20 грудня в суботу в Любачеві відсвятковано празник Святого Миколая та згадано 130 –ту річницю будови мурованої церкви. До Любачева приїхали прочани з України, бувші мешканці та члени товариства «Любачівщина». Численно прибули діти і шкільна молодь з м. Зубри (Україна). Після Літургійних відправ відбувся концерт і віншування молоді з України.
Богослуження очолив та виголосив проповідь о. Богдан Степан – канцлер. Співіслужили о. митрат Володимир Данилів, отець Павло Рогунь, диякон Володимир Качмар та отець Іван Тарапацький – парох та організатор урочистостей.

Коротка історія парафії св. Миколая в Любачеві
Точних документальних переказів про створення першої парафії в Любачеві не має. Однак можемо припускати, що така все ж – таки існувала у середньовіччі та в княжи часах. Перша писана згадка походить про місто з 1214 року. Можна, отже, з точністю сказати, що східня парафія існувала вже перед наданням міських прав прав для Любачева (льокацєю), за часів князя Владислава Опольчика в 1376 році. Визначний історик отець Юліян Никорович у «Перемиському шематизмі» з 1879 року писав: «Сія парохія уже тисяча триста тридцятого года существовала».
З 20 років ХУ ст. маємо писану замітку про любачівського дяка (А.Janeczek, Lubaczów miastem. Przemiany ustrojowe i przestrzenne po 1376 r., wykład wygłoszony na sesji popularnonaukowej, „VIII wieków Lubaczowa” w Muzeum w Lubaczowie, 29.05.2004r.)
Інші писані згадки про парафію розповідають про любачівських священнослужителів, і є вони з ХУІ і ХУІІ ст.
Сімнадцяте століття це також час створення другої парафії в Любачеві, під покровом Святого Хреста та церковного брацтва, датованого на 1646 рік. Виникнення цієї парафії повязане було з постійною боротьбою між православними зєднаними і незєднаними з Римом.
Від кінця ХУІІІ ст. до парафії Любачів належали: місто Любачів Антоніки (частина Молодова),частина Борової Гори та Діброви, Молодів, Лисі Ями, Опака з філіяльною церквою, німецькі осади Фельсендорф ( сьогодні Домбків), Бургау (сьогодні Карольувка частина Молодова), Острівец та Жуки.
Перед ІІ світовою війною у Любачеві мешкало 2218 грекокатоликів, 1715 – євреїв, 1406 – римокатоликів.
До визначніших парохів Любачева належали: о. Павло Черлюнчакевич – з родини священничої з Борхова та Олешич(1838р.); шляхецького походження о. Антоній Лісковацький, о. Теодор Мельник – доктор теології (1854-1858), о. Михайло Сембратович – будівничий сьогоднішньої церкви, член Ради Міста та Повіту. Довголітніми парохами у Любачева були у ХІХ і ХХ ст., отці з родини Гошівських, почергово – Василь і Іван. Останнім, довоєнним та часу війни парохом був о. Анатолій Козак, котрий разом з своїми парафіянами у 1945 році був насильно виселений в Радянську Україну.
ЦЕРКВА
Маємо згадки про попередню, дерев`яну церкву побудовану в 1666 рокці. Існувала вона до 80-тих років ХІХ ст. Побудована була вона, ймовірно десь на місці грекокатолицького приходства. Тому що була замала, її розібрано і побудовано муровану- більшу.
Нову церкву побудували у 1884 році, (топто 130 років тому), за проектом архітектора Василя Нагірного. До будівництва церкви був причетний о. Михайло Сембратович при фінансовій підтримці тодішньої власниці любачівських дібр, грабіни Марії з Баворовських – Голуховської. Церкву посвятив у 1890 році Митрополит Львівський Сильвестер Сембратович при участі єпископів Юліяна Пелеша, ординарія станіславівського, та Юліяна Куйловського, єпископа помічника перемиського.
28 вересня 1899 року Любачів потерпів від пожежі. Поважно обгоріла також церква. Ремонт тривав до 1903 року в котрому то завершено мармурову підлогу у святилищі.
В І світову війну церква не була міцно пошкоджена. Мала тільки на собі ознаки пострілів. Черговий післявоєнний ремонт церкви відбувся щойно в 1935 році.
Другу світову війну, аж до виселення, церква перетривала у доброму стані, без пошкоджень.
Від 1948 року церква почала служити римокатоликам, як шкільна каплиця. Від 1949 року стала осередком ІІ – ї римокатолицької парафії в Любачеві. Черговий її ремонт провів отець Станіслав Скородецький.
Від років 70-их ХХ ст., почалися старання щоб церква повернула в руки грекокатоликів. Покійний о. Степан Дзюбина, коли був генеральним вікарієм для грекокатоликів у Польщі згадував, що завжди на питання переказати церкву в руки влосників, лунала вадпопідь – «грекокатоликів не має у Любачеві, а ці що є можуть приходити до римокатолицького костела».
Після політичного перелому літ 90-тих ХХ ст. – в 1994 році при великим зусиллю о. Богдана Праха, тодішнього пароха Ярослава, та перемиських служителів, почалися богослуження у східньому обряді. Служби Божі почав служити о. Нестор Дзюбак. В 1998 році цеква вернула до власників – грекокатоликів.
Від вересня 1998 року парохом є о. Іван Тарапацький, котрий уформив всі нотаріялні документи власності на церкву. У власності парафії в Любачеві є зараз помешкання для священнослужителя, а також 9 гектарів поля та ліса.
Кількість парафіян від 1998 року вагається в границях 10 родин. Само місто є таким, де проживає досить велика кількість мішаних польсько-українських родин. Однак довгий брак присутності структур української церкви та українських суспільних організацій довів до майже цілковитої польонізації молодого, повоєнного покоління Українців.
За час існування парафії успішно розвивається співпраця з Товариством Любачівщина. При активній допомозі його членів вдалось привернути церкву до належного вигляду, а також триває підготовка, та шукання коштів на черговий ремонт церкви.
Любачівська парафія у сьогоднішньому стані є парафією персональною і обіймає територіяльно цілий Любвчівський Повіт. На протязі року відбуваються богослужіння у Люблинці Новому та Старому, Горайці, Жукові (сьогодні Ковалівка), Башні, Дикові Старому, Олешичах, Радружі, Верхраті чи Пріссю та інших місцевостях любачівщини.
Опрацював о. Іван Тарапацький

00000