Як що року Архикатедральна Парафія Івана Хрестителя у Перемишлі разом з Римокатолицькою Церквою взяла участь у святі Божого Тіла. Владика Кир Євген Попович взял участь у літургії яку очолював Архиєпископ Йосиф Міхалік у костелі отців салезянів. Опісля усі процесійно перейшли вулицями Перемишля при звуках оркестри і співі хорів. Владика Євген переніс Найсвятіші Тайни з вівтаря який був в ринку міста до вівтаря який знаходився перед входом нашої архикатедри. З рук нашого владики монстранцію перейняв перемиський Римо-Католийцький Архиєпископ і переніс до їхньої архикатедри де закінчено процесійний хід.
Культ Пресвятої Євхаристії в Українській церкві
Наш український народ приймаючи святу віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східної Церкви щодо культу Пресвятої Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, полягав у приношенні Святої Безкровної Жертви та у Святому Причасті. І наша Українська Церква від самих початків християнської віри цей культ ревно плекала.
Київський митрополит Петро Могила у своєму Требнику з 1646 р. приписує як священикам так і мирянам зберігати дуже велику почесть до Пресвятої Євхаристії. Священики мають з великою пошаною і побожністю торкатися до Святих Тайн, зберігати їх і віддавати їм постійну шану. До святилища повинні входити без головного убору і робити глибокий поклін перед Святими Тайнами. При виході з святилища треба знову глибоко поклонитися Святим Тайнам. Подібно й на початку і при кінці кожного Богослужіння треба робити низький поклін.
Те саме наказує митрополит Могила й тим, хто служать біля престолу. Вони не сміють навіть доторкатися самого престолу, а тим більше на ньому стоячих Святих Тайн. З огляду на пошану до Святих Тайн ніхто з не духовних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Святе Причастя та жити чесно і тверезо.
Подібно і Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Святих Тайн на престолі. «Найсвятішим місцем у церкві — каже він у пастирському посланні з 1900 р. — це престол Божий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Святий Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнину й доторкнутися до нього не достойний! А священики, котрі є посвячені для Божої служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (Пастирський Лист з 1900 р.).
У Східній церкві ніхто й ніколи не перечив дійсної присутності Христа у Пресвятої Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати окремим вшануванням поза Святою Літургією.
Однак, Замойський Синод, 1720 р., своїм рішенням наказує і в нашій Церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час Святої Літургії виставляти Святі Тайни, давати ними благословення поза Літургією, організовувати процесії зі Святими Тайнами. В 1738 р. перший раз з’являється друком, Служба Божа празника Пресвятої Євхаристії.
Добре й похвальне всяке вшанування Пресвятої Євхаристії, але найкраще те, що відповідає волі Господа нашого Ісуса Христа, найбільш узгоджене з традиціями Східної церкви та в дусі нашого обряду, а таким вшануванням є, якраз, любов і цінування Святої Літургії та часте Святе Причастя. Того бажає сам Христос, до того заохочує Церква й того вимагає потреба нашої душі.
Тому культ Пресвятої Євхаристії у зв’язку з Безкровною Жертвою Служби Божої і Святим Причастям має і мусить бути в нас завжди на першому місці. «Немає святішої, величнішої та важливішої дії, — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький — ніж страшна Жертва Служби Божої. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищує у важливості і святості всі діяння людей, котрі історики записують як важливі історичні події». А про значення Святого Причастя для нашого духовного життя св. Пій Х каже: «Святе Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба». (стаття з http://promin-lubovi.narod.ru/public/18/pub18st2.htm)
Фоторепортаж: Ігор Воронін, Борис Мричко