В Селиськах, біля кордону з Україною на Томашівщині, відбувся празник так званого «Теплого Миколая», що наша церква святкує 22 травня. Повна назва цього свята звучить: Перенесення мощів св. Миколая з Мир Лікийських в місто Бар.
Перед війною в Перемиській Єпархії було 59 церков під покровом святого Миколая. Сьогодні в Перемисько-Варшавській Архієпархії під покровом св. Миколая є девять храмів: в Любачові, Гребенному, Доброму Місті, Банях Мазурських, Циганку (празник 19 грудня), в Репеді, Зиндрановій, Вельхівці та Селиськах (празник 22 травня). В Єпархії Вроцлавсько-Гданській знаходяться дві парафії під покровом св. Миколая в Смолдзіні та Осєцку.
У Селиськах, що на Томашівщині, де парохом є о. Іван Тарапацький, кожного року приїжджають прочани до маленької каплиці, що стоїть біля лісу над річкою, з якої виплививає джерельна «цілюща» вода, як розповідають старші особи. Перед війною з усіх сторін приходили люди у день теплого Миколая, щоб помолитися до Божого угодника і просити його про допомогу у своїх тілесних і душевних немочах. Так, як колись і сьогодні, до Селиськ приходять з околишніх сіл: Гребенного, Мостів, Тенетиськ, Любичі Королівської, Корнів і інших, та численно з України. Люди приходять, сповідаються, причащаються, моляться і з великою вірою входять до річки і вмивають свої лиця джерельною водою та набирають в пляшки, щоб забрати її з собою до своїх домів.
Існує легенда, що селянин, який переходив біля річки, побачив постать – з’яву, він сильно налякався і несподівано вдарив прутом, бо був пастухом, і втоді впізнав, що це була постать Божої Матері, яка в ту мить зникла. Розповів про це в своєму селі, а люди, щоб переблагати Божу Матір за негідний поступок пастуха, поставили капличку. Як кажуть, подія мала місце 22 травня – в день теплого Миколая.
В цій каплиці знаходиться двостороння ікона, з одного боку св. Миколая, а з другого Успення Пресвятої Богородиці. Перед війною цю ікону носили в процесіях після відправ в церкві.
Цьогорічні святкування почалися Святою Літургією, яку очолив Архієпископ Іван Мартиняк – Митрополит Перемисько-Варшавський. Співслужили: о. митрат Михайло Фецюх з Перемишля, отець митрат Володимир Данилів – сотрудник перемиський, о. Богдан Степан – канцлер, о. Іван Тарапацький – парох і організатор відпусту, отець Василь Мимоход з України, о Михайло Яцишин з України та та кс. Казімєж – парох латинський. Після Літургії Митрополит осв’ятив джерельну воду.
отець Богдан Степан

Проповідь Митрополита і Архиєпископа Івана Мартиняка (записав о. Богдан Степан) СЛУХАТИ

Культ мощей святого Миколая (Пізнай свій обряд – о. Ю. Катрій) Дуже важливим чинником у поширенні культу святого Миколая, передусім в Італії і на Заході, а також і в нашого народу, було перенесення мощів святого Миколая у кінці ХІ ст. з Мир Лікійських до міста Барі в південній Італії. У другій половині ХІ століття магометани зайняли Малу Азію, а при тому й місцевість, де спочивали мощі святого Миколая. Італійські купці з Барі вважали Миколая за великого святого й опікуна мореплавців. Ведучи торгівлю з Малою Азією, вони вирішили викрасти мощі святого Миколая і перевести їх до Італії. Викрадені мощі святого Миколая прибули до Барі 9 травня 1087 року. Біля мощей відразу почали діятися великі чуда, тому папа Урбан II в 1089 р. установив свято перенесення мощей святого Миколая на 9 травня. Три роки пізніше там побудовано величну церкву, у якій покладено його мощі. Місто Барі стало великим і славним місцем відпустів. Після того, як мощі святого Миколая перенесли до Барі, і у нас на Русі-Україні установили празник перенесення мощей на 9 травня. Через це у нас є зимний і теплий Миколай. Запровадження цього празника в нас приписують переяславському митрополитові Єфремові. Йому також приписують опис події перенесення мощей, укладення служби перенесення та акафисту на честь святого Миколая. Про встановлення цього свята на українських землях історик М. Чубатий пише: “Та найбільш дивне, що це свято, встановлене папою, свято радісне для Заходу, а сполучене із смутком для Сходу, зокрема для Візантійської Церкви, майже безпосередньо, бо близько 1090-1091 р. було введене в митрополичій провінції Руської Церкви. Того свята нема в ніякій іншій частині Східної Церкви, тільки на території давньої київської митрополії — донині не тільки в Україні, але також в Московщині й Білорусі” (Історія Християнства на Русі-Україні, Т. 1, с. 416).

Культ ікон святого Миколая
З культом святого Миколая на Русі-Україні тісно пов’язане і почитання його ікон. Вони в нашого народу щодо кількості посідають перше місце після ікон Божої Матері. Деякі з тих ікон прославилися чудами. Тут варто згадати кілька чудотворних ікон святого Миколая з княжих часів нашої держави. У соборі святої Софії в Києві знаходиться ікона святого Миколая, т. зв. Мокрого. Ця ікона стала відомою близько 1090-1100 р. через особливе чудо. Чоловік і жінка з малим сином поверталися з празника у Вишгороді і плили до Києва човном по Дніпрі. Несподівано зірвалася буря, хлопчик випав з човна у Дніпро. Через кілька днів його знайшли живим і здоровим, але був він тільки мокрим, біля згаданої ікони святого Миколая, звідси й вона отримала свою назву. У соборі святого Миколая в Новгороді є копія вищезгаданої ікони. Передання говорить, що її знайшли в Ільменському озері тоді, коли хворий новгородський князь Мстислав Володимирович у сні побачив видіння і вислав посланців до Києва за тамтешньою іконою святого Миколая Мокрого. Він хотів мати копію тієї ікони для собору, який збудував на честь святого Миколая 1113 року. Іпатський Літопис 1227 р. говорить про чудотворну ікону святого Миколая в містечку Жидичині на Волині, до якої приходили молитися наші князі. Румунська Католицька Церква вирішила, щоб у кожній церкві була ікона святого Миколая.