Всесвітлішим, Всечесним і Високопреподобним Отцям,

Преподобним Монахам і Монахиням

та всім вірним Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

Христос Воскрес!

         Дорогі Брати і Сестри!

         В кожній Божественній Літургії християни візантійської традиції співають Символ віри. Закінчуємо цю ісповідь віри словом «очікую». Коли людина чогось очікує, це означає, що прагне побачити здійснення того, про що почула, у що увірувала, що їй обіцяли. Ми «очікуємо воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Ніхто не може закинути Церкві, що вона ідеалізує теперішнє життя, що не вміє назвати всього, що доводиться пройти людині, своїми іменами. Адже в заупокійній молитві просимо Того, який є «воскресінням, і життям, і упокоєм», щоб померлого прийняв у «місці світлому, у місці квітучому, у місці спокійному, звідки втекла болізнь, печаль і зітхання». Молитва Церкви веде, отже, до висновку, що життя на землі позначене браком світла, занепадом, відсутністю спокою або прямо війною, що це життя переповнює біль, горе і журба.

І саме так близько від місць, де точиться війна, де більшість людей в умовах економічної скрути бореться за виживання, тут, в державі де проживаємо і де побіч нас сотки тисяч наших братів і сестер з України шукає для себе кращої долі, ми дочекалися щорічного свята Пасхи. «Від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів» – співали ми в першій пісні канону утрені в неділю Воскресіння. Пасха означає перехід. І Христос, сам перейшовши від смерті до життя, тих, хто з’єднаний з ним у хрещенні, переводить від смерті до життя, від землі до небес.

Зрілий християнин не очікував свята Воскресіння Христового склавши руки. Тріодь, літургійна книга, яку можна назвати «дорожньою картою» на час Чотиридесятниці, перераховує, що треба робити, щоб з чистим серцем святкувати Пасху. Вражає те, як конкретними і, на жаль, незмінно актуальними є ці, сформульовані більше як тисячу років тому вимоги: слід «розв’язати всякий союз неправди, усунути несправедливе ярмо накинуте на ближнього, розірвати всякі несправедливі угоди, дати хліб голодним, а бездомним притулок». «Біль, печаль і зітхання» не були б так реалістичним описом буднів більшості людей, коли б християни жили свідомістю, що радикальна і можлива завдяки Божественній благодаті зміна на краще, є необхідною не лише у Великому пості, перед річним святкуванням Пасхи Христової. Бо християни, а зокрема Східна Церква, святкують Воскресіння Христове не тільки раз у році. Кожна неділя є спомином Його перемоги над смертю. Оспівуємо її пребагатою гимнографією, згідно з ритмом восьми гласів. В кожну неділю на утрені читаємо один з одинадцяти фрагментів з чотирьох Євангелій, які розповідають про Воскресіння Христове. А після Євангелія співається гимн «Воскресіння Христове бачивши». Таким чином в кожну неділю, цей перший і водночас восьмий – бо це вже початок «майбутнього віку» – день, християнин візантійської традиції величає і славить Воскресіння Христове, не забуваючи, що радість усьому світові прийшла через хрест.

Це ще не все. Крім річного і тижневого святкування Пасхи Христової, її актуалізацією практично кожного дня є Божественна Літургія. В кожній Службі Божій співаємо гимн «Єдинородний Сину», в якому є слова з найбільш радісного, пасхального тропаря: «І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав». А в Літургії св. Василія Великого, після слів встановлення Євхаристії, наче сам Христос устами священнослужителя говорить: «Це чиніть на мій спомин, бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте».

Участь в Євхаристії, у цьому щоденному святкуванні Пасхи, супроводить свідомість покликання до діяльної любові. В анафорі Літургії св. Івана Золотоустого священнослужитель молиться: «Пом’яни, Господи, тих, що дари приносять і добро творять у святих Твоїх церквах, і тих, що пам’ятають про вбогих». А в Літургії св. Василія Великого людський дух підноситься зі стану падіння в ненависть і перемагає бажання помсти, коли молимо в анафорі Бога, щоб пом’янув тих, що потребують його милосердя, «тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять».

У просительній єктенії, незважаючи на період літургійного року, отож і в само свято Пасхи, просимо Бога, щоб «осталий час життя нашого в мирі і покаянні скінчити». Покаяння, по-грецьки метаноя, дослівно «зміна мислення», є щоденним завданням свідомого християнина. Передчуття «життя майбутнього віку» можна мати вже тут і тепер. Це стається завжди коли стаємо миротворцями, коли дозволяємо світлу Христовому розігнати темряву розпачу, коли, наслідуючи милосердного самарянина, чужий біль стає нашим стражданням.

Дорогі у Христі!

В пасхальній утрені ми кликали: «На божественній сторожі, богонатхнений Аввакум хай стане з нами». Цей пророк смів питати Бога: «Докіль, о Господи, буду взивати – і ти не вислухуєш? Кричатиму до тебе про насильство – і не рятуватимеш?» (1, 2). Аввакум не міг змиритися з тим, що у відносинах між народами перемагала сила, що торжествувало зло. У відповіді, яку почув від Бога, найважливішими для нас є слова, які повторятиме апостол Павло: «Праведник з віри своєї буде жити» (2, 4). Аввакум, стаючи на сторожі на своїй башті, сказав: «виглядатиму, щоб подивитись, що він мені скаже й що мені відповість з приводу моєї скарги» (2, 1). На всі наші скарги, на всі сумніви, чому смерть і зло здаються всемогутніми, Бог відповів у Христі. Він смертю смерть подолав. А тріумф зла виявився ілюзорним на третій день від розп’яття.

Дорогі Брати і Сестри!

У 2017 році, в 70-ліття депортації в рамках Акції «Вісла», по-людськи зрозумілим є наше прагнення співати словами пісні, яка є парафразою 136-го псалма, цього своєрідного протест-сонґу ізраїльського народу, який виселили до Вавилону: «хай почує світ, як ми страждаємо нині». Світ не схоче цього слухати, бо одна його частина живе своїми банальними розвагами, а емпатійна меншість співчуває Сирії, Суданові, і багатьом іншим народам, які сьогодні опинилася на грані фізичного знищення. Ми спробуймо наш досвід осмислити в пасхальному дусі.

Так наш гіркий досвід, це наша історія успіху! Протягом майже тридцяти останніх років, вже в умовах свободи, страждання виселених, які не відреклись своєї Церкви, принесло прекрасний плід. Великим матеріальним і організаційним зусиллям, приречені на асиміляцію греко-католики прикрасили західні і північні землі Польщі куполами храмів і багатством іконографії. На рідних землях врятовано від забуття багато храмів, які ставили на Божу славу наші батьки, а які сьогодні свідчать про нас та про нашу Греко-Католицьку Церкву. Сьогодні старинні храми на рідній землі та ново зведені на землі виселення наповнюються новим поколінням дітей і онуків нашого славного роду та ново прибулими емігрантами з України, яких щиро вітаємо у наших спільнотах.

За нами гіркий досвід страждання, вигнання, приречення на небуття, але ми вистояли завдяки великій вірі наших єпископів мучеників, священників, монахів, монахинь та глибокій вірі наших батьків, які впевнено вірили, що зло ніколи не переможе, що по роках гоніння та страждання, прийде час перемоги добра і правди. І ми сьогодні з Вами є свідками цієї перемоги! Тому радіймо та веселімось сьогодні, споминаючи важке минуле, з надією вдивляймося в майбутнє!

Дорогі у Христі!

Хай цьогорічна Пасха буде для нас «визволенням від скорбот». І так само словами Канону утрені закликаємо всіх: «Просвітімся торжеством, і одні одних обнімімо. Та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас простім все з Воскресінням».

Благословення Господнє на вас, його благодаттю і чоловіколюбям.

+ Архиєпископ Євген Попович

Митрополит Перемисько-Варшавський

+ Єпископ Володимир Ющак

Владика Вроцлавсько-Ґданський

Перемишль – Вроцлав, Пасха Христова 2017 р. Б.

00000