сьогодні оживуть наші серця, коли ми закриті в наших домах, втомлені від щоденних клопотів й страху перед хворобою та терпінням, спогляньмо з вірою на хрест в нашому домі, може тоді стане легше нам на серці, може тоді іскорка любові запалить вогник надії в нашому серці, так як колись запалила в серці святого Йосафата, коли на колінах молився перед розп’ятим Спасителем, й тоді, за словами сьогоднішнього Євангелія, душа наша знайде порятунок.
Амінь

00000