РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УГКЦ У ПОЛЬЩІ

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УГКЦ У ПОЛЬЩІ

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УГКЦ У ПОЛЬЩІ

Всесвітлішим, Всечесним і Високопреподобним Отцям,

Преподобним Монахам і Монахиням

та всім вірним Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

Христос Рождається!

 

Дорогі Брати і Сестри!

В гимні «Єдинородний Сину», який в Службі Божій співається від 535 року, перелічується найважливіші правди віри про Божий план щодо людини. Безсмертне Слово Боже задля нашого спасіння зволило прийняти тіло від святої Богородиці, незмінно ставши чоловіком. Друга частина гимну починається так: «і розп’ятий був Ти, Христе Боже». Ікона Різдва Христового є зображенням цих і тих слів. Син Божий незмінно, тобто без жодної зміни, цілісно, насправді став людиною. Про це свідчить сцена купелі, яку видно в долішньому кутку ікони. Новонародженого Сина Божого, як кожну дитину, купають. Форма посудини, в якій це відбувається, нагадує водночас хрестильницю і євхаристійну чашу. Про розп’яття свідчить те, що розмальована на чорно яскиня народження має форму могили, а пеленки Дитяти нагадують плащаницю. Св. Василій Великий в проповіді на Різдво вчить, що «Бог прийшов у тілі, щоб убити смерть в ньому приховану». «Незмінно ставши чоловіком, розп’ятий був Ти, Христе Боже», гимн і ікона об’єднують незбагненні для розуму правди: про те, що «Всенепорочна, не знавши мужа, породила тілесно без батька сина, зродженого в вічності від Отця без матері» (догмат 3-го гласу), і що розп’ятий «смертю смерть подолав». Уособленням нашої безпорадності є св. Йосиф, який на іконі Різдва сидить затоплений в думках. Відповіддю на його і наші сумніви є стихира з недільної утрені 5-го гласу. Порівнюється в ній вихід Воскреслого з запечатаного гробу до народження з Богородиці. Ангели не розуміли як Бог міг прийняти тіло, а сторожі не чули, коли Христос воскрес, «бо це й те було закрите для тих, що досліджують, але тим що вірою поклоняються таїнству, явились чудеса». На іконі зусилля людського ума, який хоче досягти Бога, символізують три мудреці з дарами, що на конях піднімаються вгору. Вони також передвіщають три жінки мироносиці, які рано-вранці, наражаючись на небезпеку, поспішатимуть до гробу, щоб помазати тіло Розп’ятого.

            Візантійські письменники своє захоплення оновленням, яке принесло людству народження Ісуса, передають багатьма словами: це  новотворення, нове сотворення, прикликання, новий Божий творчий поклик, нетління і безсмертя, а також відродження. Але в прагненні виразити свою вдячність множенням слів, людина остаточно доходить до визнання, яке чуємо в Акафісті Пресвятій Богородиці: «Пісня найкраща буде ніщо в порівнянні з багатством милосердя твого, і хоч принесемо тобі, царю святий, стільки пісень, що зернин піску, то не зробимо нічого достойного супроти тих дарів, які дав ти нам, що співаємо: Алилуя». Вочоловічення Божого Сина, зціляючи людську природу, не тільки звільняє її від гріха, але й дарує силу творити добро. В передсвяття Різдва чуємо на утрені: «Неплідна на чесноти людська природо, радуйся і ликуй! Христос бо йде, щоб тілесно народитися від Діви і вчинити тебе плідною на добрі вчинки». Предметом глибокого іспиту совісті мало б бути те, як радість святкування Різдва перетворюється на добрі вчинки, не принагідні, на хвилі передсвяточних емоцій, але регулярні, зроджені солідарністю з іншими, незважаючи на їхню національність, расу і сповідувану віру. В свято Різдва на утрені називається нас «христокрасними людьми», які «удостоїлися Божого приходу» і «нині втішаються знову буттям». Це ім’я не може не мобілізувати до подвигу, надлюдських зусиль: красою власного життя об’являти Христа, бути його образом для інших.

            Такий вимір універсалізму несуть наші коляди, натхнене Святим Письмом, літургією та іконографією свідчення віри і любові до Воплоченого. В коляді «Возвеселімся всі разом нині» слово «всі» є лейтмотивом: «всі утішайтесь», «весь світ відкупив», «торжествуймо всі купно щиро». І найважливіше визнання: «которий весь світ спасе від ада, через нього вічна всім нам відрада». Перед очима автора цих слів мусила стояти ікона Різдва Христового: Дитя Ісус в яслах, які нагадували саркофаг, в темному вертепі, який прикликав біблійний образ шеолу-аду, місця перебування померлих, стан розпачу і забуття. В коляді «Дивная новина» то Богородиця висловлює волю загального спасіння: «Скажи, правосуде, де хто з вірних буде? Хай зі Мною пред Тобою стануть всії люди, щоб Тебе молити і Тебе просити, щоб Ти дав нам в Своїм царстві во вік віків жити».

            Універсальною має також бути свідомість, що Син Божий народився в найжалюгідніших умовах. «Дивная новина: нині Діва Сина породила в Вифлеємі, Марія єдина. Не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині, це треба всім знати». Причиною виняткового місця Різдва в духовному світі нашого народу, який в своїй безмежній більшості протягом століть зазнавав злиднів, була саме ця свідомість: Бог став людиною подібною до нас, бідною, виключеною, яку переслідували, змушуючи до втечі з рідного краю до Єгипту. В буллі «Обличчя милосердя», якою відкривався Рік милосердя, папа Франциск написав, що в цьому святому році «ми зможемо пізнати відкриття сердець до всіх тих, хто живе у найбільш безнадійних життєвих периферіях, що їх так часто світ створює драматичним чином». Безнадійні життєві периферії – це землі, де точаться війни з зовнішнім агресором, це також країни, в яких люди не вміють скинути з себе ярма минулого, яке душить їх корупцією і цинізмом еліт. Такою периферією є, на жаль, Україна. Папа Франциск втілив в життя свої слова про відкриття сердець: на його прохання проведено збірку пожертв для України в усіх католицьких храмах Європи. І наші старання, щоб прийти з допомогою тим, хто страждає внаслідок війни і кризи, не можуть закінчитися з Роком милосердя. В останньому листі під назвою «Милосердя і нещасна» єпископ Риму написав, що «милосердя не може бути якоюсь дигресією в житті Церкви, але становить саме її життя, роблячи видимою і відчутною глибоку правду Євангелія».

            Дорогі У Христі! В новий 2017 рік увійдемо, знаючи з досвіду власного і наших братів та сестер, те, що папа Франциск написав у буллі «Милосердя двері»: «Скільки ж ситуацій невпевненості й страждання у нинішньому світі! Скільки ж ран на тілі багатьох, які вже не мають більше голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих народів». Але християнина має супроводити свідомість, що з моментом втілення Бог назавжди ввійшов в людську історію, а Христова Пасха, його страждання, смерть і воскресіння, означає, що Бог «переміг начало і владу темряви»(молитва на Час 6-ий). Хай ювілеї, які святкуватимемо цього року – 400-ліття Чину святого Василія Великого і 70-ліття провінції Сестер Служебниць – сповнять нас радістю і допоможуть нам вчитися на добрих прикладах. 150-ліття канонізації св. священномученика Йосафата Кунцевича і 70-ліття смерті блаженного священномученика Йосафата Коциловського хай пригадують нам, що наше існування як Церква завдячуємо мучеництву і ісповідництву єрархів, священиків, монахів, монахинь і мирян. Вони заплатили високу ціну за право на існування Греко-Католицької Церкви. Не змарнуймо їхньої жертви!

            70-ліття акції «Вісла» застане нас в якісно новій ситуації. Разом з нами, виселеними і нащадками виселених, в наших храмах моляться брати і сестри з України, заробітчани і студенти, для яких Польща є тимчасовим або в перспективі постійним місцем життя. Ікона Різдва Христового, крім варіянту, який називається канонічним, в нашій традиції зазнала впливу західних мистецьких зразків. На іконі з Гломчі, яка зберігається в Історичному музеї в Сяноці, три мудреці, які поклоняються Новонародженому, представляють три покоління, символічно – людство всіх часів. Хай в наших храмах, як і на тій іконі з ХVII-го століття, поруч сивоволосих чоловіків і жінок, яких 70 років тому дітьми вирвали з рідної землі, стануть їхні діти, люди в силі віку, та діти їхніх дітей, внуки і правнуки, щоб всупереч задумам очільників комуністичної системи в післявоєнних роках і ворожості багатьох сьогодні не переривався ланцюг поколінь.

            Всім Вам бажаємо миру і радості, за словами коляди: «Пастиріям уподобімся, Рожденному поклонімся, щоб ізволив мир нам дати, скорби в радість преміняти – віруючим, віруючим у нього». Нам самим, священикам і семінаристам бажаємо сили, щоб наслідувати у непохитності блаженних священномучеників. Монахам і монахиням бажаємо витривалості на обраній дорозі подвигу, за прикладом святого Йосафата Кунцевича. Всім Вам, Дорогі Брати і Сестри, хай Чудесний порадник подасть своє світло, яке здатне розвіяти темряву і вселити надію.

Благословення Господнє на вас, його благодаттю і чоловіколюб’ям.

 

Архиєпископ Євген Попович

Митрополит Перемисько-Варшавський

 

Єпископ Володимир Ющак

Владика Вроцлавсько-Ґданський

 

Перемишль – Вроцлав, Різдво Христове 2017 р. Б.

Print this pageEmail this to someoneShare on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter0Pin on Pinterest0Share on LinkedIn0Share on VK