«У родженні дівство зберегла ти, в успінні світу не залишила, бо ти Богородице, перейшла до життя, бувши Матір’ю Життя, і молитвами своїми визволяєш від смерті душі наші».

Всечесні Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі в Христі браття і сестри!

Слава Ісусу Христу!

На паломницькому шляху нашої архиєпархії, після прощі на Гору Явір на Лемківщині, на Гору З’явління біля Кальварії Пацлавської та до Ярославьскої Богородиці «Милосердя Двері» в Ярославі, сьогодні наші дороги зійшлися на Любачівщині в давньому Монастирі – каплиці «Під буком», в 30-ту річницю оновлення цього місця, де колись, за місцевим переданням, славилася своїми ласками місцева ікона Божої Матері.

1. Оновлення паломництва до Верхрати співпадає з роком проголошення Незалежності України.

Земля Любачівщини записалася золотими буквами в історії Української Греко-Католицької Церкви та, зокрема, нашої старинної перемишльської єпархії. Мандруючи стежками цієї землі, на кожному кроці бачимо свідків нашої минулої слави – церкви, які залишилися по нас, та є її свідками. Наші церкви на тій землі часом й надалі вживаються до релігійного культу християнами римської традиції, але, на жаль, багато з них попало в руїну й сьогодні є німими свідками славної та одночасно трагічної історії нашої Церкви на тій землі. Сьогодні на Любачівщині, по суті, служимо тільки в трьох храмах: в Любачеві, Дев’ятирі та Гребенному. До того відчуваємо нестачу вірних, які б допомогли належним чином утримати діючі храми, як оцей величавий в Любачеві. Попри нашу скромну присутність на цій землі, пам’ять про її славне минуле триває в серцях та умах всіх нащадків – дітей, яких батьків після 1947 році вивезено з цієї землі. Вони сьогодні присутні в інших регіонах Польщі, України та інших країн світу, плекають пам’ять про цю землю. Завдяки їм та тим, які тут залишилися, чи мали відвагу повернутися, тридцять років тому оновлено пам’ять про найбільший скарб любачівської землі – Ікону Верхратської Матері Божої, копія якої освячена владикою Іваном (Мартиняком) зберігається в цій каплиці, яку називаємо каплицею «Під буком», місце, яке у символічний спосіб переносить нас в славне минуле та визначає шлях нашого майбутнього.

Славне минуле цієї землі це поява ікони Матері Божої в існуючому тут неподалік монастирі оо. Василіян, яка прославилася своїми сльозами, численними чудесними зціленнями, та яку як чудотворну визнав своїм актом місцевий єпископ Йосиф Шумлянський. Лик Богородиці зображено на іконі, яку після касації монастиря оо. Василіан перенесоно в 1810 році до монастиря в Крехові, де зберігається до сьогодні.

Пам’ять про це славне місце та чудотворну ікону тривала постійно в серцях вірних, які кожного року в день Успення приходили тут, щоб просити для себе ласки в Божої Матері.

Це було основною причиною, щоб по роках небуття нашої Церкви на цій землі, коли прийшов сприятливий час, хоча символічно, відновити це місце і наше паломництво до «Верхратської Матері Божої».

Дякую всім, хто тридцять років тому відновив це святе місце, поставив цю невеличку каплицю, та до сьогодні зберігає його від забуття.

Дякую всім, нашим отцям духовним, місцевим вірним та паломникам з віддалених місць, хто через отих тридцять років, приходить тут на празник Успіння, щоб разом з нашою Церквою дякувати Божій Матері за численні ласки, якими обдаровує всіх нас.

Тими днями Україна відзначає свій ювілей 30-ліття від проголошення незалежності, ми християни маємо свідомість, що ця незалежність є Божим Даром для нас, яку Господь нам дав за нашу вірність, наші терпіння та невинно пролиті сльози поколінь українців, які день та ніч випрошували цього дару в Господа. Також про цей дар просили місцеві Українці, жителі Любачівщини, та молільники цього святого місця, яке нас сьогодні зібрало.

 

2. Місце, яке нас збирає сьогодні є зрошене кров’ю захисників України.

Це місце на якому сьогодні молимося, так як ціла земля Любачівщини, є зрошене кров’ю захисників нашої незалежності та свободи. Тому, кожного року перед Божественною Літургією в каплиці «Під буком», відвідуємо місця поховання наших захисників, та просимо для них дару життя вічного в Господа. Неподалік, в неіснуючому вже селі Монастир, зберігається місце поховання наших братів по крові, які згинули в боях з силами НКВД в 1945 році. Для них, як й для всіх інших, які знайшли місце вічного спочинку на Любачівський землі, просимо сьогодні Вашої молитви.

 

3. Марія, присутня в іконі «Верхратьскої Матері Божої», збирає нас в празник свого Успіння

Паломництво до «Верхратської Божої Матері» мало і має місце в Її славний празник Успіння, в якому визнаємо нашу віру, що Пречиста Діва Марія не зазнавши зотління, з душею та тілом була взята у небо.

Наші літургійні тексти, якими славимо це чудо, є проявом радості Церкви, яка дякує Господеві, що оберіг свою та нашу Матір від зотління, та поселивши Її у своєму домі, тим самим дарував нам постійну опіку неба в наших земських змаганнях.

Ми, християни, охрещені в ім’я Пресвятої Тройці, є увільнені від первородного гріха, але одночасно будучи тільки людьми створеними з земського пороху, маємо свідомість наших людських обмежень та слабкості нашого тіла, яке часто нас поневолює та гнітить до землі, забираючи з нашої перспективи «небесні простори».

Тому Пресвята Богородиця, яка так як й ми жила у тілі, але одночасно будуча «повна благодаті», вчить нас, щоб плекати в наших серцях «Божу благодать», яка перемінюватиме наше життя, щоб в ньому справді царював «Божий Дух», а серця наші «були Його храмом», бо таким «храмом Святого Духа» було непорочне серце Марії. Коли Дух Божий буде в наших серцях, тоді ні слабість нашого тіла, ні щоденні журби, ні хвороби та терпіння не будуть перешкодою нашого входження по біблійній «драбині Якова» до небесних висот.

 

4. Верхратська Пресвята Богородице спаси нас.

Від віків, прочани, які прибували до «Верхратської Божої Матері», славили Її піснею:

«…. Престол свій принесла Ти в монастир
Несучи з собою божественний мир
Тут хворим здоров’я вертаєш як стій,
І сумним потіху, терплячим спокій,
Сліпі тут підносять свій злічений зір,
Та велич голосять на весь мир…».

І ми сьогодні, зібрані біля Її чудотворної ікони, просім для нас самих  зцілення від наших тілесних та духовних хворіб, душевного прозріння, щоб «крізь наші сльози» бачити Божий мир.

Просім дару єдності та миру для наших поранених родин, для наших батьків та дітей, щоб цінили дар родинного життя, в якому має віддзеркалюватися повне любові «Життя Пресвятої Тройці».

Просім за нашу Церкву, щоб в тих нелегких часах, була вірна святому переданню, щоб берегла наш народ від «спокус того світу» та була «Доброю Матірю» для всіх своїх дітей.

Просім за нашу Батьківщину Україну, особливу в цей час 30-літнього ювілею, щоб надалі міцніла та берегла нашу незалежність, молімся за її сучасних захисників, які щоденно віддають життя за нашу свободу, молімся, щоб того Богом даного нам дару свободи, ми черговий раз не поміняли за «миску сочевиці».

Пресвята Богородице, присутня в іконі «Верхратської Божої Матері» Спаси нас!