Послання Святішого Отця Франциска на Великий піст 2016.

Послання Святішого Отця Франциска на Великий піст 2016.

„Я милосердя хочу, а не жертви” (Мт. 9,13).
Вчинки милосердя у Ювілейному Році.

1. Марія, ікона Церкви, яка євангелізує, тому що є євангелізована.

У буллі, якою проголошено Ювілей, я написав: „Нехай Великий Піст, у Ювілейниму Році, буде пережитий ще більш інтенсивно, як важливий момент, щоб відзначити Боже Милосердя і досвідчити його (Misericordiae Vultus, 17).Через заклик до слухання Божого Слова та ініціативу „24 години для Господа” я прагну підкреслити примат молитовного слухання Божого Слова, особливо пророчого. Адже Боже Милосердя це послання спрямоване до світу, проте кожен християнин покликаний, щоб його особисто відчути. Тому під час Великого Посту розішлю Місіонерів Милосердя, щоб вони були для всіх живим знаком Божого прощення та близькості.
Після прийняття від архангела Гавриїла Доброї Новини, Марія в Magnificat, у пророчий спосіб славить милосердя, із яким Бог обрав Її. Через це заручена з Йосифом Дівиця з Назарету стала досконалою іконою Церкви, яка євангелізує, тому що сама є безупинно євангелізована за справою Святого Духа, який зачав у її дівочому лоні. В пророчій традиції – милосердя, на що вказує етимологія цього слова, має стислий зв’язок з материнським лоном (rahamim) і з добротою – великодушною, вірною, яка співчуває (hesed) – такою, з якою маємо справу у подружжі і сім’ї.

2. Союз Бога з людьми: історія милосердя.

Таємниця Божого Милосердя проявилася в історії союзу, який Бог уклав з Ізраїлем. Адже Бог завжди багатий на милосердя, у будь-яких обставинах готовий обдарувати свій народ великою чутливістю і співчуттям, особливо у найбільш драматичних моментах, коли невірність розриває союз і треба його заново встановити, у більш стабільний спосіб, в справедливості і правді. Це справжня драма любові, у якій Бог грає роль зрадженого батька та чоловіка, а Ізраїль невірних – сина / дочки і дружини. Саме картини з сімейного життя – як в Книзі Осії (порів. Ос. 1-2) показують, наскільки сильно Бог прагне з’єднатися зі своїм народом.

Ця драма любові досягнула свого апогею в Сині, який став людиною. На Нього Бог вилив своє безмежне милосердя, учинивши з Нього таким чином „втілене Милосердя” (пор. Misericordiae Vultus, 8). Як людина, Ісус з Назарету це повністю син Ізраїля. Він уособлює оце досконале слухання Бога, якого вимагається від кожного єврея у Szema Jisrael, яке й донині є суттю завіту Бога для Ізраїля: „Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю.” (Втор. 6, 4-5). Син Божий це Жених, який робить усе заради цього, щоб учинити любов своєї нареченої, з якою єднають його відносини безумовної любові, наявними у вічному вінчанні з нею.

Це серце апостольської керигми, яке б’ється, у якому Боже милосердя посідає центральне і фундаментальне місце. Він є „красою спасительної Божої любові, одкровенної в Ісусі Христі, який вмер і воскрес” (Evangelii gaudium, 36), головним посланням, „до якого треба постійно повертатися і слухати на різні способи і яке треба постійно виголошувати під час ктехизи” (там же, 164). Отже милосердя виражає поведінку Бога супроти грішника і жертвує йому ще одну можливість покаяння, навернення і віри (Misericordiae Vultus, 21), а тим самим відбудувати відносин з Ним. У Розп’ятому Ісусі Бог прагне дотерти до грішника, який відійшов дуже далеко, саме там, де загубився і віддалився від Нього. Робить це з надією, що зможе порушити затверділе серце своєї нареченої.

3. Вчинки милосердя.
Милосердя міняє серце Людини та дає їй можливість досвідчити вірної любові і через це справляє, що і вона стає здатною до милосердя. Дивом, яке постійно відновлюється, є факт, що милосердя може осяяти життя кожного з нас, підштовхуючи нас до любові ближнього і того, що традиція Церкви називає вчинками милосердя щодо тіла та душі. Вони нам нагадують, що наша віра виражається в конкретних, щоденних вчинках, які мають допомагати нашому ближньому в потребах його душі та тіла і на основі яких будемо суджені: годування, відвідування, потішення, повчання. Тому я мав бажання, „щоб під час ювілею християни задумалися над вчинками милосердя щодо тіла і душі. Це буде спосіб на пробудження нашої совісті, яка часто є приспана в обличчі драми бідності, а також на входження чимраз глибше у серце Євангелії, де вбогі є привілейовані через Боже Милосердя” (Misericordiae Vultus, 15). Адже у вбогій і нужденній людині Тіло Христа „стає знов видимим – в замучених, покалічених, бичованих, виснажених від недоїдання, біженцях…, щоб ми могли Його розпізнати, доторкнутися і з турботою допомогти” (там же). Небувала і скандальна таємниця страждання Невинного Баранка, що триває впродовж всієї історії, куща, що горить безкорисливою любов’ю, перед яким можна лише, так як Мойсей, зняти сандалі з ніг (пор. Вх. 3, 5); а ще більше, коли вбогим є брат або сестра в Христі, що страждає з приводу своєї віри.

Перед обличчям любові, потужної як смерть (пор. Псн. 8, 6), найнужденнішим вбогим є той, хто не хоче признатися, що таким є. Йому здається, що він багатий а в дійсності він найвбогіший з посеред вбогих. Це тому, що він раб гріха і цей гріх наказує йому використовувати своє багатство і владу не для цього, щоб служити Богові і ближнім, але для цього, щоб заглушити в собі думку, що і він, в дійсності є вбогим жебраком. Чим більше багатств у його розпорядженні, тим більшою може стати його брехливе засліплення. Доходить і до цього, що не хоче навіть бачити вбогого Лазаря, який просить милостині при дверях його дому (пор. Лк. 16, 20-21) і який зображає Христа, що жебрає у вигляді нужденних про наше навернення. Лазар це можливість навернення, яку дає нам Христос і якої, бути може, ми не бачимо. У парі з цим засліпленням іде сповнена марнославства жадоба всемогутності, у якій зловісно лунають, сатанинські слова „будете як Бог” (Бут. 3, 5), які є джерелом кожного гріха. Ця жадоба може приймати суспільну і політичну форми, як показали тоталітарні системи ХХ ст. і як показують сьогоднішні ідеології, що пропонують єдину слушну думку та техно-науку. Вони прагнуть до цього, щоб Бог став неістотним, а людина була зведена до маси, яку можна використовувати інструментальним способом. Нині можуть це показувати також структури гріху, пов’язані з моделлю фальшивого розвитку, що базується на культі грошей, який чинить багатших людей та суспільства – байдужими до долі вбогих, в результаті чого вони зачиняють перед ними двері, відмовляючи їм навіть у цьому, щоб їх побачити.

Великий Піст, отже, у цьому Ювілейному Році, це для усіх найбільш сприятливий момент, щоб, врешті-решт, могти вийти з відчуження, через слухання Божого Слова та вчинки милосердя. Через вчинки щодо тіла, доторкаємося тіла Христа в братах і сестрах, які потребують цього, щоб їх нагодувати., одягнути, прийняти до хати, відвідати, а через вчинки щодо духа – давання порад, повчання, пробачення образ, напоумлення і молитву, більш безпосередньо перебуваємо зі своєю гріховністю. З цього приводу вчинків щодо тіла і щодо духа не можна від себе відділяти. Адже саме тоді, коли грішник, у вбогій людині, доторкається до тіла Розп’ятого Христа, може отримати в дарі усвідомлення, що він сам бідний жебрак. На цьому самому шляху також „марнославні”, „володарі”, “багачі”, про яких говорить Magnificat, мають можливість помітити, що Бог любить їх, хоча вони цього не заслужили — Розп’ятий Христос, який помер і воскрес також для них. Лише ця любов може заспокоїти прагнення безконечного щастя і любові, яких людина намагається досягнути, марно сподіваючися, що знайде це все в культі знання, багатства і влади. Однак завжди існує загроза, що пихаті, могутні і багаті будуть щораз щільніше закриватися на Христа, який через вбогих і незабезпечених стукає до дверей їхніх сердець і таким чином вони засудять самі себе до оцієї безодні самотності, якою є пекло. Тому для них і для нас усіх заново звучать сповнені болю слова Авраама: „Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають.” (Лк 16, 29). Слухання слова і впровадження його в життя в найкращий спосіб підготовляє нас до святкування остаточної перемоги над гріхом і над смертю Воскреслого Жениха, Того, який прагне очистити свою наречену, що чекає на Його прибуття.

Не змарнуймо цього часу – Великого Посту – який сприяє наверненню. Просімо про це через материнське заступництво Діви Марії, яка першою, перед обличчям великого Божого Милосердя, що ним обдарував Її за дурно Бог, унижилася (пор. Лк 1, 48) сказавши, що Вона покірна раба Господня (пор. Лк 1, 38).

Ватикан, 4 жовтня 2015 року.
Свято Св. Франциска Ассізького

Print this pageEmail this to someoneShare on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter0Pin on Pinterest0Share on LinkedIn0Share on VK