Упокоїлася с. Лаврентія Марія Бойчук зі Згромадження Сестер Служебниць НДМ

Упокоїлася  с. Лаврентія  Марія  Бойчук  зі Згромадження Сестер Служебниць  НДМ

Повідомляємо, що 03 березня 2016 р. в Варшаві упокоїлася с. Лаврентія Марія Бойчук зі Згромадження Сестер Служебниць НДМ на 95 році життя і 79 чернечого покликання.

С. Лаврентія народилася 25 травня 1921 року в селі Іване Пусте. Її батьки Миколай та Юстина з дому Миколюк. Вступила до Згромадження Сестер Служебниць НДМ у Кристинополі дня 08 травня 1937 року, а довічні обіти склала 28 серпня 1946р.

Найперше, відразу після новіціяту, с. Лаврентія працювала в Ярославі від 25 грудня 1939 року, де сестри вели велику робітню при вул. Пелкінського 105. Там навчилася шити, а мала до цього талант і радо працювала разом з с. Нарцизою Борущак. Дуже любила дітей, тому 19 липня 1941 переїзджає до Поворозника, де працює в захоронці. Діти горнулися до Неї, мала материнське серце, була привітна, гарно співала. Відтак 25 червня 1942 році була перенесена до Микуличина, де також працювала в захоронці з дітьми. Там застав Її фронт.

Молоде життя с. Лаврентії було дуже обтяжене лихоліттям війни, бо 18 червня 1944р. німецьке військо, втікаючи з України на Мадярщину, насильно забирає с. Лаврентію разом з с. Євникією Підбурачинською, с. Мінодорою Божемською і с. Лонгіною Абрагамович до праці в військовій польовій лікарні, допомагати при поранених. Таким чином вони зупинилися найперше в Гайдудорґ (Hajdudorg, Wegry), де працювали в військовій лікарні, а потім вдалося їм переїхати до Маріяпоцс (Mariapocs, Wegry), де два роки працювали в гуртожитку для молоді.

Дня 28 травня 1946 року с. Лаврентія переїзджає до Пряшева, до наших сестер. Там склала вічні обіти та була поселена в Михайлівцях (Michalovce), де працювала опікункою дітей.

На жаль, в 1946 році, наступає черговий важкий етап – переслідування та ліквідація грекокатолицької церкви на Словаччині, ув’язнення владик і священиків, а сестер оселюють в тюрмах праці (obozy pracy). Сестер з Михайлівців також забрано до тюрми ДімХаріти (dom Charity w Kostolna na Słowacji). Там перебували сестри зрізнихЗгромаджень та працювали на фабриці «Меріна».

В тому часі, коли арештували Сестер, с. Лаврентія перебувала на канікулах в мами одної з сестер с. Володимири в місцевості Гельцмановце (Helcmanowcе). Як довідалася про арештування, не мала де вже повернути, тому там залишилася та мусіла ховатись оскільки не мала жодних документів.

Пров. Наст. с. Філярета Федина з огляду на велику небезпеку, що хтось донесе, дозволила сестрам, які були змушені укриватися, залишити монаший одяг на цей вийнятковий час. Тому с. Лаврентія також прийняла цивільний одяг. Це був дуже важкий час у Її житті бо змушена була ховатись від чужих і своїх. Як сама згадувала, це було «життя за шафою», постійно надслуховуючи чи хтось йде. Маму с. Володимири відвідувало багато родин, знайомих, сусідів.

В між часі проходили амнестії для чужинців, однак с. Лаврентія не могла з них скористати, щоб не пошкодити сестрам і родині (мамі с. Володимири). Це все було досить скомпліковане.

По роках так згадувала : «Не дається описати переживання людини, яка укривається. Кожний шелест, гавкання пса, чужий голос на подвірї – паралізував кроки. Інстинктовно втікала за шафу і годинами чекала на цілковитий спокій. Були і інші терпіння, бо цілий рік не було де висповідатися. В правді, іноді, с. Володимира привозила Найсвятіші Тайни з Михайловиць і можна було причащатися. По трьох роках, зявився о. Стефан Лазор ЧНІ, який час від часу відправив Св. Літургію, та залишав Найсвятіші Тайни, а також помагав матеріально.»1

В 1956 році Пров. Наст. с. Філарета Федина покликала до Угерске Градіште(Uherske Hradiszte) сестер, які не мали документів і укривалися, між ними с. Лаврентію, та сказала, що повинні перейти кордон до Польщі.

Дня 06 липня 1956 року, Наст. с. Онисима Фрайтова відвезла с. Лаврентію Бойчук, с. Кекилію Шміґельску, с. Тарсикію Чорнобай, с. Єремію Петеркевич до місцевості Біла Вода, біля кордону і показала де мають дальше іти, залишаючи самих.

Сестри не мали виходу, пішли на кородн, але очевидно переходячи його нелегально в місцевості Пачків (Paczków), відразу ж були затримані пограничниками та передані на допити до Клодзка (Kłodzk). Після жорстокого переслухання перевезено їх до в’язниці в Ружомберґу на Моравах (Rużomberg na Morawach). Через три місяці отримали вирок і їх було розділено, а с. Лаврентію перевезено до в’язниці в Пардубуцах (Pardubuce), де шила в’язничний одяг. Після звільнення замешкала на короткий час в Колешовицях (Koleszowice) в домі емеритів, де працювала в кухні. Там с. Гліба Бойчук ( її рідна сестра) переслала їй запрошення, і стягнула до Польщі. З Колешовиць с. Лаврентія виїзджає вже з документами до Польщі – 28 квітня 1958 року.

Від 1958 року перебуває на спільноті в Варшаві, найперше в Провінційному Домі при вул. Міодова 16, а відтак після перенесення Пров. Осідку, на вул. Райцув 11. Ціле життя переважно займається шиттям риз, вишиванням, гафтуванням. Через Її руки перейшло багато стихарів, фелонів, єпитрахилів – пошила їх стільки, що навіть важко й порахувати. Дуже гарно вишивала і гафтувала сервети та припінки до каплиць, творила власні чудові композиції. Любила, щоб каплиця сестер, особливе місце перебування Господа, була гарно прикрашена вишивкою, але і щоб на столі була відповідна вишивана сервета. С. Лаврентія мала гарний голос, довгий час співала в церковному хорі в парафії Успення Пресвятої Богородиці в Варшаві. Коли новіціят Згромадження був в Варшаві, вчила сестер новичок співати церковні пісні. Вчила теж варити, бо мала до цього особливий талант.

В 90-тих роках, с. Лаврентія переходить перші хвороби серця, які на все міняють Її життя. Не може вже так багато працювати, але робить стільки, скільки може. На жаль здоров’я погіршується. Найважче переходить удар крови до мозгу, що спричинює її частинний параліч. Ходить скільки має сил, але однак не вистарчає їх на довго. Від 2010 року, сили опускають і не може вже ставати на власні ноги, так що мусіла лежати. В цьому терпінні, зуміла однак віднайти сенс та мир, тому все зносила дуже погідно, лагідно, згідна повністю з волею Божою. Сестри на спільноті опікувалися нею, доглядали. Всі радо забігали до неї, бо приємно було зайти до с. Лаврентії та набрати миру і погідности духа. Ніколи не чути було від неї нарікання, скарги, огірчення, а тільки добре слово про кожного, усмішка і зичливість до сестер. Любила коли сестри відвідували Її, але не вимагала цього, вміла бути в самоті, переходячи з Ісусом своє терпіння. Найчастіше повторювала слова: Який Бог добрий! До кінця була свідомою, пам’ятала сестер та любила, коли Їй розказували, що чувати в Провінції, бо Згромадження було Її життям до кінця. Цікавилася справами Зґромадження, Церкви та постійно молилася.

Була цілковито віддана Згромадженню, в якому посвятила своє життя на прославу Всемогучого Бога. Упокоїлася в Господі 03 березня 2016 року у Варшаві.

Похоронні богослужіння в Парафії Успення Пресвятої Богородиці в Варшаві :

07.03.2016 р. – Парастас о год. 19.00
08.03.2016 р. – Похоронна Божественна Літургія о год. 10.00

Вічна Їй пам’ять !

 

Print this pageEmail this to someoneShare on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter0Pin on Pinterest0Share on LinkedIn0Share on VK