Іспитом з рідної мови національних меншин закінчився у понеділок 29 червня  цьогорічний марафон усіх екзаменів на атестат зрілості. Його складали абітурієнти, що навчаються в школах з білоруською, українською та литовсьою мовами навчання. Цей іспит абітурієнти складають як обов’язковий не одному рівні з польською мовою та математикою.

За даним Центральної екзаменаційної комісії, іспит (у формі письмового тесту) з білоруської мови складали 156 осіб, з української – 70, з литовської 20.

Від реконструкції системи освіти  введеної у 1999 р. урядом прем’єра Є. Бузека, абітурієнти складають іспити, які мають на меті провірити їхні знання, а також практичні вміння послужитися здобутими під час шкільної науки знаннями. Крім письмової частини, ще потрібно запрезентуватися перед комісією в усній формі, з якої цього року, з огляду на стан пандемії, було міністерством зрезигновано.

Тест з української мови, на написання якого абітурієнтам призначили 170 хвилин (такий самий час мали всі інші національні меншості), складався з двох логічних частин. У першій потрібно було на основі фрагментів двох текстів – Г. Веселовської Український театр у пошуках порозуміння та К. Гудзик Про що говорить мова? – відповісти на ряд запитань, зміст яких торкався правильного зрозуміння прочитаного, конструкції даного тексту, пояснення окремих стилістичних фігур у ньому використаних, пояснення виділених слів та словосполучень тощо. Тобто, уважний читач з цією частиною письмового іспиту повинен собі спокійно порадити, адже вистачило за роки нувчання у середній школі систематичо відвідувати уроки рідної мови, щоби з цим завданням не мати більших проблем. Звичайно, на даному етапі у пригоді стає також ознайомлення з сучасною українською публіцистикою (чи то в материку, чи у діаспорі), широкодоступною хоча би в мережі інтернету.

Друга частина тесту, це були вибрані: прозовий текст і поезія, які повинні були стати основою самостійного твору. Цього року матуристам для роздумів й висновків запропонували фрагмент твору Уласа Самчука (уродженця села Дермань Дубенського повіту Волинської губернії) „Марія”.  Автор  був же першим, хто сказав світові правду про трагедію голоду 1933 року, його причини і наслідки. Роман написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, де її постать піднесена до образу-символу України, понівеченої ворогами країни. Запитання до наведеного фрагменту «Марії»: Чи доля це заздалегідь відомий сценарій нашого життя? Поміркуй над проблемою, беручи до уваги наведений уривок та весь твір Уласа Самчука «Марія» та звернись до іншoгo текстy культури дозволяло абітурієнту, який вирішив зайнятися якраз цією темою, на поширену інтерпретацію твору з віднесенням його передання хоча би до реальних подій, що відбуваються на сході України: «Одної неділі у книгу заслухалася. Товста книга і жалісна. Написали бозна про якого мурина, якого били. Ах, коли б про своє, про власне розповісти. Коли б розказати думи свої. Слухає товсту книгу, плаче, витирає мокрі очі і просить ще. Цікаво ще. Далі хай книга говорить. Книга не скупить слів, досить вкладено у неї смутку».

Поезія, що була запропонована цьогорічним матуристам, це поема Євгена Маланюка Під чужим небом (1924 р.), провідною темою якої стала туга за батьківщиною, тобто почуття, яке поет добре відчув сам на собі. Безсовісна доля закинула ліричного героя поеми далеко на чужину. Йому ж самотньо, й тужить він до рідної Херсонщини, батьківської хати, присутності нащодень рідних та близьких:

…Не треба ні паризьких бруків,

Ні Праги вулиць прастарих:

Все сняться матернії руки,

Стара солома рідних стріх.

 

Все сниться гук весни і вітер,

Веселий вітер світлих літ.

А тут – молюсь, убогий митар,

Шукаю Твій вогненний слід…

Після іспиту з рідної мови на основному, охочі могли ще складати іспит на розширеному рівні. Звичайно, такі також знайшлися, вважаючи, що мають ще багато думок, якими варто поділитися з екзаменаційною комісією.

Своїми міркуваннями про щойно написаний тест, а також особистими думками про навчання в гурово-ілавецькій альма-матер схотіли поділитися троє абітурієнтів, маючи у пам’яті ще й факт, що якраз даного дня, з останнім матуральним іспитом, реально прощаються зі школою, в мурах якої провели шість років (враховуючи тут ще три роки гімназії).

Уляна Луканюк

– Тему, яку я вбрала для свого твору Чи доля це заздалегідь відомий сценарій нашого життя? мені дуже хотілося розвинути, тому що, на мій особистий погляд, вона цього дуже варта. Я гадаю, що на долю ми можемо лише у невеликій мірі мати вплив. Більшість – це невідома. Подібної теми я сподівалася і, власне кажучи, була до неї готова. Які будуть цього результати – скоро побачимо.

Моє навчання в українській школі в містечку Гурово Ілавецьке не випадкове. Саме тут навчався мій брат, а самі ми з Івано-Франківщини, з міста Косів. Спочатку, коли я тут приїхала, було немов страшно, але це почуття скоро відійшло. Тут працюють привітні люди, які реально готують нас до дорослого життя. Нічого ттут не діється нагло, але помірковано, зі зрозумінням потреб учнів.

Після навчання в ліцеї хочу поступити в університет у Варшаві, або Познані на факультет міжнародні відносини, може ще й управління. Поки що вирішую.

Михайло Іванчевський

– Мені більше сподобалася тема чужини, яка виступає в поемі Євгена Маланюка Під чужим небом і тому вирішив я, що хочу написати якраз про неї. Думаю, що ми, проживаючи в Польщі від поколінь маємо особливий погляд на батьківщину, вигнання, патріотизм, мову й тому варто поділитися з іншими своїми міркуваннями. Зрештою, до даної теми можна віднести ще інші твори, і в такий спосіб збагатити свою розповідь, що я і спробував зробити. Зрештою, до цього за три роки навчання в ліцеї ми готувалися, а тепер прийшов час провірки цього, що навчилися.

Роки навчання саме у цій школі, я вважаю, даром не пройшли. Так само, як і під науковим оглядом, так і товариським. Напевно залишаться у моїй пам’яті найкращі спогади.

Мої плани на найближчі місяці, це нарешті відпочинок, а потім університет. Хочу навчатися у Варшаві і вибрав я Університет Психології.

Каміля Бабицька

– На мою думку матуральний тест, який ми щойно написали, до надто важких не належав. Можна сказати, що писалося його з приємністю.

Вибрала я для написання тему про долю, що підійшла мені краще, як аналіз вірша Є. Маланюка. Щоправда мої сподівання були інші, як наприклад образ жінки, суспільство в дану епоху, але й так не було аж так надто важко, щоби не порадити собі.

Школа, навчання тут, яке так дійсно сьогодні закінчуємо, оправдали мої особисті очікування. На початку могло здаватися, що буде складніше, але з плином часу все, коли стало зрозумілим, стало також простішим. Напевно варто відзначити, що ми тут навчилися поваги одні до одних, а також свого роду покори перед прийдешнім, якого ще не знаємо.

Після середньої школи хочу продовжити навчання у Ґданську. Своє майбутнє пов’язую університетом та інформатикою.

Богдан Тхір