Ми не можемо здаватися

Депортованим хуртовиною операції «Вісла» в околиці міста Оструда (сьогодні Вармінсько-Мазурське воєвідство) колишнім мешканцям Сяніччини, Ярославщини, Любачівщині та інших регіонів давньої південно-східної Польщі спочатку заборонено було в ньому оселюватися чи шукати тут постійної роботи. Для виселенців (людей іншої категорії) було призначене село і тяжка праця на ріллі.

Проте часи змінюються. У п’ятдесятих роках минулого століття мабуть важко було думати про світле прийдешнє. А нашим виселенцям передусім бракувало рідної Церкви та душпастирської опіки. Офіційно немов усіх нас зовсім не було, то й потреб, зокрема душевних, не повинні ми мати. Однак вірянами, у якійсь мірі на підпільних засадах, заопікувалися двох отців: о. Менцінський і о. Котис, які приїхали сюди після звільнення з концтабору в Явожні.

Тиха, виношувана десь у глибині душі, думка про власну, греко-католицьку парафію та храм врешті стала здійснюватися. Допомогли в цьому зміни, які сталися в країні наприкінці 1980-тих років. Декретом Владики Івана Мартиняка за 1 червня 1993 р. в Оструді була заснована греко-католицька парафія Введення в Храм Пресвятої Діви Марії. Обов’язки пароха обняв, покійний сьогодні, о. Євген Кузьмяк. Літургії були служені у місцевому, гостинному римо-католицькому костелі отців Салезіян. Громада вирішила, що збудує власний храм.

У суботу 23 червня острудзька спільнота відзначила ювілей 25-ліття. Спільнота невелика. Вона нараховує всього лише близько 50 родин, проте активних, бо сьогодні мають вже власну церкву й до того повністю обладнану. Опікується нею й паствою о. Ярослав Гостинський.

З нагоди празника парафію відвідав Перемисько-Варшавський Митрополит Євген Попович. У слові до згромаджених у храмі священиків, представників адміністрації, запрошених гостей, вірян Митрополит зокрема відзначив: Сьогоднішній день – це радісний день. Це свято, в якому тішимиося тим, що маємо, нашими досягненнями. Сьогодні маємо час зведення підсумків важкої праці, яку ви тут, в Оструді, спільними силами, під проводом ваших парохів здійснили. Радіємо разом з вами. Бачу плоди вашої копіткої праці, новозбудований храм і діти, що були вже тут в ньому охрещені. Ми вдячні Всевишньому і дякуємо Йому, бо дійсно маємо за що дякувати. Коли так глянемо у минуле, задумаємося над усім, що ми пережили і тут, в Оструді, й інших парафіях, що переживаємо, що діється з нашим народом, справді, маємо за що дякувати Богу. Як читаємо гіркі спогади наших рідних, що пережили жах вигнання, коли слухаємо спогадів захисників східних окраїн України, не хоче віритися, що ми пройшли й надалі переходимо такі тяжкі випробування. Але тут треба усвідомити собі неймовірне явище – ми ніколи на заємося…».

(бт)

00000