Слава Ісусу Христу!  

Високопреосвященніший владико Митрополите Євгене, Високопреосвященніший владико Сеньйоре Іване, Преосвященніший владико Володимире,
Всесвітліші Отці Митрати, Всечесніші Отці, Преподобні сестри,
Отче дияконе,

Дорогі у Христі!

Завдання кожного християнина то  голосити Божу науку. Голосити Божу правду в своєму середовищі, родині, релігійній спільноті. Проповідування не має бути солодким, але має вчити людину йти до Бога.

У Старому Завіті маємо описані різні історії, також про життя пророків. Це були люди вибрані Богом для ревного проповідування Господа Бога. Вони йшли й голосили про навернення. Їх не люблено, тому що з великою відвагою голосили правду. Вони були сказані на самітність, але до того були покликані. Правда про Бога була найважливіша.

В часі свого понтифікату папа Венедикт XVI сказав до католиків, щоб зберігали свою віру, щоб не думали, що не має вже сили, яка могла би відвести від віри. У своєму слові він звернув увагу на сучасні загроження, які інколи, здаються, в нічим не можуть зашкодити людині. Він сказав так: коли людина стає байдужа, коли не вимагає від себе, коли годиться на все, коли не виступає проти гріха, коли все, що появляється приймає за щось звичайного, тоді на кінець сама може загубитися і втратири віру. Комунізм не зломив, але сучасні ідеології можуть звести людину з дороги віри. Папа неначе Йоан Христитель показав, що треба виступати проти гріха. Християнин повинен бути незламною людиною.

Папа Венедикт сказав, що присутність Бога в нашому житті значить більше, як таке животіння, виживання. Життя, яке було куплене, а його ціною було відречення Бога, то життя в брехні. То не життя.

Сьогодні кожний з нас відчуває потребу, щоб Церква постійно відновлювала себе. Щоб була свідком Бога і місцем діяльності Святого Духа. Маючи таке бажання починаймо це від нас самих. Нехай духовні особи будуть зразком молитовного життя, катехитичної праці та поширювання Доброї Новини. Тоді в кожній особі буде щось із св. Івана Хрестителя. У цьому буде також любов до Бога та Церкви.

Відомий італійський священик о. Доліндо писав, хто почуває себе членом церковної спільноти, цей має кохати Церкву. Головою Церкви є Ісус Христос. Якщо кохаю Ісуса, то кохаю також і Церкву.

Дорогі у Христі!

Сьогоднішній празник розповідає нам про народження дитини, яка має підготовити дорогу Господню. Його прихід на світ започаткувала особлива молитва. Захарія та Єлисавета ревно молилися, щоб Бог дав їм дитя. Захарія був священиком і служив Богові, як каже писання – він бездоганно служив. Коли Захарія служив у Божому храмі, раптом став перед ним Ангел і промовив: Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана, жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан.

Пригляньмося ближче до цієї події і подумаймо над цими словами ангела: Твоя молитва вислухана… Єлисавета породить Тобі сина… Він буде великий в очах Господніх, не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим з лона матері своєї і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою ІЛЛІ, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрості праведних.

Молитва Захарії і Єлисавети була почута Господом. Чому вона була вислухана  Богом? Тому що, як пояснює євангелист Лука, вони двоє були справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Молитва, як бачимо, є дієвою тільки тоді, коли людина є праведною в Божих очах, коли вона бездоганно виконує Божі заповіді. Така молитва не тільки спричинилася до появи ангела, але і до прихильності неба і рішення неба про народження Предтечі.

На жаль, Захарія не був довірливим….. хотів одержати знак, по чому він буде бачити, що народиться йому син? Коли поставив це запитання – замовчав, не промовив більше ні слова аж до часу коли народився Син і він написав його ім’я – Йоан. Для сусідів це було велике здивування, коли вони не назвали сина ім’ям його батька, а саме дали йому ім’я Йоан. У Євреїв це ім’я означає: Господь обдарував ласкою. Воно говорить про Божу любов до нього. Його ім’я свідчить, що Бог нарешті відкриває у повноті своє милосердя в цьому світі. Його ім’я показує, що Бог виявлає свою любов у світі. Це ім’я – Йоан – принесене з неба, свідчить про Божу присутність і Божий план спасіння.

Йоан – це голос вопіющого в пустині. Його голос мав ознаку меча і стріли. Це на певно не була людина, про яку можна сказати, що має риси золотої монети. А ця зброя несе в собі смерть. Подібно і голос Йоана. Він атакує гріх, злобу, ненависть і несе в собі смерть для гріха, щоб люди перемінилися та стали жити Божим життям.

Дорогі в Христі!

Сьогодні для чимало людей зберігати віру здається чимось смішним, невідповідним до наших часів. Коли людина не ставляє питання про Бога або просто його відкидає, то шкодить сама собі. Наганним, є коли чорне називають білим, а біле чорним. Інші вміють забути про великі злочини, щоб тільки мати ще з того користі.

Сьогоднішній празник пригадує нам, що християнин не може мовчати на зло, навіть своїм найближчим повинен докоряти, коли бачить зло. Думаю, так треба це також назвати – це прояв великої любови до тих осіб. Іван Христитель явиться нам як образ незламної людини, людини твердої віри. Він не дивиться на жодне лице. Іван не боїться царя і, ставши перед ним, каже, що він вчинив гріх. Він кидає в очі фарисеям правду: гадюче поріддя.

Думаю, що не кожний є так відважний як Іван Предтеча. Християнин має вчитися від нього такої незламної поведінки. Ісус Христос сказав, що той хто вірить в Бога має бути сіллю той землі. Він мав особливу ласку в Бога. Був також самітною людиною. Сьогодні не один боїться самітності і того, щоб другому сказати правду. Іван Христитель не був золотою монетою, але людиною,  яка говорила правду. Не шукав слави і того, щоб всі його подивляли, але йшов і ревно проповідував Господа Бога.

Приклад Івана є для нас свідченням. Він свідчить про Світло, про Христа, про прихід у світ Божого сина, про початок Відкуплення..

Дорогі у Христі!

Сьогодні відзначаємо ювілей Митрополії Перемисько-Варшавської, але також ювілей Митрополита Сеньйора Івана. Це для всіх нас, цілої нашої Церкви нагода, щоб подякувати Богові за цей дар, який ми тримали. Нас мало не бути як Греко-Католицької Церкви. Ми існуємо, будуємо, творимо, служимо, проповідуємо Добру Новину.

Можна пригадати слова: Не бійся маленька громадо…. Цими словами ми відважно йшли до переду. На несправедливості виселення, приниження, відродилася наша Церква. Ми не загубили нашої ідентичності. Сьогодні про це треба говорити та свідчити. Це справді свідоцтво віри, надії та любові. Сьогодні дякуємо за всіх наших єпископів, священиків, сестер-монахинь та ченців, за всіх наших вірян, вчителів, церківників, хористів, усіх заангажованих в церковне життя. Це наш скарб.

Сьогодні ми вдячні Богові, що таких людей поставив на дорозі нашого життя. Сьогодні надалі треба такого скріплення у вірі, щоб молоде покоління віднаходило в Церкві своє місце, щоб відчувало, що це їхній дім, що життя Божим словом провадить до правди. Та правда вимоглива, але провадить до щастя. Це не дорога «на скрути», але це правдиве відчуття життя. Маємо вчити молодь, що Бог про неї не забуває, а постійно кохає та чекає.

Різдво Івана Христителя, 2021–07– 07

00000