…й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє” (Тропар Квітної неділі).

Божу місію на землі Господь наш Ісус Христос завершив двома величними актами, якими є воскресення Лазаря і тріюмфальний в’їзд до Єрусалима. Ці дві події, свідками яких було багато людей, переконливо свідчили про Христове месіянське післанництво та Його божественність. Тріюмф тих двох світлих подій відчинив також браму до останнього акту драми Христового життя — Його мук і смерти.
Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам’ять Христового в’їзду до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресенням. Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господським празником і належить до 12 найбільших празників нашого церковного року. Вона має також деякі особливі звичаї, яких не мають інші празники.
Для кращого розуміння цього празника глянемо на його історію, духовне значення та звичаї, пов’язані з ним.

ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА

Празник торжественного в’їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають ІІІ століття.
З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Методія Патарського († к. 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV віці. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гимни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в’їзду до Єрусалима. Через яких дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гимни і псалми, що закінчувалися окликами: “Благословен, хто йде в ім’я Господнє”. Авторка опису завважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гимн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський патріярх Прокл († 446). Анастасій Синаїт (VII в.), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята Чотиридесятниця.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: “неділя Ваїй”, Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія”, а в народі ще: “неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця”. Усі ті назви пов’язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найскоріше розвиваються.
У жидів і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ тріюмфу мученика. Оливкова галузка є символом миру. У нашому требнику, в молитві на благословення лози, вербна галузка зветься також символом воскресення.
У грецькій мові пальмові галузки звуться “баія”, по-церковнослов’янському “ваія”, а звідси й назва неділі Ваїй.
Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливки чи іншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з’являється в літургійних пам’ятках щойно в ІХ столітті.
Благословення ваїй за приписами нашого обряду буває в Квітну неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу ввечері, а по селах — у Квітну неділю вранці. Там разом з лозою вірні діставали також свічечку як символ воскресення.
З посвяченою лозою в нашого народу пов’язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Деякі навіть проковтували пуп’янки лози, “щоб горло не боліло”. Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальному воскресенні вони йшли назустріч Христові із символом перемоги. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко вдаряли один одного по рамені лозою кажучи: “Не я б’ю, лоза б’є, за тиждень буде Великдень”. Так пригадували собі, що за кілька днів буде празник Пасхи.
За прикладом єрусалимської Церкви і в Греції у ІХ-Х віках у Квітну неділю в часі процесії з ваями вулицями Царгорода патріярх їхав на осляті.

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

Жидівський нарід хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріюмфальним в’їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріюмфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: “І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї” (21, 10-11).
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: “Осанна”, – за кілька днів кричатимуть: “Розпни”.
Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріюмфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріюмф, радість і воскресення.

00000