Дорогі в Христі браття й сестри!
Дорогий опечалений болем український народе!
Слава Ісусу Христу!
В дусі Великого Посту увійшли ми на дорогу прощення, покаяння й повернення до “Біблійного Раю”, який є синонімом життя в Божій присутності. Наша дорога вписується в життя та історію вибраного народу, про життя якого розповідають нам біблійні читання, приписані до Літургії Великого Посту, та всі святі Божі угодники, яких імена перераховує наш місяцеслов та обличчя яких є зображені на святих іконах.
Сьогодні, в І Неділю Великого Посту, свята Церква віддає їм честь та пошану, яку оспівує тропар сьогоднішнього свята: “Пречистому образові Твоєму поклоняємося, Благий, просячи відпущення гріхів наших, Христе Боже; бо Ти добровільно зволив вийти тілом на хрест, щоб вибавити тих, що їх Ти створив, від неволі ворожої. Тому вдячно співаємо Тобі: Ти радістю наповнив усе, Спасе наш, що прийшов спасти світ”.
Характерним саме для Східної Церкви є присутність ікон в храмі, перед якими молимося, палимо офірні свічки та яким поклоняємось. Ця унікальна форма нашої молитви народилася в давнині, а канонізував її Вселенський Собор, який відбувся в 842 році в Царгороді. Це торжественне проголошення почитання ікон в Церкві співпало з І Неділею Великого Посту, тому сьогодні цей день називаємо також Неділею Православ’я, що у перекладі з грецької мови означає “свято тих, хто правильно славить Господа Бога”. Це не є свято якоїсь там вибраної конфесії. Це є свято всіх християн, які у пості та молитві, у благочесті та вірі, у терпіння та злиднях “правильним шляхом добувають Боже Царство”.
Без сумніву, не є це свято тих, хто благословить та підтримує війну Росії проти України: війну, яка не щадить нікого в Україні; війну, яка сіє біль, смерть і сльози; війну, яка нищить людські існування та чинить наругу над найслабшими, якими є люди похилого віку, жінки і беззахисні діти. Це незаперечний жах, який доводить нас до єдиного висновку: ті, які видають такі злочинні прикази, та ті, які благословлять цей злочин, в грудях не серце, а пекельний камінь носять!
Махина війни нищить також святі місця України, вбиває священиків, топче все те, що для кожного народу є найсвятіше. Біль розриває наші серця, коли бачимо розбомблені храми і розстріляні ікони святих! Ті ікони, перед якими “Божий народ України” ставав у молитві!
Але для нас — українських християн — помимо неймовірного терпіння та болю – своєрідної Голгофи, яку переживаємо, — пророчими та повними надії є слова, записані в листі до Євреїв, які сьогодні, в І Неділю Посту, читаємо і чуємо в наших храмах.
У листі читаємо: “Браття, вірою Мойсей, коли був виріс, зрікся зватися сином дочки фараона, вибрав радше страждати з людом Божим” (Євр. 11,24). Чи не спостерігаємо зараз подібну ситуацію в Україні? Президент держави стоїть на пості; Глава Української Греко-Католицької Церкви та Голови інших конфесій України, єпископи, священики, мери обложених ворожим військом міст стоять на своїх постах та разом з Божим людом розділяють Його горе. Всі вони зреклися тихого пристановища в затишних місцях Європи та не пішли на змову з лукавим, але стоять поруч тих, кого Господь дав їм в опіку. Мойсей не мав нічого, крім Божої обітниці та віри в Божий задум по відношенню до свого народу. І Він — своєю вірою в Божу всемогутність — перепровадив народ крізь Червоне море, в якому смерть спіткала війська фараона.
Дорога Мойсея зі своїм народом до обіцяної землі не була простою та вистеленою килимами; не раз на цій дорозі виникав спротив тих, яким вигідно було жити в єгипетській неволі. В цій мандрівці багато євреїв померло та зазнало травм, дехто тратив надію! Але переважна більшість вистояла у вірності Богові Яхве та — попри злидні та численні випробування — йшла до Богом призначеної мети.
Й наша дорога, до нашої обіцяної землі, не є ні легкою, ні простою. В сьогоднішньому посланні до Євреїв, чуємо про тих, яких світ зненавидів за їхню відданість Богові та вірність своїм ідеалам: “Інші наруг і бичів зазнали, та ще й кайданів й в’язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали від меча; ті, яких світ не був вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними проваллями” ( Євр. 11,36-38). Чи ж сьогодні — коли бачимо, що несе нам “руский мир” — не знаходимо подібної трагедії в нашому народі?! Наших братів, сестер, дітей виганяють з рідної землі; нас катують та вбивають; ми змушені втікати, запитуючи самих себе у цьому безконечному горі: як довго ще, Господи? Чому така доля нас зустріла? Чому цивілізований світ, який свої основи будує на правах людини, обмежується лише до співчуття та гуманітарної допомоги і не закриває неба над Україною, щоб з нього не летіли смертоносні бомби на житлові масиви, дитячі садочки, лікарні та не завдавали смерть мирному населенню??
Дорогі в Христі браття і сестри!
У сьогоднішньому світі конформізму, шукання вигоди для себе і байдужості до страждань інших, короткозорого думання, де лунають слова деяких політиків — мовляв: “ми захищені”, — слід нам пам’ятати кінцеві слова, записані в сьогоднішньому посланні до Євреїв: “Бог зберіг нам щось краще (…), тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обплутує нас, і витривало біжімо до змагання, дивлячись на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радості, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який засів праворуч Божого престолу” (Євр. 12, 1-2).
Сьогоднішня Неділя — І Неділя Великого Посту — та свято Православ’я нехай надалі надихають нас до постійної боротьби з власними немочами та до боротьби зі злом, яке сіє смерть в Україні. Перед ликами святих, зображених на наших київських й галицьких іконах, випрошуймо в молитві миру для України, сили для біженців, надії для українських матерів та дітей, які сьогодні поневіряються по цілому світі, та віри для захисників України — в це, що день перемоги неодмінно прийде.
Господи і Владико Життя нашого, спаси нас і спаси Україну!
Амінь

00000